Зразок роботи
Девіантна поведінка – поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.
Девіація включає такі компоненти:
1) девіант як носій девіантної поведінки;
2) соціальна норма або соціальне очікування, що є критерієм оцінки поведінки як девіантної;
3) соціальна група (у тому числі й суспільство в цілому), що реагує на дану девіантну поведінку
Кордони поведінки з відхиленнями часто досить важко визначити. Зміни в суспільстві призводять до зміни норм, а отже, і видів поведінкових девіацій. Тому на соціальному рівні поведінка з відхиленнями – це одна з можливих форм взаємостосунків між суспільством і особою; це стійка поведінка особи, що відхиляється від найважливіших соціальних норм, заподіюючи реальну шкоду суспільству або самій особі, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією. На особистісному рівні поведінка з відхиленнями проявляє себе як соціальна позиція особи, що виступає у формі девіантного стилю і способу життя. Вона призводить до реальної школи для самої особи або оточуючих людей, до конфлікту девіантної особи із соціальним оточенням та її соціальної дезадаптації.
Проблема поведінкових девіацій має міждисциплінарний характер.
В праві під поведінкою з відхиленнями, розуміється протиправне, суспільно шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів (Теорія держави та права 2011). Провідним критерієм правової оцінки дій індивіда є міра їх суспільної небезпеки. За характером і ступенем суспільної небезпеки діянь їх ділять на злочини, адміністративні та цивільно-правові делікти, дисциплінарні проступки.
У соціальних науках розуміння поведінкового відхилення базується на уявленні про суспільну небезпеку або безпеку поведінки людини. Тому девіантною є будь-яка поведінка, що потенційно небезпечна для суспільства чи людей. Це відхилення як конкретних осіб, так і неформальних груп (наприклад, бандитських угрупувань), офіційних структур та умовних соціальних груп 13 (наприклад, жіночий алкоголізм). Це також і низка соціальних відхилень – злочинність, пияцтво (алкоголізм), наркотизм, самогубство, бродяжництво, проституція, хуліганство, утриманство, корупція, бюрократизм, тероризм, расизм, геноцид, деструктивні культи.
У психології девіантна поведінка – це відхилення від прийнятих в даному конкретно-історичному суспільстві норм міжособистісних взаємин: дій, вчинків, висловлювань, що здійснюються в рамках психічного здоров’я (Кондрашенко В. Т. 1988). Девіант, відповідно до даного підходу, свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, позбавити себе унікальності, не дозволити собі реалізувати наявні задатки.
Педагогічний підхід під девіантною поведінкою розуміє таку взаємодію дитини з мікросоціумом, що порушує її розвиток і соціалізацію внаслідок відсутності адекватного врахування середовищем особливостей її індивідуальності та яка проявляється в поведінковій протидії встановленим моральним і правовим суспільним нормам (Социальная педагогика 2000).
Відхилення школяра можуть носити характер як шкільної, так і соціальної дезадаптації. У структуру шкільної дезадаптації, поряд з такими її проявами, як неуспішність, порушення взаємин з однолітками, емоційні порушення, входять і поведінкові відхилення – гіперактивна поведінка, дисциплінарні порушення (запізнення, невиконання шкільних правил, прогули занять), агресивна поведінка, опозиційна поведінка, куріння, хуліганство, крадіжки, брехня.
Медичний підхід девіантну поведінку людини позначає як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від морального і естетичного контролю за власною .
В. Д. Мєндєлєвіч описує й інші підходи:
- психіатричний підхід девіантні форми поведінки розглядає як преморбідні (дохворобливі) особливості особистості, що спричиняють формування тих чи інших психічних розладів і захворювань;
- етнокультурний підхід передбачає, що девіації слід розглядати крізь призму традицій того чи іншого співтовариства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одній етнокультурній групі або соціокультурному середовищі, можуть істотно відрізнятися від норм (традицій) інших груп (етнічних, національних, расових, конфесійних тощо);
- ґендерний підхід виходить з уявлення про традиційність статевих стереотипів поведінки, чоловічу та жіночу модель поведінки. Девіантною поведінкою в рамках даного підходу може вважатися гіперфемінна чи маскулінна рольова поведінка, спотворення шаблонів ґендерного стилю; психосексуальні девіації як зміна сексуальних уподобань чи орієнтацій;
- віковий підхід визнає поведінку девіантною, якщо вона не відповідає віковим шаблонам і традиціям. Це можуть бути як кількісні відхилення, відставання (ретардація) або випередження (акселерація) вікових поведінкових норм, так і їх якісні інверсії
