Технології соціальної реабілітації та терапії в соціальній роботі (ID:1272694)

ВСТУП У сучасному суспільстві зростає значення соціальної роботи як одного з ключових інструментів підтримки вразливих верств населення. Особливо актуальною є проблема інтеграції осіб із порушеннями фізичного чи психічного здоров’я, соціально дезадаптованих осіб, учасників бойових дій та інших категорій, які потребують професійної допомоги в процесі повернення до повноцінного життя. Саме в цьому контексті важливою складовою соціальної роботи виступає соціальна реабілітація, яка охоплює комплекс заходів, спрямованих на відновлення життєвих функцій, адаптацію в суспільстві та формування навичок самостійного життя. Соціальна реабілітація є багатовимірним процесом, у якому поєднуються фізичні, психологічні, освітні та соціальні аспекти. Вона базується на принципах гуманізму, партнерства, активної участі клієнта в реабілітаційному процесі. Ефективність такої допомоги багато в чому залежить від правильно підібраних методів і технологій, які застосовуються фахівцями соціальної сфери. У науковому дискурсі тематика соціальної реабілітації досліджується як українськими, так і зарубіжними науковцями. Серед вітчизняних дослідників слід відзначити Галину Лактіонову, Ірину Звєрєву, Олександра Карпенка, Тетяну Семигіну, які аналізують методи й технології соціальної підтримки та реабілітації різних категорій населення. Вагомий внесок у розвиток методологічної бази здійснили й зарубіжні науковці, зокрема Мері Річмонд, Гелен Перлман, Ервін Гофман, Фріц Перлз та інші, які розробили концепції індивідуального кейс-менеджменту, проблемно-орієнтованого підходу, гештальт-терапії та механізмів ресоціалізації. Їхні теоретичні положення та практичні моделі активно використовуються у сфері соціальної терапії. У рамках цієї роботи особливу увагу буде приділено сучасним технологіям соціальної реабілітації та терапії, що використовуються в соціальній роботі. Розглядатимуться як теоретичні засади та нормативно-правове забезпечення реабілітаційної діяльності, так і практичні аспекти впровадження відповідних технологій у роботу соціальних установ. Мета роботи – дослідити технології соціальної реабілітації та терапії в соціальній роботі, визначити їх ефективність, проблеми впровадження та перспективи розвитку в Україні. Завдання дослідження: • розкрити суть поняття «соціальна реабілітація» та визначити її місце в структурі соціальної роботи; • охарактеризувати основні терапевтичні підходи та технології, що застосовуються в практиці; • проаналізувати законодавче та інституційне забезпечення реабілітаційної діяльності; • дослідити практичний досвід функціонування центрів соціальної реабілітації, на прикладі РЦ «Крок»; • окреслити напрями вдосконалення соціальної терапії в умовах сучасних викликів. Об’єкт дослідження – процес соціальної реабілітації в системі соціальної роботи. Предмет дослідження – технології соціальної реабілітації та терапії, їх застосування та ефективність у роботі з різними категоріями клієнтів. Методи дослідження. У процесі написання бакалаврської роботи було використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: аналіз і синтез наукових джерел; порівняльний аналіз реабілітаційних підходів; систематизація і класифікація технологій соціальної терапії; емпіричні методи – спостереження, опитування фахівців, аналіз документів та звітів реабілітаційних центрів; методи моделювання, прогнозування та узагальнення результатів дослідження. Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування його результатів у діяльності фахівців соціальної сфери, підготовці навчальних програм та вдосконаленні практики надання реабілітаційної допомоги. Також розглянуто методологічні засади, види технологій, приклади їх реалізації в українському та міжнародному контекстах. РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи соціальної реабілітації та терапії 1.1. Сутність соціальної реабілітації як напряму соціальної роботи Соціальна реабілітація є важливим напрямом соціальної роботи, що передбачає систему заходів, спрямованих на відновлення, підтримку та розвиток здатності особистості до повноцінної участі в житті суспільства. Вона охоплює допомогу особам, які через інвалідність, соціальні ризики, залежності, насильство або інші причини частково або повністю втратили здатність до самостійної життєдіяльності. Соціальна реабілітація включає: - медико-соціальні заходи, - психологічну підтримку, - відновлення трудових навичок, - адаптацію до соціального середовища, - інтеграцію в громаду. Особливе місце у процесі соціальної реабілітації займає соціальна терапія — сукупність методик і практик, спрямованих на відновлення психологічного, емоційного та соціального благополуччя особи. Вона охоплює як індивідуальну, так і групову роботу, зокрема арттерапію, трудотерапію, гештальт-терапію, ігротерапію, психодраму тощо. Таблиця 1. - Дослідники у галузі соціальної реабілітації та соціальної терапії Дослідник Країна Основні внески Mary Richmond США Заклала основи професійної соціальної роботи, соціальної діагностики та допомоги (Richmond, 1917). Erving Goffman Канада/США Дослідження тотальних інститутів і впливу інституціоналізації на особистість (Goffman, 1961). Helen Harris Perlman США Проблемно-орієнтований підхід до соціальної роботи, ефективний в терапевтичних методиках (Perlman, 1957). Zygmunt Bauman Польща/Велика Британія Дослідження соціальної ексклюзії, що має значення для терапії в нестабільному суспільстві. Галина Лактіонова Україна Напрацювання в сфері соціальної роботи з уразливими групами та реабілітації (Лактіонова, 2015). Ірина Звєрєва Україна Соціальна терапія та реабілітація дітей та підлітків, підтримка сімей. Тетяна Семигіна Україна Дослідження соціальних послуг і інституційної підтримки вразливих груп населення. Фріц Перлз Німеччина/США Засновник гештальт-терапії, яку активно використовують у соціальній терапії для відновлення особистісного балансу. *Складено автором на основі: [5-8; 17; 49-52 ] У вітчизняній педагогіці одними з перших, хто привернув увагу до проблематики соціальної реабілітації, були такі видатні діячі, як А. С. Макаренко, В. Є. Сорока-Росинський, С. Т. Шацький, В. О. Сухомлинський. Їхні підходи започаткували розуміння реабілітаційної діяльності в освітньому та соціальному контекстах [7]. Сучасні наукові дослідження з даної тематики представлені у працях таких вчених, як Л. Вакуленко, Т. Добровольська, О. Трошин, В. Турбан, М. Фролов, С. Харченко, А. Шевцов, Л. Яковлєва та ін. У їх роботах висвітлюється широкий спектр загальних і спеціалізованих підходів до організації та здійснення соціальної реабілітації [34]. Проведений аналіз наукової літератури і практики соціальної роботи в Україні демонструє поступовий перехід від суто медичної парадигми реабілітації до соціально орієнтованого підходу, при цьому зосереджується увага на підтримці осіб з інвалідністю та іншими формами обмеження життєдіяльності. Сутність соціальної реабілітації полягає у відновленні порушених функцій, а також у компенсації втрачених можливостей. Найчастіше ця діяльність реалізується через спеціалізовані центри реабілітації [18]. Незважаючи на значну кількість досліджень, існує низка аспектів, що потребують подальшого наукового осмислення. Зокрема, йдеться про забезпечення якісної професійної підготовки фахівців соціальної сфери, здатних ефективно працювати у сфері психосоціальної підтримки. Соціальна робота як професійна діяльність орієнтована на підтримку, розвиток та реабілітацію особистості через створення умов для реалізації її потенціалу, адаптації до змін у суспільстві й відновлення порушених соціальних зв’язків. У цьому контексті особлива увага приділяється концепту «соціальної суб’єктності», що трактується як здатність людини до самодопомоги, самореалізації та активної участі у суспільному житті [2]. Сучасне бачення соціальної реабілітації передбачає не лише відновлення здоров’я, а й повноцінну інтеграцію людини в соціум, повернення до активного життя та соціальної взаємодії. При цьому дослідники наголошують на важливості класифікації осіб, що потребують соціальної підтримки, зокрема це діти з соціальними проблемами, неповнолітні правопорушники, діти з інвалідністю, кризові сім’ї тощо [1]. У науковому дискурсі також посилено увагу до класифікацій соціальних проблем і категорій осіб, які потребують реабілітації. Наприклад, М. Фірсов [19], визначає соціальну реабілітацію як процес відновлення втрачених соціальних зв’язків внаслідок хвороби, інвалідності, зміни соціального статусу чи девіантної поведінки. Соціальна реабілітація як багатогранне явище охоплює різні напрями – від медичного до освітнього, правового й психологічного, формуючи єдиний підхід до повернення людини до повноцінного життя в суспільстві. Такий міждисциплінарний підхід підкреслює необхідність співпраці фахівців різних галузей для досягнення стійкого реабілітаційного ефекту. Під час розгляду різноманітних підходів до побудови процесу соціальної реабілітації, можна виокремити кілька концептуальних напрямів. Комплексна реабілітація розглядається як процес, спрямований на трансформацію стану особистості з метою відновлення її соціального статусу відповідно до початкових орієнтирів. Цей підхід охоплює широкий спектр заходів, що стосуються різних сфер життєдіяльності людини, причому кожна з них розглядається як окремий напрям реабілітаційної роботи. Серед таких напрямів можна назвати: соціально-побутову, педагогічну, медико-соціальну, культурно-дозвіллєву реабілітацію. Концепція нормалізації життєвого укладу передбачає створення умов, за яких спосіб життя особи й її родини максимально наближається до соціально прийнятних норм. Це сприяє інтеграції людини в суспільство шляхом розвитку її можливостей і самореалізації. Залежно від змісту та характеру соціальних проблем, особливостей вирішення завдань виділяють різноманітні види соціальної реабілітації (рис.1.1) РОЗДІЛ 2. Технології соціальної реабілітації в практиці соціальної роботи 2.1. Технології фізичної, психологічної та соціальної реабілітації Одним із ключових завдань соціальної роботи є підтримання людини, групи чи колективу в активному, творчому й самостійному стані стосовно самих себе, власного життя та діяльності. Значну роль у цьому відіграє процес відновлення цього стану, що часто втрачається під впливом різних життєвих обставин. Упродовж життя будь-який соціальний суб’єкт, незалежно від рівня складності, неодноразово стикається із ситуаціями руйнування звичних моделей існування, розриву усталених соціальних зв’язків та змін соціального середовища. У подібних умовах людині необхідно не лише адаптуватися до нової реальності, але й відновити фізичні, емоційні й психологічні ресурси, повернути втрачені соціальні позиції та стосунки. Відтак, важливою умовою ефективної соціальної підтримки є реабілітація соціально та особистісно значущих характеристик особи чи групи й подолання соціально-психологічної недостатності. Соціальна реабілітація трактується як комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених або втрачених соціальних функцій і можливостей суб’єкта внаслідок тих чи інших життєвих змін. Потреба у соціальній реабілітації є універсальним соціальним феноменом, адже протягом життя кожна людина змушена змінювати оточення, спосіб діяльності, стикаючись із втратами і новими викликами, що зумовлюють необхідність реабілітаційної допомоги [20]. Під час організації соціально-реабілітаційної роботи важливо не тільки забезпечити допомогу, але й створити умови для активного включення людини у життєдіяльність, гарантувати їй соціальну стабільність, продемонструвати перспективи розвитку в новому соціальному статусі, допомогти усвідомити власну значущість і відповідальність за майбутнє. Основними цілями соціальної реабілітації є: • відновлення соціального статусу та позиції суб’єкта; • забезпечення певного рівня соціальної, матеріальної та духовної автономії; • сприяння підвищенню адаптаційного потенціалу до змінених умов життя. Об’єктами соціальної реабілітації виступають особи або групи, що втратили навички соціальної взаємодії та рольової поведінки: люди з інвалідністю, колишні ув’язнені, випускники інтернатних закладів, особи похилого віку, бездомні, діти, що залишилися без піклування батьків тощо. Суб’єктами реалізації реабілітаційних заходів є фахівці соціальної сфери: бакалаври й магістри соціальної роботи, соціальні педагоги, психологи та реабілітологи, які володіють відповідними технологіями відновлення соціальних функцій і ролей. Соціальна реабілітація охоплює різні напрями: • соціально-медичну реабілітацію, яка включає лікувальні й адаптивні заходи для підтримки фізичного стану; • соціально-психологічну реабілітацію, що сприяє емоційній стабільності й гармонізації соціальних зв’язків; • соціально-педагогічну реабілітацію, орієнтовану на освітню підтримку та подолання педагогічної занедбаності; • професійну і трудову реабілітацію, що відновлює або формує трудові навички; • соціально-середовищну реабілітацію, яка допомагає інтегруватися у нове соціальне середовище. Крім того, соціальна реабілітація органічно поєднується з іншими технологіями соціальної роботи: соціальною діагностикою, адаптацією, опікою, профілактикою, корекцією, соціальним обслуговуванням. Особливе місце в структурі соціальної роботи займає соціальна терапія — система заходів, спрямованих на «соціальне лікування» проблем суб’єктів різного рівня організації суспільства. Соціальна терапія може бути організована на макро-, мезо- і мікрорівнях, враховуючи як проблеми окремої особи, так і цілісних соціальних груп [40]. Форми соціальної терапії: • індивідуальна — конфіденційна допомога окремій особі; • групова — робота в малих соціальних групах для обміну досвідом і підтримки; • сімейна терапія — допомога родині як цілісному суб’єкту соціалізації. Методи терапевтичного впливу включають: • трудову терапію (активізація через працю), • терапію самовиховання (самоаналіз і саморозвиток під контролем фахівця). На відміну від процесів реабілітації або адаптації, соціальна терапія є цілісним процесом глибинного впливу на соціальні девіації та дисфункції. Групові технології у соціальній роботі, започатковані ще наприкінці XIX століття, дозволяють досягати синергетичного ефекту — підвищення ефективності допомоги через взаємодію учасників. За даними практик, групова робота сприяє не лише соціальній реабілітації, але й гармонізації особистісного розвитку. Соціальна реабілітація є багатогранним процесом, який охоплює фізичну, психологічну та соціальну складові. Кожен з цих напрямів спрямований на відновлення або покращення функціонального стану особи, її включення у суспільство та самореалізацію. Фізична реабілітація включає кінезіотерапію, лікувальну фізкультуру, фізіотерапію та масаж. Наприклад, згідно з даними Міністерства охорони здоров’я України, у 2023 році понад 125 тисяч осіб скористалися послугами фізичної реабілітації у державних і комунальних установах. Психологічна реабілітація охоплює психокорекцію, когнітивно-поведінкову терапію, групову та індивідуальну психотерапію. Особливої актуальності цей напрям набуває в роботі з ветеранами війни, переселенцями та жертвами насильства. Згідно з результатами досліджень Українського інституту соціальних досліджень ім. Яременка (2022), близько 37% ВПО (внутрішньо переміщених осіб) потребують психологічної підтримки. Соціальна реабілітація включає навчання побутовим навичкам, профорієнтацію, юридичну допомогу, супровід у пошуку роботи, розвиток комунікативних навичок. В Україні функціонують Центри комплексної реабілітації, зокрема в Києві, Львові, Дніпрі, які впроваджують індивідуальні плани реабілітації для осіб з інвалідністю та осіб у складних життєвих обставинах. Термін «технологія» походить від грецьких слів techne — мистецтво, майстерність, уміння, і logos — вчення. У широкому сенсі технологія — це система знань про способи та засоби обробки й якісного перетворення об’єкта. Впровадження технологічного підходу в соціальну сферу та закріплення поняття «соціальна технологія» відбулося поступово. У 70-х роках ХХ століття існували сумніви щодо можливості технологізації соціальних процесів. Однією з перших праць, що поглиблено розглядала цю проблематику, стала монографія болгарського дослідника Нікола Стефанова "Суспільні науки і соціальна технологія", де обґрунтовувалася думка, що навіть складні соціальні процеси підлягають певній технологічній регламентації [11]. В сучасній науці існують різні підходи до розуміння соціальних технологій: • як способу управління соціальними процесами; • як набору методів і прийомів для досягнення конкретних цілей; • як мистецтва і майстерності у впливі на соціальні об’єкти; • як практичного механізму вирішення суспільних завдань через послідовність процедур і операцій. Особливу увагу соціолог Карл Поппер звертав на те, що суспільство не потребує радикальної перебудови через революції, а може вдосконалюватися поступовими технологічними змінами. Відтак, соціальні технології визначаються як способи практичного застосування теоретичних знань для покращення суспільних процесів. Важливі риси соціальних технологій: • мультидисциплінарність (залучення знань із різних галузей); • ієрархічність (використання процедур нижчого порядку); • гнучкість (варіативність методів і підходів); • складність у стандартизації та оцінюванні результатів. Структура соціальних технологій базується на поділі діяльності на процедури, методи та операції, що мають бути логічно впорядковані і координовані для досягнення оптимального результату. На основі праць українських та зарубіжних науковців, сформовано модель соціальної реабілітації в сучасному українському суспільстві (автор – Гусак Н.Є.) ( див. додаток А) [4]. Особливе місце в соціальній сфері займають технології фізичної, психологічної та соціальної реабілітації. Вони є складовою частиною практичної діяльності соціальних працівників і спрямовані на: • Фізичну реабілітацію — застосування медичних, фізіотерапевтичних і лікувально-фізичних заходів для відновлення або компенсації фізичних функцій. • Психологічну реабілітацію — впровадження психологічних методів підтримки та терапії для стабілізації емоційного стану особи, розвитку стресостійкості й подолання травматичних переживань. • Соціальну реабілітацію — відновлення соціального статусу людини через формування навичок соціальної взаємодії, трудову інтеграцію, адаптацію до умов соціального середовища. Комплексне поєднання фізичних, психологічних і соціальних технологій дає змогу забезпечити ефективне відновлення особистості після травм, хвороб або складних життєвих ситуацій. Недоліки чинного законодавства у сфері соціальної реабілітації: • недостатня конкретизація процедур реабілітації та відсутність чітких стандартів якості послуг; • брак комплексного підходу до вирішення фізичних, психологічних та соціальних проблем одночасно; • низький рівень фінансування реабілітаційних програм; • обмеженість доступу до сучасних технологій реабілітації в регіонах; • нестача підготовлених кадрів, здатних працювати за інтегрованими моделями реабілітації. Переваги сучасного законодавчого регулювання: • закріплення прав громадян на реабілітаційні послуги; • розробка державних стандартів соціальної допомоги та реабілітації; • розвиток мережі центрів соціальної підтримки та реабілітаційних установ; • стимулювання участі недержавних організацій у сфері надання соціальних послуг. Державні кроки на підтримку реабілітації: • ухвалення національних програм з реабілітації осіб з інвалідністю; • створення і підтримка центрів комплексної реабілітації в областях та громадах; • впровадження державних стандартів у сфері фізичної та психологічної реабілітації; • розвиток освітніх програм для підготовки фахівців у галузі реабілітації; • забезпечення міжвідомчої взаємодії між медичними, освітніми та соціальними установами. Таким чином, сучасні технології фізичної, психологічної та соціальної реабілітації є невід’ємною частиною соціальної роботи і активно інтегруються в національні реабілітаційні системи, сприяючи відновленню здоров'я, самостійності й соціального статусу осіб у складних життєвих обставинах. 2.2. Використання арт-терапії, трудотерапії та соціальних тренінгів Арт-терапія як метод впливу на емоційний стан клієнта активно використовується в роботі з дітьми, підлітками, військовими, людьми похилого віку. До методів арт-терапії належать музикотерапія, малювання, скульптура, драма, танцювальна терапія. Наприклад, у 2021–2023 рр. понад 50 центрів психосоціальної підтримки при громадах впроваджували арт-терапевтичні групи для дітей, які постраждали від війни (за даними ЮНІСЕФ Україна). У сучасній практиці соціальної роботи особливого значення набуває застосування активних методів терапевтичного впливу, спрямованих на відновлення емоційного стану, соціальних навичок і трудових компетентностей особи. Серед таких методів найбільш ефективними визнано арт-терапію, трудотерапію та соціальні тренінги. Арт-терапія — це метод лікування та підтримки особистості через художню творчість, який сприяє самовираженню, зниженню психоемоційної напруги та формуванню позитивного образу "Я". У соціальній роботі арт-терапія використовується для допомоги людям у кризових ситуаціях, особам із досвідом психоемоційної травми, дітям-сиротам, людям з інвалідністю та представникам інших вразливих груп. Основні напрями арт-терапії в соціальній реабілітації: • малювання та живопис (вираження внутрішнього стану через образи та кольори); • ліплення (розвиток дрібної моторики, образного мислення); • музикотерапія (зменшення стресу, покращення емоційного фону); • драма-терапія (розігрування ситуацій для опрацювання травм і соціальних ролей); • казкотерапія (особливо ефективна для дітей, допомагає переосмислити травматичний досвід); РОЗДІЛ 3. Практичний аспект впровадження реабілітаційних технологій 3.1. Аналіз діяльності Рівненського міського центру комплексної реабілітації «Крок» В Україні функціонує значна кількість центрів, які надають підтримку різним категоріям населення, зокрема внутрішньо переміщеним особам (ВПО), людям з інвалідністю, літнім особам, дітям, постраждалим від насильства, а також особам, які пережили стресові ситуації. Ці установи включають державні та недержавні організації, благодійні фонди, громадські організації та волонтерські ініціативи. Діяльність центрів комплексної реабілітації в Україні є важливим елементом підтримки людей з інвалідністю та осіб, які потребують соціальної адаптації. Вони надають різноманітні послуги, включаючи фізичну реабілітацію, психологічну підтримку, професійну адаптацію та інші види допомоги, спрямовані на інтеграцію осіб з обмеженими можливостями в суспільство. В Україні реабілітаційні центри відіграють важливу роль у підтримці осіб з інвалідністю. Проблеми, з якими вони стикаються, включають недостатнє фінансування та кадрові проблеми. Водночас, переваги діяльності цих центрів значні: вони допомагають людям покращити якість життя, забезпечують соціальну адаптацію та професійну підготовку, сприяють інтеграції в суспільство. Розглянемо їх нижче, у таблицях 6-7. Таблиця 6. – Проблеми діяльності центрів комплексної реабілітації в Україні Проблеми Опис Недостатнє фінансування Центри реабілітації часто стикаються з проблемою недостатнього фінансування, що обмежує можливості надання послуг, купівлі необхідного обладнання та оплати праці спеціалістів. Низька кваліфікація працівників На ринку праці не вистачає кваліфікованих фахівців для роботи з людьми з інвалідністю, що може впливати на якість послуг і створювати труднощі для пацієнтів. Відсутність доступності Багато реабілітаційних центрів не мають необхідних умов для осіб з обмеженими можливостями, таких як пандуси, ліфти, що ускладнює доступ до послуг. Незрозумілість соціальних послуг Багато осіб не знають, які послуги їм можуть бути надані і як звертатися за допомогою, що призводить до недостатньої комунікації між центрами та потенційними клієнтами. Недостатня інтеграція у суспільство Після завершення реабілітації люди з інвалідністю стикаються з труднощами при поверненні до нормального життя, включаючи проблеми з пошуком роботи та адаптацією в громаді. Таблиця 7. – Переваги діяльності центрів комплексної реабілітації в Україні Переваги Опис Індивідуальний підхід Більшість центрів розробляють індивідуальні програми для кожного клієнта, з урахуванням потреб та особливостей здоров'я, що покращує результат реабілітації. Підтримка соціалізації Центри допомагають адаптуватися до життя в суспільстві, знижуючи соціальну ізоляцію та навчання взаємодії в соціумі. Покращення якості життя Реабілітація покращує фізичне та психологічне здоров'я людей з інвалідністю, що сприяє підвищенню якості їхнього життя та самопочуття. Сприяння професійній адаптації Курси професійної підготовки дають можливість людям з інвалідністю знайти роботу, стати більш незалежними від соціальних виплат. Покращення доступності Центри адаптуються до сучасних вимог, забезпечуючи доступність своїх послуг для різних груп осіб з обмеженими можливостями. Психологічна підтримка Багато центрів мають психологічні служби, що допомагають людям з інвалідністю пережити стрес, подолати депресії та підвищити самооцінку. Міжнародна співпраця Співпраця з міжнародними організаціями допомагає підвищити якість послуг, а також залучити додаткове фінансування та досвід. За даними Міністерства соціальної політики України та міжнародних організацій, у 2023 році було надано значну допомогу різним категоріям населення: Внутрішньо переміщені особи (ВПО):  Отримали допомогу понад 3,8 млн осіб.  2,5 млн осіб повернулися додому після переміщення.  4,8 млн непереміщених українців також отримали допомогу. Найбільше допомоги було надано у прифронтових областях, таких як Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Херсонська області. Постраждалі від домашнього насильства: У 2023 році підтримку від спеціалізованих служб отримали 90 тисяч осіб, що є подвійним збільшенням порівняно з 2022 роком. Сім'ї у складних життєвих обставинах:  Протягом 2023 року понад 100 соціальних служб та громадських організацій надавали послугу "Асистент родини" у 23 регіонах України.  Послугою скористалися 264 родини, зокрема для допомоги батькам у відновленні їхньої здатності до ефективного батьківства, включаючи допомогу з пошуку роботи та психологічну підтримку. Психосоціальна підтримка: У жовтні 2023 року уряд запустив експериментальний проєкт комплексної психосоціальної послуги для формування життєстійкості населення. Проект спрямований на зниження стресу та тривожності серед українців, надання навичок першої психологічної допомоги та розвиток стресостійкості, особливо серед сімей військовослужбовців та ветеранів. Розглянемо діяльність таких центрів на прикладі Центру «Крок». Рівненський міський центр комплексної реабілітації осіб та дітей з інвалідністю з порушенням опорно-рухового апарату «Крок» (далі — Центр «Крок») є провідною установою в Рівному, що надає комплексні реабілітаційні послуги, знаходиться по вул. Вячеслава Чорновола, 40/56. Заснований 31 травня 1993 року, центр має на меті забезпечення повноцінної реабілітації осіб з інвалідністю, сприяючи їх соціалізації та інтеграції в суспільство [2]. Рівненський міський центр комплексної реабілітації осіб та дітей з інвалідністю з порушенням опорно-рухового апарату «Крок» надає широкий спектр реабілітаційних послуг, спрямованих на фізичне, психологічне та соціальне відновлення пацієнтів. Центр обслуговує як дітей, так і дорослих, включаючи осіб, які постраждали внаслідок війни. Основні напрямки діяльності Центру «Крок» включають (див. додаток Б): • Фізична реабілітація: використання сучасного обладнання, зокрема апарату автоматизованої механотерапії «Orthorehab», що дозволяє ефективно відновлювати функції верхніх кінцівок. • Психологічна підтримка: надання індивідуальних та групових консультацій, спрямованих на адаптацію та подолання психологічних бар'єрів. • Соціальна адаптація: організація заходів, спрямованих на інтеграцію осіб з інвалідністю в суспільство, розвиток комунікативних навичок та самостійності. • Педагогічна допомога: забезпечення освітніх послуг для дітей з інвалідністю, спрямованих на розвиток їхніх пізнавальних та соціальних навичок. Загальну інформацію щодо діяльності Центру «Крок» наведено в таблиці 8: Таблиця 8.- Загальна інформація Показник Значення Кількість осіб на обліку 2 222 осіб з інвалідністю (з них 272 дитини) Кількість отримувачів реабілітації 1 707 осіб (на 14% більше, ніж у 2022 році) Кількість наданих послуг 169 537 послуг Кількість консультацій лікарів 18 350 консультацій (на 17% більше, ніж у 2022 році) Кількість маніпуляцій та процедур 129 323 (збільшення на 62% порівняно з 2022 роком) Соціально-психологічна допомога 2 292 послуги для 970 осіб (збільшення на 36% і 18% відповідно) Реабілітаційні послуги для дітей 16 980 послуг (на 22% більше, ніж у 2022 році) Послуги для військових 324 послуги з комплексної реабілітації для Захисників та Захисниць України У 2019 році Центр «Крок» надав повний курс реабілітації 1 489 особам, з яких 830 отримали послуги в умовах денного стаціонару, а 269 — в умовах стаціонару вдома. Завдяки використанню реабілітаційної клітки з методом гравітаційної терапії покращили здоров’я 360 осіб, а 638 послуг було надано на апараті «Orthorehab» для верхніх кінцівок. Інформацію, щодо кількості наданих послуг за категоріями, наведено в таблиці 9: Таблиця 9.- Кількість наданих послуг за категоріями Категорія отримувачів Кількість послуг Загальна кількість послуг 169 537 Діти з інвалідністю 16 980 Військовослужбовці та ветерани 324 Соціально-психологічна допомога 2 292 Про ефективність роботу Центру «Крок» свідчить динаміка надання послуг, яку приведено на рисунку 3.1.: Рис.3.1 – Динаміка надання послуг Центром «Крок» за категоріями у 2022-2023 р.р. Загальна кількість наданих послуг зросла на 13% у 2023 році порівняно з 2022 роком. Це свідчить про збільшення попиту на послуги центру та, можливо, покращення доступності або підвищення якості обслуговування. Кількість консультацій лікарів збільшилась на 17%. Це може свідчити про зростання потреби в медичних консультаціях або про поліпшення доступності медичних послуг в центрі. Різке збільшення кількості маніпуляцій та процедур (на 62%) може вказувати на розширення спектру медичних послуг або на підвищення ефективності наданих процедур. Кількість наданих послуг соціально-психологічної допомоги збільшилась на 18%. Це свідчить про зростаючий попит на психологічну підтримку, що важливо для осіб з інвалідністю, особливо в контексті реабілітації. Збільшення кількості реабілітаційних послуг для дітей на 22% свідчить про зростаючу увагу до дітей з інвалідністю та покращення доступу до спеціалізованих реабілітаційних послуг. Отже, спостерігається позитивна динаміка щодо надання послуг у різних сферах діяльності реабілітаційного центру «Крок». Зростання наданих послуг у більшості категорій (особливо маніпуляцій та процедур) свідчить про вдосконалення медичних та реабілітаційних можливостей центру, а також про підвищення потреби в цих послугах. Серед найбільших зрушень — значне збільшення реабілітаційних послуг для дітей та маніпуляцій і процедур. 3.2. Результати впровадження реабілітаційних програм: оцінка ефективності Реабілітаційні програми та послуги — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення, підтримку та поліпшення фізичного, психологічного, соціального та професійного стану людини, яка зазнала травми, хвороби, інвалідності або інших обмежень життєдіяльності. Ключові аспекти: • Реабілітаційна програма — це план або система організованих дій, які передбачають послідовне застосування різних методів і заходів для досягнення максимальної самостійності і якості життя пацієнта. • Реабілітаційні послуги — це конкретні види допомоги, які надаються у рамках програми, наприклад, фізіотерапія, психологічна підтримка, соціальна адаптація, ерготерапія, навчання навичкам самообслуговування. Мета реабілітації: • Відновлення втрачених або порушених функцій організму. • Покращення психологічного стану та соціальної адаптації. • Підвищення якості життя та інтеграція у суспільство. • Підготовка до працевлаштування або навчання за можливості. Реабілітаційні програми можуть бути індивідуальними або груповими, короткостроковими або тривалими, медичними або соціальними — залежно від потреб пацієнта та специфіки захворювання чи травми. Основні реабілітаційні програми та послуги, що надавалися РЦ «Крок»: 1. Медико-фізична реабілітація • Фізіотерапевтичні процедури: лазеротерапія, тракційна терапія, електротерапія (ампліпульстерапія, інтерференцтерапія, гальванізація, діадинамотерапія, дарсонвалізація), магнітотерапія, ультразвукова терапія, озокеритолікування, парафінолікування. • Механотерапія: використання електричних та механічних тренажерів, профілактор Євмінова, реабілітаційна клітка для гравітаційно-підвісної терапії, фітнес-станція «MAXIMA», балансувальна платформа «BOSU». • Лікувальна фізкультура та масажі: індивідуальні та групові заняття ЛФК, ручний та механічний масажі. 2. Психологічна та соціальна реабілітація • Психологічна підтримка: індивідуальні консультації психологів та психіатрів, арттерапія, тренінги з першої психологічної допомоги. • Соціальні послуги: соціальний патронаж, ерготерапія (реабілітація в побуті), психолого-педагогічна адаптація та консультування. 3. Реабілітація дітей • Раннє втручання: відділення ранньої соціальної реабілітації для дітей віком до трьох років. • Творчі заняття: образотворче мистецтво, музика, хореографія. • Спеціалізоване обладнання: вертикалізатори, поліфункціональні дитячі тренажерні комплекси, кабіна кінезотерапії з підвісною системою «Павук». 4. Підтримка військових та постраждалих від війни • Розширення послуг: надання реабілітаційних послуг військовим та цивільним громадянам, які постраждали внаслідок війни, включаючи травми, поранення та контузії. • Психологічна допомога: спеціалізовані консультації для військових та їхніх родин. 5. Індивідуальний підхід • Індивідуальні плани реабілітації: складання та коригування планів реабілітації відповідно до потреб пацієнтів. • Мультидисциплінарна команда: співпраця лікарів, психологів, педагогів та соціальних працівників для забезпечення комплексного підходу до реабілітації. Оцінка ефективності реабілітаційних програм Центру «Крок» базується на аналізі результатів, досягнутих клієнтами після проходження курсів реабілітації. Існують такі методики аналізу реабілітаційних програм: