Аналіз ритмічності і сезонності випуску продукції (ID:29436)

Вступ 1. Коротка техніко – економічна характеристика підприємства 2. Методичні основи економічного аналізу ритмічності та сезонності випуску продукції 2.1 Джерела аналізу ритмічності та сезонності продукції 2.2 Аналіз і основні показники ритмічності продукції 2.3 Оцінка сезонності випуску продукції 3. Аналіз ритмічності і сезонності випуску на матеріалах ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №6. Висновки Список використаної літератури Додатки Основним напрямком покращення виробництва, а також його ритмічності і сезонності підприємства є зниження показника матеріалоємності продукції, оскільки питома вага даного показника взагалі у харчовій промисловості складає не менше 80 %. Для того, щоб знизити матеріалоємність продукції необхідно: - знизити вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, тари і пакувальних матеріалів. Для цього по-перше, підприємствам необ¬хідно поновлювати та розширювати власну сировинну зону; по-друге, підприємствам потрібно збільшити врожайність культур; по-третє, знизити втрати сировини при збиранні врожаю по всьому технологічному ланцюжку «оброблення - переро¬бка», по-четверте, використовувати більш нові технології, які знизять матері¬альні витрати, на що потрібно залучати як власні так і кошти інших осіб, підприємств; по-п’яте, потрібно застосовувати новітнє обладнання, оскільки у результаті використання зношеного обладнання для оброблення сировини експлуатаційні витрати збільшились у 1,5 – 2,0 рази, а пе¬ревитрати палива – на 15 %; - знизити транспортні витрати по доставці сировини, оскільки неухильно старіючий парк автотранспорту обумовив збіль¬шення транспортних витрат. Якщо ґрунтуватися на віковому складі парку автомашин, то автомашини у віці до 10 років складають лише 5 %, 95 % транспортного обладнання вже з аморти¬зувалося та його експлуатація потребує все зростаючих поточних витрат по утриманню та експлуатації. Збільшення транспортних витрат обумовлено та¬кож і постійним зростанням цін на паливо. Держава повинна підтримувати виробників, встановлюючи доступні для них тарифи на паливо; - необхідно використовувати більш якісну сировину як власну так і даваль¬ницьку сировину, оскільки якість постачаємої сировини на під¬приємствах у більшості визначає не тільки якість виробляємої продукції, але і, у більшій частині, економіку підприємства. Тверді правила ведення технологічного процесу визначають необхідність вибракування, що приводить, як до зменшення маси поставленої сировини, так і до росту ви¬трат праці і енерговитрат. Установлено функціональну залежність собіварто¬сті продукції від якості поставленого на переробку сировини, тому підприєм¬ства повинні стежити за якістю власної сировини та сировини, яку постачають; - необхідно знизити втрати сировини при транспортуванні, які визначаються відсутністю спеціалізованого автотранспорту. Потрібно використовувати лише спеціалізований автотранспорт, який володіє високою технологічністю і дозволяє мінімізувати втрати при транспортуванні і повисить рівень механі¬зації ПРТС робіт. Раніше постачальники сировини, здійсню¬вали, як правило, і його доставку на переробні підприємства, у складі парку транспортних засобів мали спеціалізований транспорт. Після знищення сиро¬винних зон парк транспортних засобів прийшов у занепад і в цей час майже не використовується. Сировину поста¬чають у транспортних засобах звичайного призначення, що приводить до її втрат і до погіршення її якості при транспортуванні Тому підприємства повинні застосовувати лише спеціалізовані транспортні засоби для перевезення сировини. - знизити енергоємність продукції, оскільки вона постійно збільшується в пе¬ршу чергу за рахунок підвищення цін на електроенергію та паливо, а також за рахунок деіндустріалізації виробництва. Так, на підприємст¬вах, де не відбувалося технічне переоснащення виробництва, енергоємність продукції збільшилась, і, навпаки, там де виведені машини і механізми замі¬нені ручною працею відбувалося зниження споживання електроенергії. К втратам можна відне¬сти також і втрати вторинних енергоресурсів, які взагалі в харчовій промис¬ловості складають біля 10 % усіх паливно-енергетичних ресурсів, тому ба¬жано ці втрати також зменшувати; - мати глибоку технологічну переробку відходів, оскільки у га¬лузі значну долю складають відходи від маси переробляємої сировини. На відміну від інших галузей промисловості відходи харчової промисловості уявляють собою «вторинну сировину» і в технологічному відношенні будь - яке харчове виробництво може бути безвідходним; - потрібно знизити втрати готової продукції. Для цього потрібно застосовувати більш сучасні технології та обладнання, оскільки застарілі технології дозволяють узяти з сировини при її переробці лише 25-50 % корисних речо¬вин, все інше залишається у відходах. Для того, щоб підвищити економічну ефективність виробництва по¬трібно знизити показники фондомісткості і трудомісткості. Найважливішим фактором підвищення ефективності виробництва, за¬безпечення високої його ефективності був і залишається науково-технічний прогрес. До останнього часу науково-технічний прогрес протікав по суті ево¬люційно. Перевага віддавалася вдосконалюванню діючих технологій, частко¬вої модернізації машин й устаткування. Такі міри давали певну, але незначну віддачу. Недостатні були стимули розробки й впровадження заходів щодо нової техніки. У сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні рево¬люційні, якісні зміни, перехід до принципово нових технологій, до техніки наступних поколінь - корінне переозброєння всіх галузей народного госпо¬дарства на основі новітніх досягнень науки й техніки. В умовах ринкової економіки, її початкового етапу дуже важливі заходи науково-технічного характеру. Колективи підприємств, їхні керівники головну увагу приділяють матеріальному стимулюванню праці. Більша частина прибутку після сплати податків направляється у фонд спожи¬вання. Таке положення ненормально. Очевидно, у міру розвитку ринкових відносин підприємства почнуть приділяти належну увагу розвитку виробни¬цтва на перспективу й будуть направляти необхідні засоби на нову техніку, відновлення виробництва, на освоєння й випуск нової продукції. Потрібно забезпечити впровадження новітньої техніки й технології, широко застосовувати на виробництві прогресивні форми наукової організа¬ції праці, удосконалювати його нормування, домагатися росту культури ви¬робництва, зміцнення порядку й дисципліни, стабільності трудових колекти¬вів. Одним з важливих факторів інтенсифікації й підвищення ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження повинне перетворитися у вирішальне джерело задоволення зростаючих потреб у паливі, енергії, сиро¬вині й матеріалах. Потрібно оснастити господарство машинами, устаткуван¬ням, що забезпечує високу ефективність використання конструкційних й ін¬ших матеріалів, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, створення й застосування високоефективних безвідхідних технологічних процесів. Необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий поте¬нціал, домагатися ритмічності виробництва, максимального завантаження встаткування, істотно підвищувати змінність його роботи й на цій основі збі¬льшувати знімання продукції з кожної одиниці устаткування, з кожного ква¬дратного метра виробничої площі. Важливе місце в підвищенні ефективності виробництва займають орга¬нізаційно-економічні фактори, включаючи керування. Особливо зростає їхня роль із ростом масштабів суспільного виробництва й ускладненням госпо¬дарських зв'язків. Насамперед цей розвиток й удосконалювання раціональних форм організації виробництва - концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування. В умовах ринкової економіки значення підвищення економічної ефек¬тивності виробництва дуже велике. Найважливіші показники економічної ефективності виробництва - трудомісткість, матеріалоємність, фондомісткість продукції. Таким чином, найважливішими факторами й напрямками покращення стану виробничого потенціалу підприємства є: науково-технічний прогрес, режим економії, підвищення рівня використання основних виробничих фондів, удосконалювання структури економіки, оптимальна інвестиційна політика й ін.