Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ ЯК ЮРИСДИКЦІЙНИЙ ОРГАН
Коли партнери укладають договори, вони найчастіше виходять із того, що договірні відносини складатимуться сприятливо, і між ними не виникатиме проблем, пов'язаних з виконанням тих чи інших зобов'язань за умовами договору. Водночас, керуючись стародавнім прислів'ям Si vis pacem para bellum (хочеш миру - готуйся до війни), вже під час укладення договору слід добре подумати про те, як вирішуватимуться суперечки між сторонами договору, і передбачити, яка саме судова установа є компетентною для вирішення спору та яким чином виконуватиметься судове рішення [41].
Арбітраж (у загальному розумінні) це будь-який арбітраж (третейський суд), незалежно від того, утворюється він спеціально для розгляду конкретної справи чи провадиться постійно діючою арбітражною установою. При цьому третейський (арбітражний) суд обирається самими сторонами для розгляду спору. По суті, це форма приватного правосуддя, яке ґрунтується на угоді, укладеній спеціально для цього, сторонами спору, де арбітраж наділяється повноваженнями, які аналогічні повноваженням судді, проте виникають з угоди між сторонами [22, с. 111].
Щодо міжнародного комерційного арбітражу, то термін «міжнародний» має відносне значення, адже арбітражний трибунал створюється відповідно до національного права і у своїй діяльності керується нормами національного процесуального права. Внаслідок цього за своєю природою міжнародний комерційний арбітраж є національно-правовим інститутом. Термін «міжнародний» має відношення лише до суті спору, адже суперечка випливає з міжнародних торговельних чи комерційних відносин між суб'єктами господарської діяльності, пере¬важно зареєстрованими у різних юрисдикціях.
Міжнародний комерційний арбітражний суд співвідноситься до числа найбільш відомих і авторитетних арбітражних органів у всьому світі. Таке становище пояснюється як тривалою активною діяльністю цього арбітражного інституту і значною кількістю розглянутих ним міжнародних комерційних спорів, так і традиційно високим професіоналізмом їх дозволу.
Визнання арбітражного суду національним або міжнародним залежить від того, чи належить йому право розгляду спорів з іноземним елементом (сторони, предмет позову, факти, з яких правовідносини виникли). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін можуть передаватися спори, пов’язані з договірними та іншими цивільно-правовими відносинами, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін розташоване за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об’єднань і організацій, створених на території України, між собою, між їх учасниками й з іншими суб’єктами права України [34 ].
Взаємодія принципів міжнародного права та регламентованих у міжнародних документах уніфікованих правил процедури розглядається на прикладі Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТПП України) та Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати (далі – МАС МТП) [7, с. 139-145].
Разом з прийняттям Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» було створено два додатки, які регулюють діяльність двох постійно діючих арбітражних установ, а саме: Міжнародного комерційного арбітражного суду і Морської арбітражної комісії, які функціонують при Торгово-промисловій палаті України [22, с. 111-115].
Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємоприйнятну мову провадження, провадження в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.
До переваг арбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження. Перевагою є і те, що рішення арбітражів швидше визнаються і виконуються за кордоном, ніж рішення державних судів. Це пояснюється тим, що Нью - Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року не має аналогів за географічним охопленням серед міжнародних угод про визнання і виконання іноземних судових рішень. [29, с. 92].
Незважаючи на те, що арбітраж базується на договорі, його ефективність залежить від системи державного регулювання форми вирішення суперечок. Держава повинна передбачити норми, які забезпечують підтримку державними судами третейської форми вирішення суперечок [5, с. 85].
Якщо держава не може за¬безпечити підтримку арбітражеві за допомогою державних судів на цих двох етапах, то арбітраж втрачає свою ефективність.
1.1. Історія становлення, розвитку міжнародного комерційного арбітражу
Історія міжнародних відносин характеризується різними періодами свого існування та розвитку, які пронизані як співпрацею, так і конфліктними ситуаціями. Усвідомлюючи всі негативні риси насильницького подолання суперечок, держави з найдавніших часів ведуть пошуки мирних способів їх урегулювання. У сучасному міжнародному праві вирішальна роль важеля у цій сфері належить Організації Об'єднаних Націй, яка є однією з найголовніших організацій, а також і регіональним міжнародним організаціям. Держави - члени ООН прийняли на себе зобов'язання вирішувати та врегульовувати конфліктні питання за допомогою мирних засобів, згідно з основними принципами міжнародного права.
Історія третейського розгляду сягає далекого минулого, адже він виник раніше державного правосуддя, початкові звістки про цей спосіб розгляду спорів необхідно віднести до періоду Стародавнього Риму. Імператор Юстиніан вперше наділив рішення третейських судів силою рішення державних судів. До цього сторони могли лише передбачити в арбітражній угоді заходи спеціального стягнення чи інший спосіб, що забезпечує виконання рішень. Це підтверджує ту тезу, що розвиток третейського розгляду відбувається там, де законодавством арбітражним рішенням надається сила рішень державних судів [26, с.18].
Міжнародний арбітраж у своєму історичному розвитку пройшов чотири етапи:
Перший етап бере свій початок у далекій давнині й охоплює період з IV тис. до н. е. до кінця І тис. н. е. Другий етап розвитку - арбітражне вирішення спорів в середні віки та у період абсолютизму - охоплює XI—XVIII ст. Третій етап бере початок у період становлення і розвитку буржуазних держав, наприкінці XVІІІ ст., а точніше - з «Договору Джея» 1794 р. між США та Великобританією, і триває до кінця XIX в. Четвертий етап розвитку почався з Гаазьких мирних конференцій 1899 р, та 1907 р., на яких були прийняті Конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень, і триває дотепер[15, с. 178].
Найперший третейський розгляд відноситься, на думку Д. Левіна, до 3100 р. до н. е., коли був вирішений спір між двома месопотамськими містами-державами - Латишем й Уммою. Укладений між ними договір передбачав недоторканність прикордонних ровів і каменів і містив також умови про арбітраж [16, с.10].
Досить широке застосування арбітраж отримав в Стародавній Греції. Давньогрецьку систему арбітражу можна розглядати в якості джерела сучасного міжнародного арбітражу. У практиці давньогрецьких держав арбітраж застосовувався в суперечках про кордони, право володіння річками і струмками. У ролі арбітра зазвичай виступала третя держава, яке делегувала арбітражні функції групі своїх громадян, які обиралися за жеребом....
1.2. Види міжнародного комерційного арбітражу
Міжнародні комерційні арбітражі прийнято класифікувати на види за порядком створення (виникнення) та залежно від характеру спорів, для вирішення яких арбітражі створюються.
Залежно від порядку утворення міжнародні комерційні арбітражі поділяються на постійно діючий ( інституційний) арбітраж та арбітражі ad hoc (ізольований або випадковий).
Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору (австрійський юрист Ламмош назвав його арбітражем ad hoc). Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє своє існування. Процедура випадкового арбітражу може визначатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про використання модельних правил арбітражу [17, с. 349].
Правовий статус ізольованого арбітражу цілком і повністю грунтується на арбітражній угоді сторін спору. Зазвичай це робиться шляхом прямого відсилання до вже існуючих міжнародних документів рекомендаційного характеру - Арбітражний регламент ЄЕК ООН 1966 р. і Арбітражному регламенту ЮНСІТРАЛ 1976 р. [19, с. 515].
У практиці торгового арбітражу перевага віддається переважно інституційному арбітражу.
Інституційний арбітраж є постійно діючим органом, створеним, як правило, при торговій палаті, торговельно-промисловому союзі або асоціації. В основі його створення лежить установчий документ - статут, статут або положення, які й визначають правовий статус арбітражу, його внутрішньоорганізаційну структуру, механізм функціонування, склад та компетенцію. Порядок розгляду спорів закріплюється в арбітражному регламенті, що представляє собою правила процедури даного інституційного арбітражу [3, с. 37-50.].
Прикладом інституційного арбітражу може бути: Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати (Arbitration Institute, Stockholm Chamber of Commerce). Арбітражний інститут СТП (далі - Інститут) є арбітражним органом при Стокгольмській торговій палаті (Швеція) і функціонує з 1917 р. Інститут розглядає в рік близько 100 справ, що відносяться до категорії міжнародних комерційних спорів, і має широку популярність у світі [13, с. 30-39].
Інститут діє на підставі Регламенту, який включає в себе розділ про організацію Інституту та Арбітражний регламент, які визначають склад і організаційну структуру Інституту, а також правила процедури розгляду в ньому комерційних спорів, що носять міжнародний характер [31, с. 349].
Арбітражний розгляд конкретного міжнародного комерційного спору відбувається у відповідності з Арбітражним регламентом Інституту, нова редакція якого набрала чинності з 1 квітня 1999 р. [9, с. 65].
Арбітражний Інститут сам не вирішує спори. Його основними функціями є сприяння сторонам у виборі арбітрів, організація проведення засідань арбітражу, а також надання іншої допомоги в здійсненні арбітражного процесу. Якщо сторони не домовилися про інше, призначаються три арбітри. Якщо сторони домовилися про розгляд спору одноособовим арбітром, то його призначення проводиться Інститутом. У разі розгляду спору колегією арбітрів кожна сторона призначає рівну кількість арбітрів, Інститут - одного арбітра, головуючого в арбітражному трибуналі. За домовленістю сторін Інститут може призначити всіх членів арбітражного трибуналу. Якщо сторона не призначить арбітра протягом строку, встановленого Інститутом, його призначення здійснюється Інститутом [13, с. 30-39].
За характером комерційних спорів постійно діючі арбітражні суди розподіляються на арбітражі загальної юрисдикції та спеціалізовані арбітражні суди. До судів загальної юрисдикції відноситься, наприклад, Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Спеціалізованими міжнародними арбітражами є такі, що розглядають лише окремі види спорів - морські арбітражі (Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, арбітраж Ллойда, Морська арбітражна палата у Парижі, Арбітраж Асоціації міжнародного повітряного транспорту) та арбітражі, які розглядають спори щодо торгівлі конкретними видами товарів (арбітраж Лондонської асоціації по торгівлі зерновими, арбітражний суд при Федерації по торгівлі бавовною у Гдині, арбітраж при Нідерландській асоціації по торгівлі кавою тощо) [8, с. 640].
Також, можна зробити висновок, що, незважаючи на відмінності в деталях регулювання інституційних арбітражів, існують загальні підходи до їх організації і функціонуванні :
- Інституційний арбітраж здійснює жорсткий адміністративний контроль за призначенням, відведенням і заміною арбітрів;
- До арбітрів висуваються жорсткі вимоги щодо їх неупередженості та незалежності, а обгрунтовані сумніви в цьому ведуть до їх безумовної дискваліфікації;
- Арбітражне рішення виноситься у місці арбітражного розгляду більшістю голосів арбітрів та набирає чинності з моменту її винесення, будучи остаточним для сторін і обов'язковим до безумовного виконання [28, с. 111-118.]
Іншою є класифікація залежно від способу формування складу арбітрів. Так, виділяють арбітраж за відповідачем; арбітраж за позивачем; арбітраж, що передбачає звернення за сприянням до спеціального органу; арбітраж, що контролюється згідно з арбітражною процедурою МТП, за якою суд в цілому контролює і затверджує рішення складу арбітрів у конкретній справі; арбітраж без зазначення порядку його формування; арбітраж, що передбачає вирішення спорів представниками урядів [ 14, с. 87 – 89]....
Магістр