Міжнародно-правова діяльність у сфері захисту прав національних меншин (ID:155216)

ВСТУП Актуальність теми. Нині стан розвитку суспільства і держави, як і світового порядку в цілому, характеризується процесами інтеграції та глобалізації, які пов’язані з різними політичними, соціально-економічними проблемами, що вимагають вдосконалення правового забезпечення в усіх сферах міжнародних відносин. Глобалізація є багатовимірною і ставить перед міжнародною спільнотою нові завдання, які стосуються способів збереження самобутності і неповторності регіональних, національних чи етнічних груп та їхніх культур. У цьому всеосяжному процесі розвитку світового співтовариства протягом останніх десятиріч особливу увагу з боку як окремих країн, так і авторитетних міжнародних організацій, привертає увагу одна з найскладніших та найбільш нагальних проблем - забезпечення культурного існування і розвитку національних меншин та їх правовий захист. Міжнародний захист прав меншин відіграв визначальну роль у становленні всієї системи захисту прав людини в тому вигляді, в якому вона існує у сучасному міжнародному праві. Більшість країн світу, склад населення яких, в силу певних об’єктивних обставин, є багатонаціональним, сьогодні визнають актуальність проблеми захисту прав національних меншин. Ознаки зростання міжнаціональної напруженості можна спостерігати майже в усіх регіонах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, процесів інтеграції. Міжетнічні проблеми стосуються практично кожної поліетнічної країни. Втілення ідеї збереження миру, гарантування безпеки і справедливості на міжнародній арені нині під загрозою, зокрема, через боротьбу народів за самовизначення, політичну і культурну незалежність, тенденції єднання та децентралізації, а також поглиблення пов’язаних із цими процесами нових та вже існуючих проблем національних меншин. Посилений наголос на правах національних меншин у сучасному світі обумовлений не тільки загрозою потенційних та загостренням вже існуючих етнополітичних конфліктів, які часто виникають внаслідок реальної чи уявної дискримінації меншин, а й зростаючим прагненням останніх зберегти, в умовах глобалізації, свою самобутність шляхом створення сприятливих умов та надійних гарантій. Факт наявності національних меншин у різних країнах і зумовлена цим необхідність пошуку засобів, які могли б належним чином забезпечувати їх існування, виносить на порядок денний необхідність вироблення принципово нових механізмів розв’язання проблем, які стосуються захисту прав меншин. Формування такого механізму дозволило б побороти міжетнічну напруженість, а також залагодити більшість міжнаціональних конфліктів. Проте практика свідчить про те, що ні на універсальному, ні на регіональних рівнях досі не усунуто тих глибинних причин, які й призводять до виникнення проблем, пов’язаних з захистом прав національних меншин. Захист прав національних меншин є однією з найбільш важливих проблем сучасності. Від правильного розв'язання цієї проблеми залежить хід подій у різних регіонах світу та хід їх історичного розвитку. З кожним роком зростає значення цього питання у справі забезпечення прав людини загалом, та національних меншин, зокрема. У захисті прав національних меншин неприпустимі а ні вибірковий підхід, ані подвійні стандарти. Формування нових підходів і механізмів неможливе без правильного урахування як позитивного, так і негативного історичного досвіду, а також без розуміння логіки розвитку міжнародно-правового співробітництва держав у галузі захисту прав національних меншин Актуальність теми полягає ще й у тому, що, незважаючи на позитивні зрушення і досягнення у сфері захисту прав національних меншин, вона все одно залишається не врегульованою. Саме тому ця проблема посідає чільне місце як у світовій, так і у вітчизняній науці міжнародного права. Стан наукової розробки. Історичні аспекти її виникнення і розвитку висвітлюються у наукових працях таких зарубіжних вчених, як А. Абашидзе, Л. Ерліх, Н. Лернер, В. Свораковський, С. Соколовський, С. Юр’єв та ін.. В останні роки різні аспекти історичного і сучасного правового становища національних меншин в Україні досліджувались у публікаціях М. Антоновича, О. Антонюка, О. Бикова, Ю. Волошина, В. Колісника, П. Муцького, С. Пєткова, Ю. Шемшученка, в монографічних працях І. Кураса, Л. Місінкевича, О. Рафальського, Л. Рябошапка та ін. Питання визначення поняття національної меншини досліджували такі вчені, як: Дж. Джексон-Пріс, Ф. Капоторті, П. Надолішній, В. Трощинський, В. Якубова. Так, наприклад, В. Трощинський в «Енциклопедичному словнику державного управління» зауважує, що «національні меншини - соціокультурний феномен, який до цього часу не знайшов загальноприйнятого (універсального) тлумачення в міжнародному праві. Є лише низка міжнародно-правових критеріїв, які стосуються розуміння цього поняття» . Питання національних меншин привертало увагу науковців у різні часи, однак на початку XX століття воно набуло системного характеру. В першій половині XX століття особливий внесок у розвиток етнополітики та дослідження питання національних меншин вніс О. Бочковський (праця «Вступ до націології», де подається аналіз розвитку нацменшин у тогочасній Європі). Опису визначень, складу, чисельності і розселення національних меншин присвячені праці українських дослідників, а саме Ф. Д. Заставного, С. Макарчука, В. Євтуха, Л. Шкляра, О. Майбороди та ін. Особливий вклад у вивчення питання національних меншин зробили зарубіжні дослідники: етносоціолог, професор Йєльського університету Е. Сміт, німецький соціолог Ф. Геккманн, котрі розглядають питання виникнення і сутності нації, етносу, ролі етнічності та етнічної ідентифікації у цих процесах. Вітчизняні науковці-етнополітологи, такі як І. Варзар, В.Євтух, Л. Шкляр, М. Шульга детально висвітлюють природу феномену національної меншини, визначають різновиди меншин, аналізують взаємовідносини держави та етнічних груп. Проблемам міжнародно-правового захисту прав національних меншин присвячені праці закордонних вчених: Г. Альфредссона, І. Бліщенко, Г. Біро, М. Валцера, Т. Васильєвої, Ф. Геккмана, Н. Гіразолі, Е-І. Даеса, В. ван Дейка, В.В.Кочаряна, Ч. Тейлора, Ф. Капоторті, В. Кимлічка, С. Пунжина та інших. Для з'ясування окремих аспектів проблеми прав національних меншин, в тому числі й міжнародно-правових аспектів захисту їхніх прав, велике значення мають роботи українських учених-правників: В. Буткевича, М. Буроменського, М. Баймуратова, В. Денисова, В. Євінтова, О. Копиленка, О Картунова, О. Мартиненка, В. Мицика, В. Нікітюка, І. Піляєва, П. Рабіновича, М. Товта та ін. Результати досліджень та висновки згаданих фахівців були враховані під час написання цієї роботи. Так, наприклад, А.Х.Абашидзе в монографії «Захист прав меншин за міжнародним та внутрішньодержавним правом» комплексно досліджує правові проблеми захисту меншин на національному, регіональному та універсальному рівнях, аналізує діяльність міжнародних організацій у галузі захисту меншин, таких як ООН, ОБСЄ, Рада Європи та СНД, виявляє тенденції нормотворчості держав у сфері захисту меншин. Спеціальний доповідач Підкомісії з попередження дискримінації і захисту меншин Комісії з прав людини ООН Ф.Капоторті у своїй монографії «Дослідження з прав осіб, що належать етнічних, релігійних і мовних меншин», крім дослідження широкого кола проблем меншин, призводить розповсюджене авторське визначення «меншини». Істотним внеском до теоретичної основи роботи стала наукова робота В.В.Кочаряна «Міжнародно-правові проблеми захисту національних меншин», в якій досліджуються такі питання, як правове визначення національної меншини, право народів на самовизначення, запобігання дискримінації та захист національних меншин, проблема колективних (групових) прав меншин. Незважаючи на певні напрацювання як зарубіжних, так і вітчизняних науковців у дослідженні національних меншин, ця проблематика ще потребує подальшого вивчення. Метою дослідження є з’ясування теоретичних і нормативних засад встановлення статусу національних меншин, комплексне висвітлення особливостей і тенденцій розвитку системи захисту прав національних меншин у сучасному міжнародному праві, на основі аналізу міжнародних нормативно-правових актів, діяльності міжнародних організацій, а також практики міжнародних інституційних механізмів універсального і регіонального захисту прав та свобод національних меншин. Завдання дослідження. Ця мета визначила необхідність виконання таких завдань: - на основі аналізу співвідношення понять «національна меншина», «етнічна меншина» та «етнонаціональна спільнота», виокремити основні спільності та відмінності між цими поняттями і запропонувати дефініції відповідних понять; - спираючись на науково обгрунтовані критерії, висвітлити зміст поняття «національна меншина» в міжнародно-правових документах; - охарактеризувати критерії ідентифікації поняття «національна меншина»; - зробити аналіз універсальних та регіональних міжнародно-правових джерел, що містять перелік основних і спеціальних прав національних меншин, а також визначити специфіку міжнародного захисту національних меншин у цих міжнародно-правових актах; - проаналізувати, систематизувати та класифікувати загальні і спеціальні права національних меншин, кодифіковані в чинних універсальних конвенціях ООН та Рамковій конвенції Ради Європи про захист національних меншин; - здійснити історичний та теоретико-правовий аналіз формування та розвитку міжнародно-правового захисту прав національних меншин; - розглянути історично-правові передумови виникнення, формування та розвитку міжнародно-правового захисту прав національних меншин і розкрити особливості етапів розвитку процесу міжнародно-правового регулювання статусу і захисту національних меншин; - проаналізувати ефективність реалізації міжнародних інституційних механізмів, створених для контролю за здійсненням норм, розроблених для закріплення прав національних меншин; - визначити специфіку міжнародного захисту прав національних меншин в межах окремих організацій; - виявити тенденції розвитку нормативного комплексу міжнародного захисту прав національних меншин. Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин у сфері міжнародного захисту прав національних меншин. Предметом дослідження є міжнародно-правові принципи та норми, які містяться в універсальних та регіональних договорах, діяльність міжнародних організацій у сфері міжнародного захисту прав національних меншин, діяльність міжнародних інституційних механізмів з питань захисту прав національних меншин. Методи дослідження. Мета і завдання роботи визначають методи дослідження, які були застосовані в процесі його проведення. Серед них загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання та підходи до вивчення і аналізу міжнародних засад, основних джерел та інституційних механізмів захисту прав національних меншин. При розкритті питання, яке стосується періодизації досліджуваного явища, використовувася історично-правовий метод. Формально-юридичний метод допоміг здійснити аналіз міжнародно-правових актів, рекомендацій та рішень інституційних установ. У процесі виявлення прогалин і спірних питань у чинному міжнародному законодавстві, яке стосується досліджуваної теми, застосовувався формально-логічний метод. Це й же метод був використаний при формулюванні дефініцій. Метод аналізу застосовувався для дослідження наукових праць окремих вітчизняних і зарубіжних учених. Хронологічні рамки дослідження. Оскільки тема дослідження пов’язана з міжнародно-правовою діяльністю у сфері захисту прав національних меншин, то логічними були б рамки від початку розгляду національних меншин як окремої категорії осіб, права яких потребують окремого захисту. Тобто з другої половини XVI ст., коли з’являються перші міждержавні угоди, які містили положення щодо захисту прав меншин і до сьогоднішнього дня. Такі доволі широкі рамки дослідження дозволяють повноцінно розкрити еволюцію прав національних меншин і механізмів їх захисту. Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження були використані під час написання наукової статті «Репресії проти національних меншин в Україні у 20-30-ті роки ХХ століття». Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.