Міжнародне економічне право (ID:174565)

Спеціальні міждержавні кредитні угоди передбачають надання державою-кредитором (позикодавцем) державі-боржниці (позико-одержувачу) певної грошової суми у кредит. У цих угодах визнача¬ються сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики тощо. Держави-кредитори часто вимагають призначення гаранта щодо іноземних кредитів. Як свідчить світовий досвід, держава заохочує зовнішньоекономічну діяльність підприємств за допомогою субсидій, кредитів, податкових, митних пільг, гарантій, субсидування процентних ставок, тобто боніфікації (відшкодування банкам за рахунок держбюджету різниці між ринковими і пільговими процентними ставками по експортних кредитах). Держава, звільняючи експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, сприяє зниженню цін товарів, що вивозяться, підвищуючи їхню конкурентоздатність. Держава подовжує термін кредитування експортерів, полегшує і спрощує процедуру одержання кредитів. З іншої сторони протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання привело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту. Воно переслідує наступні основні мети: • регулювання міжнародного руху позичкового капіталу для впливу на платіжний баланс, валютний курс, ринки позичкових капіталів; • спільні міждержавні заходи для подолання кризових явищ; • узгодження кредитної політики стосовно визначених позичальників - в основному до що розвиваються, а також країнам Східної Європи, України й інших країн колишнього СРСР. Регулювання міжнародного кредиту здійснюється через регіональні організації [7].