Зразок роботи
ВСТУП
Міжнародне гуманітарне право має коротку, але багату подіями історію. Лише в другій половині XIX століття нації дійшли згоди відносно міжнародних норм, які необхідні для уникнення непотрібних страждань у війнах, – норм, дотримуватись яких вони зобов’язалися, прийнявши Конвенцію.
Відтак зміна характеру збройних конфліктів і руйнівний потенціал сучасної зброї обумовили необхідність неодноразового перегляду і розширення гуманітарного права в процесі тривалих і наполегливих переговорів.
У даному викладі фактів простежується походження міжнародного гуманітарного права і в загальних рисах окреслюється його нинішнє охоплення та значення як для учасників бойових дій, так і для цивільних осіб, втягнених у збройні конфлікти.
Перш за все необхідно прийняти визначення. Що таке міжнародне гуманітарне право? Цю сукупність правових норм можна визначити як принципи і норми, що обмежують застосування насильства під час збройних конфліктів. Його цілями є:
– захист осіб, які безпосередньо не беруть участі або більше не беруть участі у воєнних діях – поранені, ті, що зазнали корабельної аварії, військовополонені та цивільні особи;
– обмеження наслідків насильства в бойових діях досягненням мети зіткнення.
На еволюцію міжнародного права, що належить до захисту жертв війни і до ведення самої війни, значно вплинула розробка заходів юридичного захисту прав людини після Другої світової війни. Прийняття важливих міжнародних документів у галузі прав людини, таких, як Загальна декларація прав людини (1948), Європейська конвенція про права людини (1950) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), сприяло утвердженню ідеї, згідно з якою всі мають право користуватися правами людини як у мирний час, так і під час війни.
Але під час війни або при надзвичайному стані здійснення певних прав людини може, за певних обставин, бути обмеженим. Стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права дозволяє державам вживати тимчасових заходів на відступ від деяких їхніх обов’язків за Пактом «під час надзвичайного стану в державі, при якому життя нації знаходиться під загрозою», але тільки «в такій мірі, в якій це обумовлено гостротою становища». Стаття 15 Європейської конвенції про права людини містить аналогічну норму. Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин щороку проводить огляд надзвичайних станів і дотримання прав людини в таких ситуаціях.
Однак необхідність гарантування дотримання прав людини навіть у воєнний час повністю визнана; стаття 3 чотирьох Женевських конвенцій про гуманітарне право від 1949 року передбачає, що під час збройних конфліктів особи, які знаходяться під захистом цих конвенцій, мають «за всіх обставин користуватися гуманним поводженням без будь-якої дискримінації з причин раси, кольору шкіри, релігії або віри, статі, походження або майнового стану чи будь-яких аналогічних критеріїв» [1; 2; 3; 4].
На сорок шостій сесії Комісія з прав людини прийняла резолюцію №1990/60, в якій визнається життєво важлива роль Міжнародного комітету Червоного Хреста в поширенні інформації про міжнародне гуманітарне право і де міститься заклик до держав «приділити особливу увагу вивченню всіма співробітниками сил безпеки та службовцями інших видів збройних сил, а також усіма співробітниками правоохоронних органів міжнародно-правових норм у галузі прав людини і міжнародного гуманітарного права, яке застосовується під час збройних конфліктів».
Міжнародне гуманітарне право створювалося на основі трьох головних напрямків. Це «Женевське право», представлене міжнародними конвенціями і протоколами, прийнятими під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста, основною метою яких є захист жертв конфлікту; «Гаазьке право», основане на результатах мирних конференцій, які проводилися в столиці Нідерландів у 1899 і 1907 роках, де в основному обговорювалися допустимі засоби і методи ведення війни; зусилля Організації Об’єднаних Націй для забезпечення дотримання прав людини під час збройних конфліктів і для обмеження застосування конкретних видів зброї.
Основним завданням сучасного гуманітарного права є захист жертв війни, до яких відносять всіх осіб, які не беруть участі у збройному конфлікті або перестали брати таку участь унаслідок поранення, хвороби чи інших причин.
Магістр