Зразок роботи
На сьогодні в Україні пріоритетним джерелом фінансування освіти залишається бюджетне фінансування, що здійснюється на основі єдиного кошторису доходів та видатків. Джерелами формування кошторису є як бюджетні кошти, так і кошти, отримані з інших джерел (надання закладом додаткових освітніх послуг, прибутки від реалізації навчально-виробничої продукції, здача приміщень в оренду, кредити банківських установ, добровільні внески тощо). При цьому співвідношення між бюджетними та позабюджетними фінансовими ресурсами змінюється залежно від наявності бюджетних ресурсів й адекватної державної політики у сфері освіти, темпів економічного розвитку, форми власності навчального закладу, співвідношення між державним та недержавним секторами економіки та ін.
За даними дослідження, що були проведені в дипломній роботі, абсолютні значення видатків на потреби освіти зростали щороку, причому темпи їх щорічного приросту перевищували 10%.
Аналізуючи динаміку видатків зведеного бюджету на освіту, можна сказати, що їх обсяги з кожним роком зростають, проте потреби закладів освіти при цьому значно більші. Звичайно, основною проблемою в цьому випадку є знецінення грошових коштів у зв’язку з кризовою інфляційною ситуацією в країні. Однак необхідно звертати увагу на раціональність використання фінансових ресурсів та можливість збільшення фінансування за рахунок додаткових джерел.
Зважаючи на виключно важливу роль освіти і науки як ключових факторів відновлення економічного потенціалу будь-якої країни, вважаємо, що саме реформування та оптимізація фінансування освітньої галузі в Україні повинні стати пріоритетними для уряду та Президента особливо за часів світової економічної кризи.
Проаналізувавши сучасний стан фінансування освіти, виявлено ряд проблем, які вже досить тривалий час супроводжують сферу освіти в Україні. Головними серед них є:
1. Визначення обсягів місцевих бюджетів освіти має встановлюватися на основі розрахункових нормативів, визначених Міністерством фінансів України. Фактично ж ці нормативи є дуже низькими і не забезпечують фінансування навіть обов’язкових витрат.
2. Видавництво підручників має фінансуватися з державного бюджету. Оскільки обсяги фінансування є недостатніми, місцеві органи управління освітою вживають свої заходи: обласні органи можуть спрямовувати на такі цілі частину районних бюджетів, зобов’язати їх сплачувати певний відсоток вартості підручників, оплачувати частково за рахунок коштів батьків тощо.
3. Нормативними документами передбачено створення фонду всеобучу, який створюється за рахунок своїх надходжень обсягом 1–3% і може використовуватися на власні потреби. Фактично ж цей фонд уже декілька років майже не планується у бюджеті освіти району.
4. Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності.
Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового забезпечення освіти: перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери; стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури; поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.
Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:
збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;
звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і додану вартість;
створення при Міністерстві централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;
розширення прав місцевих органів державної влади й органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;
запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, зі спеціального фонду Міністерства освіти і науки України;
заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації й атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні та впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;
упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання);
створення у системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;
заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;
залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);
поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;
запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання; удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;
проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;
запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів.
Отже, проведене дослідження сучасного стану фінансування освіти в Україні свідчить, що головною проблемою фінансування освіти є недостатність асигнувань, котрі виділяються з бюджету на утримання закладів освіти. Як наслідок, є висновок про необхідність реформування самої системи планування видатків на галузь та раціональне використання коштів самими установами.
Для вирішення проблем галузі необхідно розробити цілісну систему державних заходів, що будуть спрямовані на забезпечення її ефективного розвитку. Фінансування освіти за рахунок державного бюджету буде тільки тоді ефективним, коли кошти, призначені державою на фінансування освіти, будуть виділятися в достатніх обсягах і на стабільній, об’єктивній та пропорційній основі. І навіть у цьому випадку система централізованого фінансування має доповнюватися громадським контролем за використанням ресурсів та якістю надання послуг на місцевому рівні.
Магістр