ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ (ID:597779)

1.2. Поняття та ознаки конфлікту інтересів на державній службі Основною ціллю у діяльності урядів і державних установ у всьому цивілізованому світі є служіння інтересам суспільства. Справедливе, чесне та неупереджене виконання своїх службових обов’язків – головна вимога громадян до посадовців та чиновників. Населення потребує забезпечення умов від уряду в яких приватні інтереси, ділові та інші зв’язки публічних службовців не зможуть знецінити програму прийняття державних рішень або знизити довіру до самої системи державного управління. Запити народу щодо результативності державних та місцевих рішень постійно зростають, тому неефективно вирішені конфлікти інтересів з боку посадовців можуть призвести до зневіри населення в інститутах державної та місцевої влади. Суть поняття «конфлікт інтересів» полягає в тому, що це конфлікт між законом і особистою зацікавленістю, між етично вірним і морально невірним зі сторони суспільної моралі і професійної етики. Зазвичай, результатом конфлікту інтересів є отримання публічним службовцем особистої вигоди, всупереч інтересам держави 3, с. 2. 14.07.2016 р. рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 2 була закріплена правова дефініція «конфлікт інтересів» у «Методичних рекомендаціях з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб». В рекомендаціях вказано, що конфлікт інтересів – це конфлікт між публічно-приватними обов’язками і приватними інтересами державної посадової особи, за якого її приватні інтереси, котрі випливають з її положення як приватної особи, здатні неправомірним чином вплинути на виконання цією державною посадовою особою її офіційних обов’язків або функцій 15. Закон України «Про запобігання корупції» 2014 р. передбачає 2 види конфлікту інтересів: реальний та потенційний 24. Перший, відповідно, виникає у випадку, коли публічний службовець фактично виконує службові обов’язки, які перебувають у сфері впливу його особистих інтересів. Натомість другий виникає в разі виконання посадовою особою в майбутньому визначених службових обов’язків під впливом особистих інтересів, що може призвести до виникнення реального конфлікту інтересів. Цікавим є той факт, що у науковій літературі виокремлюють третій вид – уявний конфлікт інтересів. Даний тип має місце тоді, коли виникає думка про те, що особисті інтереси службовця здатні незаконним способом посприяти на виконання ним функціональних обов’язків, але насправді цього не відбувається. Також при цьому регулюється і безпосередня діяльність, що може спровокувати видимість конфлікту інтересів, навіть існування здогадок, що у публічного управлінця він є неврегульованим, може призвести до сумнівів у його правдивості й поставить під питання довіру суспільства організації в цілому 4, с. 27. Необхідно зазначити, що корупційні діяння не завжди випливають з факту встановлення конфлікту інтересів, проте ризик появи корупції виростає. Ключовими ознаками конфлікту інтересів, які можна виокремити із законодавчих термінів є: 1) суперечність між особистими інтересами особи та її службовими чи представницькими повноваженнями; 2) факт встановлення конфлікту інтересів може негативно вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень 15. Ю. Ф. Лавренюк виокремив причини появи конфлікту інтересів на публічній службі. Основними з яких є: 1. Невиконання головних вимог службової поведінки публічного службовця. 2. Порушення чинного законодавства, нехтування обмеженнями та заборонами, що пов’язані зі службою. 3. Дисбаланс між професійним рівнем і посадовим становищем окремих службовців; між матеріальними можливостями і фінансовими очікуваннями. 4. Порушення ключових принципів публічної служби 7, с. 20 На думку О. М. Підхомного конфлікт інтересів існує тільки в разі фінансової грамотності усіх сторін 21, с. 285. В науковій літературі доволі часто фіксується факт розповсюдження на конфлікт інтересів якостей, що властиві будь-яким конфліктам. Наприклад, С. А. Шатрава визначає активні дії в якості органічної ознаки конфлікту інтересів, враховуючи розуміння конфлікту через зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і сильне загострення протиріч, що призводять до активних дій, ускладнень, боротьби, які супроводжуються складними колізіями. Однак, не дивлячись на те, що конфлікти загальні і конфлікти на публічній службі мають однакові соціальні риси, кожен з них має свої особливі характеристики. 7, с. 32-34. Висловлюючи свою позицію О. М. Олешко вказував, що серед великої кількості протиріч у сфері державного управління є протиріччя між існуючою сукупністю адміністративних правил і групових норм, з однієї сторони, і необхідністю суб’єктів державної служби мати високі посади й здійснювати діяльність, яка б давала можливість для самореалізації - з другої. Вважаємо за доцільне також вказати, що деякі вчені конструюють свою позицію спираючись на те, що конфлікт інтересів це в першу чергу моральна колізія. На їх думку, в даному випадку, саме інтерес є тією частиною системи, що зміщується в правову площину на основі перетину суспільного та приватного інтересу державного службовця 20, с. 165. Таким чином, проаналізувавши чинне антикорупційне законодавство та дослідження вчених, можна дійти до наступного висновку. Конфлікт інтересів, потенційний та реальний, є не просто наявністю особистого інтересу або суперечністю між приватними інтересами, він має соціальний характер. Перелічивши причини виникнення конфлікту інтересів, варто сказати, що у сфері де постійно присутня матеріальна спокуса (в даному випадку це сфера державного управління), вкрай необхідним є її ліквідація. Це призведе до справедливої та неупередженої діяльності державних службовців, а також до ефективності прийняття управлінських рішень. Основним методом викорінення майнового інтересу може стати стимулювання правомірної поведінки шляхом встановлення заохочень.