Зразок роботи
1. Особливості формування перекладознавчої концепції М. Зерова
М. Зеров став ініціатором розвитку неокласицизму в українській літературі на зламі ХХ століття, розглядаючи цей напрям як засіб відродження національної культури відповідно до високих європейських стандартів мистецтва. Зеров прагнув формування літературної мови та світосприймання, які б базувались на універсальних образах, ідеях та принципах, спільних для європейського мистецтва. Його неокласичний період розпочався у 1918–1919 роках з публікації першого перекладу — IV еклоги Вергілія у Літературно-науковому віснику та поезій М. Рильського під назвою “Під осінніми зорями”. Рецензії на ці поезії, опубліковані П. Филиповичем в “Книгарі” та М. Зеровим у “Музагеті”, підтверджують значення його внеску в українське літературне відродження.
М. Зеров надавав значуще місце попереднім літературним поколінням у розробці перекладацьких засад в українській літературній традиції, вивчаючи роботи таких майстрів, як П. Куліш та М. Старицький. Незважаючи на те, що неокласиків часто асоціюють з модерністським напрямком в українській літературі, їхнє звернення до корінних українських джерел стало фундаментом для подальшого розвитку та втілення в світовому літературному та культурному просторі. Особлива увага в його аналітичних працях приділялася впливу Т. Шевченка на розвиток української літератури, зокрема через восьмилекційний цикл, присвячений Шевченковій творчості, та статтю, що розглядає період творчості поетів пошевченківської доби. Вплив зарубіжних постатей, як-от А. Міцкевича та Дж. Г. Байрона, та використання біблійних мотивів і переклад Давидових псалмів також були аналізовані Зеровим як важливі складові у формуванні методу Шевченка [5].
Микола Костьович Зеров займає значуще місце в історії перекладознавства ХХ століття, завдяки його розгорнутим статтям та рецензіям на тему перекладацької діяльності в Україні 1920-30-х років. Ця робота націлена на аналіз перекладознавчих поглядів Зерова у контексті сучасних йому українських та міжнародних теорій перекладу.
М. Зеров розвивав своє бачення перекладу на основі вивчення української літературної традиції та безпосередньо через свою практику перекладача. Він активно використовував досвід перекладів творів європейських авторів, від античності до новітнього часу, що дозволяло йому не лише вносити вклад у українське літературознавство, але й розширювати можливості та горизонти української перекладацької школи.
М. Зеров вніс свій внесок у розуміння розвитку перекладної практики в українській літературі, акцентуючи увагу на її співвідношенні зі світовою літературою. Відзначаючи перехід від травестії до перекладу, він розділяє українську літературну історію на три періоди, що включають травестію, переклад-травестію та власне переклад, як окремі етапи еволюції. Він вказує, що доробок І. Котляревського та інших авторів відображає перехід від локального до ширшого літературного контексту, ілюструючи це через "Енеїду", де Котляревський, використовуючи травестійний підхід, замінює специфічно національні елементи етнографічним реалізмом українського побуту. Зеров також вказує, що подібні твори мають глибокий культурний зміст і сприяють збереженню національної ідентичності через літературну форму, що відображає універсальність та водночас унікальність українського літературного процесу.
Магістр