ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖИТТЄВОЇ ПРАВДИ В ХУДОЖНЮ В ТВОРЧОСТІ О. ГОНЧАРА (ID:1257724)

Розділ 1 СПЕЦИФІКА КАТЕГОРІЇ ЖИТТЄВОЇ ТА ХУДОЖНЬОЇ ПРАВДИ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ Історична проза – умовне позначення для різних за структурою і композицією романів, повістей, оповідань, в яких зображені історичні події віддаленого часу, а дійовими особами (головними або другорядними) виступають історичні особистості. Історична тематика віддавна посідає одне з чільних місць у вітчизняному літературному процесі як з огляду на суто кількісні виміри, так і в аспекті рівня художнього моделювання минулого засобами словесного мистецтва. Струмінь цієї проблематики в національній літературі надзвичайно потужний – від «Повісті врем’яних літ», «Історії Русів» через історичні твори П. Куліша, М. Старицького, Т. Шевченка до романів П. Загребельного, Р. Іваничука, О. Лупія, В. Малика, Ю. Мушкетика. Творча еліта України повсякчас прагнула в образній формі узагальнити найважливіші віхи історичного буття етносу. Йдеться про сукупність етнонаціональних стереотипів сприйняття власного минулого. Особливістю ж етнічної пам’яті є здатність пробуджуватися й повертати до колективної уяви те, що, здавалось би, цілком забуте. Слід сказати, також, про особливу роль історичного письменства у розв’язанні виховних завдань, що стоять перед літературою й мистецтвом. Адже позасумнівним є той факт, що ідейно й художньо досконалі історичні твори слугують одним із засобів вираження національної самосвідомості народу. Вони не дистанціюють нас від дня нинішнього, а, навпаки, посутньо сприяють глибшому осягненню минулого, спроектованого на проблеми сьогочасні.