Зразок роботи
Вступ
Українська література двадцятого століття значно змінила свою форму й свій зміст. Така одвічна тема як «Страждання і гноблення українського народу» чи тема кріпацтва вижили себе, залишаючи вагомий слід в свідомості української нації, й з часом відійшли на задній план. Українська література наповнюється новими рисами: письменники звертають увагу на саму людину, на її внутрішній світ та особистість, торкаються теми формування індивідуальності в тогочасному суспільстві, її розвиток та взаємодію з іншими суб’єктами в реальній дійсності. Автор все більше намагається показати внутрішні переживання й страждання його героїв.
Таким чином українська література набуває зовсім нових рис, які здатні показати читачу дещо нове в рідній літературі, те, чого в ній не було раніше, однак вже тривалий час існувало в світовій. Це наступна ланка прогресу, яка, рано чи пізно, повинна була з’явитись поруч з розвитком науки та індустріалізації суспільства. Кожен крок людства вперед, кожен новий винахід чи відкриття тягне за собою й нові проблеми, перед якими постає людина того часу.
Теми творів стають дедалі різноманітнішими. Ми вирішили знайти тему, про яку в українській літературі мало хто говорить – тему самотності. Пересічний читач, гортаючи сторінки кожної прочитаної книги, найбільше звертає свою увагу на вибухові та величні події, позначаючи жирними цятками для себе важливе: весілля, перше зізнання в коханні, переїзд героя, і, зрештою, смерть. Однак він майже не звертає увагу на те, як саме персонаж твору дійшов до цієї події, до цієї «цятки». Цікавим стає лише пункт призначення, а не сам процес.
Таким чином у поле нашої уваги потрапив унікальний твір української літератури, де «пункт призначення», власне, не такий важливий як саме шлях до нього. Це - «Місто» Валер’яна Підмогильного. За своєрідну точку відліку обираємо культовий роман німецького письменника Германа Гессе «Степовий вовк». В цьому випадку ніхто не міг би посперечатись з величним майстром людської душі, який в своїх творах намагається якомога влучніше й детальніше описати людину, її душу та біль, який вона несе на своїх плечах протягом свого життя.
«Степовий вовк» Германа Гессе став романом, який дозволив читачеві відчути самотність на кінчиках своїх пальців. Частково відчути на дотик саме те, що відчував автор, пишучи свій власний витвір, який швидко знайшов відгуки в соціумі. Роман має своєрідне коло читачів, які плекають його, як власну Біблію. Цей роман дає можливість провести чимало паралелей між українським та німецьким письменством ХХ століття.