Зразок роботи
ВСТУП
Чітке проголошення новим керівництвом України курсу на європейський вибір і прагнення до глибокої інтеграції до авторитетних європейських міжнародних інституцій різко актуалізує потребу у швидкому та якісному навчанні іноземної мови насамперед студентів вищих навчальних закладів.
Успішне застосування знань у подальшій професійній діяльності випускниками вищих навчальних закладів передбачає володіння на достатньому рівні іноземною мовою й обсягом країнознавчих знань. Людина, яка вступає в іншомовне спілкування, має бути лінгвокраїнознавчо компетентною, володіти необхідним для цього рівнем мовленнєвих знань і умінь, великою й адекватною системою значень, відображених у повсякденно-побутових, наукових, професійних поняттях, позначених словами іншої мови.
У зв'язку з цим виникає необхідність оптимізації учбово-пізнавальної діяльності майбутніх фахівців у процесі навчання іноземної мови, виявленні резервів навчального процесу для якісної підготовки тих, кого навчають, до їх професійної діяльності в сучасних соціально-політичних та економічних умовах.
Питанням соціолінгвістичної компетентності, як складової частини процесу навчання іноземної мови присвятили свої дослідження такі вітчизняні та зарубіжні науковці В. Андрущенко, Н. Бориско, Н. Висоцької, О. Гриценко, І. Дзюби, І. Закір’янової, В. Калініна, М. Кушнарьової, Ю. Пассова, В. Сафонової, О. Тарнопольського, І. Васильцова, Є. Верещагін, Л. Воскресенська, О. Коломінова, В. Костомаров, А. Солодка, Г. Томахін, Bernard J. Baars, Stephen N. Elliott, Kees de Bot, Robert Lado та ін.
Актуальність нашого дослідження зумовлена необхідністю поглибленого вивчення дієвих засобів формування соціолінгвістичної компетентності у студентів філологічних спеціальностей, а саме при вивченні та навчанні іноземних мов.
До того ж, дана наукова проблема є мало дослідженою, тому що більшість вчених-мовознавців лише поверхнево торкались основних ідей, при цьому не висловлюючи остаточних висновків.
Метою роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та практичній перевірці методики формування соціолінгвістичної компетентності в процесі навчання студентів філологічних спеціальностей на заняттях з англійської мови.
Відповідно до мети дослідження визначені наступні завдання:
• розглянути сутність понять «соціолінгвістичної компетентності» та «фонових знань»;
• проаналізувати класифікацію фонових знань у навчанні;
• розробити комплекс вправ для формування соціолінгвістичної компетентності та фонових знань у студентів філологічних спеціальностей;
• перевірити ефективність розробленого комплексу вправ для формування соціолінгвістичної компетентності та фонових знань;
Об’єктом дослідження виступає формування соціолінгвістичної компетентності у студентів філологічних спеціальностей на заняттях з англійської мови.
Предметом дослідження є комплекс вправ для формування соціолінгвістичної компетентності у студентів філологічних спеціальностей на заняттях з англійської мови.
З метою вирішення поставлених завдань нами було використано такі методи дослідження, як: аналіз наукових джерел у галузі методики викладання іноземної мови, спостереження за процесом формування соціолінгвістичної компетентності та фонових знань у студентів філологічних спеціальностей на заняттях з англійської мови та метод пробного навчання.
Наукова новизна в роботі полягає в розробці комплексу вправ для формування соціолінгвістичної компетентності та фонових знань у студентів філологічних спеціальностей на заняттях з англійської мови, які були перевірені під час проходження асистентської практики.
Теоретичне значення полягає в комплексному обґрунтуванні понять «соціолінгвістичної компетентності» та «фонових знань».
Практичне значення роботи полягає у можливості використання основних положень і результатів дослідження при викладанні курсу «Методика викладання іноземної мови у вищій школі» та у практичній діяльності вчителів і студентів.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
У першому розділі ми розглядаємо теоретичні засади формування соціолінгвістичної компетентності, значення і класифікацію фонових знань.
Другий розділ присвячений практичній перевірці теоретичних знань.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК КОМПЛЕКСНА ПРОБЛЕМА
1.1 Визначення поняття «соціолінгвістична компетентність» та «фонові знання»
Важливим компонентом комунікативної компетентності є соціолінгвістична компетентність, яка сприяє ефективній комунікації та розумінню. Для того щоб зрозуміти сутність та зміст соціолінгвістичної компетентності потрібно ретельно проаналізувати поняття «соціолінгвістика» та, об’єктивно оцінивши цілі, завдання та мікросистеми, що включає в себе ця галузь науки, вивести необхідне визначення.
Термін «соціолінгвістика» є предметом дискусій протягом багатьох років. Наприклад, Д. Хаймс стверджує, що термін «соціолінгвістика» можна відносити до використання лінгвістичних даних та аналізу у інших галузях науки, що вивчають суспільне життя. Схиляючись до етнографічного підходу, він вказує на три питання, що є основними у соціолінгвістиці: форма організації мови, що є частиною організації мовної поведінки у суспільстві, розуміння якої вимагає відповідної нової форми опису мови; вивчення мови як багатопредметної галузі, для якої лінгвістика є обов’язковою поряд з іншими дисциплінами, такими як соціологія, соціальна антропологія, освіта; вивчення цього способу організації призводить до вивчення основ самої лінгвістики [32, с. 7].
О. Ахманова визначає соціолінгвістику як:
• науку про вивчення співвідношень між фактами мови та фактами в соціальному житті;
• як галузь лінгвістики, що вивчає розрізнення мов [32, с. 7].
Іншими словами, науковець стверджує, що будь-яке явище у мові якимось чином відображається на соціальному житті особистості або, навпаки, соціальні особливості життя особистості відображаються на її мові.
Сандра Лі Маккей переконана, що соціолінгвістика – це наука, яка вивчає зв’язок між мовою та суспільством, між використанням мови та соціальними структурами, в яких живуть користувачі мовою. Вчена вважає, що суспільство несе в собі багато шаблонів відносин та поведінки, які є лінгвістичними [25, с. 10].
В. Жирмницький вважає, що соціолінгвістика, у її вузькому розумінні, має справу із соціальним розрізненням мови у суспільстві та з соціальним розвитком мов. Це означення здається досить свавільним, оскільки базується на контрасті між синхронічним та діахронічним видами вивчення мови.
Відповідно до The World Book Encyclopedia, соціолінгвістика - це розділ соціології, що вивчає спосіб використання суспільством мови та різноманітність соціальних ситуацій [49, с. 457].
Таке визначення соціолінгвістики має більш соціологічне навантаження, тому що навіть соціолінгвістика тут розглядається в контексті соціології.
В. Авронін визначає, що соціолінгвістика – це наука про функціонування мов в етнічних общинах та мовних ситуаціях [32, с. 8]. У цьому випадку вчений зосереджує свою увагу на варіативності мов, що зумовлена різноманітністю общин та мовних ситуацій.
За Дж. Фішменом соціолінгвістика – це частина соціології мови. Різниця між соціолінгвістикою і соціологією мови значна: 1)Відповідно до того, чи дослідник є більш зацікавленим у мові або суспільстві; 2) Відповідно до того, чи дослідник вважає за потрібне аналізувати лінгвістику та соціальну структуру [32, с. 8].
Так само як і Сандра Лі Маккей, А. Швейстер наголошує на подвійному зв’язку між мовою та суспільством, так само він доводить, що на застосування мови великий вплив здійснюють соціальні фактори [32, с. 8].
Чітким та повним є означення С. Г. Тер-Мінасової, за якою соціолінгвістика – це розділ мовознавства, що вивчає обумовленість мовних явищ і мовних одиниць соціальними факторами: з одного боку, умовами комунікації (місцем, часом, учасниками, цілями і т.д.), а з іншого боку, звичаями, традиціями, особливостями суспільного та культурного життя колективу, що говорить [39, с. 30].
Важливим є той факт, що соціолінгвістика співвідноситься із лінгвокраїнознавством, оскільки ця дисципліна є дидактичним аналогом соціолінгвістики, а також розвиває ідею про необхідність злиття навчання іноземної мови як сукупності форм вираження з вивченням суспільного і культурного життя носіїв мови.
Є. М. Верещагін та В. Г. Костомаров, російські науковці у сфері лінгвокраїнознавства, сформулювали важливий аспект навчання іноземним мовам таким чином: «Дві національні культури ніколи не співпадають повністю, - це випливає з того, що кожна складається з національних та інтернаціональних елементів. Поєднання одиниць, що збігаються (інтернаціональних) і тих, що різняться (національних) для кожної пари співставлених культур будуть різними... Тому недивно, що потрібно витрачати час і енергію на засвоєння не тільки плану вираження якогось мовного явища, але й плану змісту, тобто необхідно відпрацьовувати в свідомості студентів поняття про нові предмети і явища, які не мають аналогів ні в їхній рідній мові, ні в їх рідній культурі» [39, с. 30].
Світ мови, яка вивчається як дисципліна, також нерозривно пов’язаний з навчанням іноземним мовам. Ця дисципліна зосереджена на вивченні сукупності позамовних факторів, тобто тих соціокультурних структур і одиниць, котрі лежать в основі мовних структур і одиниць і відображаються в останніх. Іншими словами, в основі наукової дисципліни «світ мови, яка вивчається» лежить дослідження соціокультурної картини світу, що відображається в мовній картині світу [39, с. 31].
Картина світу, оточуючого носіїв мови, формує мову і його носія, і визначає особливості використання мови. Мова живе у світі його носіїв, і її вивчення без знання цього світу (без того, що у різних наукових школах називається по-різному: фонові знання, вертикальний контекст і т. ін.) перетворює мову в мертву, тобто позбавляє учня можливості застосовувати цю мову як засіб спілкування [39, с. 31]. Саме цим, очевидно, пояснюються всі невдалі спроби з штучними мовами. Відома мова – есперанто – не поширюється і приречена на занепад, тому що за нею немає культурного носія.
Володіння фоновими знаннями мов би включає іноземця до іншомовної громади, дає йому «культурну письменність» (cultural literacy), і навпаки - відсутність культурної письменності робить його чужаком (outsider), який не може зрозуміти те, на що носії мови лише натякають в усному та писемному спілкуванні. Соціолінгвістична компетенція, є найважливішим компонентом соціокультурної компетенції, необхідної для придбання професійної компетентності студентів філологічних спеціальностей вцілому.
На основі сформованих різними науковцями визначень про соціолінгвістику та зважаючи на інші дисципліни, які співвідносяться з соціолінгвістикою, можна узагальнити, що соціолінгвістика – це наука, яка вивчає мовні явища, на які великий вплив здійснюють фактори соціальної організації, такі як рід, вікова група, заняття, приналежність до певного соціального класу, етнічна група, та соціальний контекст, до якого належать вірування та розуміння певних явищ, освіта мовця та слухача/аудиторії, намір, ціль та таке інше.
Наприклад, такі вчені як Дж. К. Чемберс та П. Траджіл вважають, що будь-який важливий аспект соціальної структури і функції має характерного лінгвістичного відповідника, а тому на мовне застосування здійснюють вплив наступні чинники, які являють собою особливості соціальної організації:
• стать (gender);
• належність до групи одного віку або одного соціального статусу (peer group);
• здоров’я або хвороба (health or disability);
• заняття: ремесла, закон, політика, новини, медіа, журналістика (occupation);
• соціальний клас(social class);
• вік(age);
• етнічна група (ethnic group) [47, с. 52].
До того ж Дж. К. Чемберс та П. Траджіл виокремлюють компоненти соціального контексту, які також впливають на мову, її застосування та розуміння:
• вірування: наука, релігія, мораль (beliefs);
• поняття загальної прийнятності (notions of propriety);
• політична коректність (political correctness);
• тенденції моди у використанні мови (fashions in language use);
• освіта комунікантів (education);
• соціальна ситуація: наприклад, робота – дозвілля, ступінь не/формальності (social situation);
• намір та ціль (intention and purpose);
• стереотипи (stereotyping) [47, с. 55].
За словами вчених, вище подані моделі засвідчують та пояснюють взаємодію мови та суспільства. Більшість згаданих соціальних категорій (а з використанням мови соціолінгвістичних категорій) впливають на особистість і його комунікативні здібності численними шляхами та способами. Цей процес впливу є зворотнім: використання мови є і причиною і наслідком суспільних явищ [47, с. 52]. Усі згадані соціальні категорії безперечно взаємодіють з мовою та її застосуванням, а тому вони також є невід’ємними компонентами соціолінгвістичної компетентності.
Магістр