Зразок роботи
ВСТУП
Гілберт Кіт Честертон − явище, що насилу вкладається в звичні визначення. Його детективи часто виступають, як замасковані моральні притчі, біографії інших письменників містять спостереження про життя самого автора; трактати є суб’єктивними та упереджиними, а також покликані апелювати до логіки і здорового глузду.
Сам Гілберт Кіт Честертон будучи одним з найцікавіших і видатних англійських письменників свого часу, не вважав себе письменником − «Я ніколи не ставився серйозно до моїх романів і розповідей і не вважаю себе, по суті, письменником» [48] − і вважав, що йому краще підходить слово «журналіст».
У літературному житті Англії останнього десятиліття ХІХ і початку ХХ ст. процес створення «нової точки зору» супроводжувався, часом особливо різким, несприйняттям «старого», прагненням зруйнувати традиції, які складалися століттями. Митці, що почали боротьбу за звільнення людського духу, іноді заради своїх цілей ставили під сумнів не тільки певні етичні чи естетичні норми, що заважали їм, а й саму необхідність в них. В даному контексті, творчість англійського письменника Г. К. Честертона і критиками, і читачами сприймалася як щось унікальне. Дослідження його художньої творчості показують вплив письменника на різні жанри літератури, в тому числі й поезії. Можна відзначити, зокрема, вплив творчості Честертона на формування детективного канону, а також фентезі і фантастики. Творіння Честертона в цілому можна віднести до напрямку неоромантизму. [32]
Всі художні твори Честертона є полемічними не тільки в сенсі своїх тем, а й в тому сенсі, в якому подається сам твір, персонажі якого постійно ведуть філософські дискусії. Іноді їх полеміка настільки глибока, що може зрівнятися з діалогами Платона.
Творчість англійського письменника Гілберта Кіта Честертона завжди привертала пильну увагу критики, проте більше зарубіжної, ніж вітчизняної.
Творчість і особистість Гілберта Кіта Честертона досліджували такі відомі літературознавці, як І. О. Помазан, К. К. Родик, Д. В. Данильчук, Й. Петровський-Штерн, Н. Л. Трауберг, С. С. Аверінцев, І. О. Кашкін Д. Баркер, Р. Гамільтон, Х. Пірсон, А. Нойз, Р. Нокс, М. Еванс, Дж. Баллет, І. Бойд, Х. Беллок, Д. Лодж, М. Кларк, Г. Уіллз, А. Елістратова, К. Локс та інші.
Незважаючи на таку активну увагу до творчості Г. К. Честертона з боку зарубіжних дослідників, літературну спадщину цього письменника прочитано неповно.
Якщо до особливої світоглядної позиції та його оригінального стилю в дослідженнях приділялося досить багато уваги, то художня структура його романів систематично не вивчена. Можна констатувати, що аналізувалися тільки окремі образи, мотиви, характерні для поетики Честертона. А деякі елементи розповіді оцінювалися дослідниками як виключно розважальні або нарочито тенденційні (герої, ідеї, буфонада і ексцентрика, а в деяких випадках фантастика і парадокс). Можливо, це відбувалося тому, що до оцінки романів Г. К. Честертона підходили за звичними мірками соціально-психологічної літератури, ігноруючи той факт, що письменник в своїх творах створює особливий художній світ.
Український читач ще в 1910-20-і роки познайомився з творами Г. К. Честертона російською мовою, а перший переклад українською мовою був здійснений О. Водолажченком в 1930 році, перш за все з його новелами і розповідями, творчість письменника отримала висвітлення тільки в рамках передмов, вступних статей до видань його творів, невеликих оглядів творчості в енциклопедіях та певних наукових роботах. Цим, власне, і обумовлюється актуальність нашого дослідження.
Мета магістерської роботи – виявити і проаналізувати своєрідність художнього світу роману Г. К. Честертона «Людина, яка була Четвергом», визначити, якою мірою його особлива світоглядна позиція відбилася в творі не тільки на рівні проблематики, а й також на рівні організації тексту, його сюжету і композиції, побудові конфлікту, створення незвичайних героїв.
Реалізація поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:
1) з’ясувати стан дослідження творчості Г. К. Честеротона в світовій літературі;
2) виявити особливості стилю та композиції твору, жанрову специфіку;
3) проаналізувати систему образів центральних персонажів і принципи їх створення (повторювані риси і характеристики, наявність «парних героїв» і «героїв-антагоністів», їх функції в художньому світі роману «Людина, яка була Четвергом»);
4) окреслити функції умовних форм використаних Г. К. Честертоном, як одного зі способів створення незвичайного художнього світу в романі «Людина, яка була Четвергом»: серед них символіка і фантастика, принцип гри в її різноманітних проявах, її роль в організації оповіді.
Об’єкт дослідження – модель світогляду в романах Г. К. Честертона.
Предмет дослідження – розгляд художнього світу роману Г. К. Честертона «Людина, яка була Четвергом».
Наукова новизна отриманих результатів: вперше досліджено цілісну картину художнього світу роману «Людина, яка була Четвергом» та принципу честертонівської гри в її різноманітних проявах.
Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування основних положень і результатів для подальшого вивчення творчості Гілберта Кіта Честерстона, з’ясування його місця в світовому літературному процесі. Матеріали та висновки можуть бути використані при викладені лекційних курсів, проведені позакласних занять, спеціалізованих курсів, факультативів; при підготовці курсових, бакалаврських і магістерських робіт.
Для реалізації поставленої мети та завдань застосовано комплексний методологічний підхід, що передбачає використання таких загальнонаукових методів: дедуктивний, метод аналізу, синтезу, метод конкретизації.
Крім загальнонаукових методів ми застосували комплекс спеціальних методів, а саме: філологічний метод, спрямований на вивчення тексту, його опис, коментування, узагальнення проаналізованого матеріалу та його концептуалізацію.
Структура магістерської роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел.
Апробація результатів дослідження: основні положення роботи було апробовано у доповідях на Міжнародній студентській науковій конференції «Світова література: перспективні аспекти» (15.11.2019) та на попередньому захисті на кафедрі світової літератури та теорії літератури факультету іноземної філології НПУ ім. М. П. Драгоманова (25.11.2019)
І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ХУДОЖНЬОГО СВІТУ Г. К. ЧЕСТЕРТОНА
1. 1 Художній світ літературного твору як категоріальне поняття
Художній світ – створена уявою письменника і втілена в тексті твору образна картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо). Він співвідносний з предметною, соціальною і психологічною реальністю, хоч наділений автором (творцем) антропоморфними і просторово-часовими вимірами, упорядкований композицією твору відповідно до задуму митця. У цьому сенсі він є духовно-інтенціональним утворенням з власною логікою, тому художній світ трактується як друга, власне художньо-естетична, реальність, що має духовний, фікційний характер. Він конкретизується насамперед у зв’язку з його суб’єктом (художній світ письменника) і формою втілення (світ художнього твору). Єдність і своєрідність забезпечується темою (тематикою), ідейним пафосом, композицією і стилем твору [16; c. 717].
Оскільки поняття «художній світ» стало настільки часто вживаним в літературі різних країн, що постала необхідність точніше окреслити його смисли і конкретизувати значення. Його складниками стали чинники, що розглядають під час аналізу художнього тексту.
Це жанрові, змістові, композиційні особливості, а також характерні риси поетики і т. д. Крім того, сюди ж увійшли і особливості сприйняття твору. А це ще одна своєрідна смислова та емоційна надбудова тексту, яка закладена в ньому, але не завжди збігається з авторським баченням, задумом.
Та і сприйняття читачами твору варіативне, неоднорідне, множинне. Інакше кажучи, кожен читач своєю свідомістю та почуттями творить власний світ авторського тексту.
Поняття художній світ як «світ літературного твору», його складові та їх естетично-смислова значимість розглядали М. Бахтін, Д. Ліхачов, Ю. Лотман та інші дослідники.
У сучасному літературознавстві цю проблематику розробляють Г. Клочек, В. Халізеєв, П. Іванишин та ін.
Г. Клочек слушно наголошує: «Якщо позначуваний терміном «художній світ» набуває структурованості – значить з’являється розуміння того, що саме треба досліджувати, а відтак завдяки конкретизації об’єкту відбувається визначеність шляхів та методів його вивчення». [17; с. 5] Вчений доводить, що своєрідність художнього світу твору багато в чому визначає його структурну організацію. Іншими словами: системна організованість внутрішнього світу художнього твору є важливим чинником цілісності твору і визначає системну організованість його матеріальної поетики. Аналізуючи це літературознавче поняття, дослідник дійшов наступних висновків. Художній світ є потужним засобом впливу на читача, а значить, він є складовою поетики твору. Проте, ця складова не стоїть в одному ряду з «технічними» виражальними засобами.
Художній світ – фундаментально-змістовий засіб. Художній світ твору як естетичний об'єкт «живе» у свідомості реципієнта.
Тривалість цього «життя», рівень його актуалізації (так само як і частота «повернення» до нього) визначається багатьма чинниками, які в своїй сукупності складають те, що можна іменувати критеріями оцінки художності. Художній світ як естетичний об'єкт, що «живе» в свідомості читача, є енергетичним феноменом.
Його енергетика породжується візуальною виразністю, гуманістичною спрямованістю та багатьма іншими чинниками, серед яких не завжди очевидною, але завжди сущою є його цілісність, системна організованість.
Завдяки чіткому розумінню категорії «художній світ» підвищується якісний рівень літературознавчого дослідження, яке повинно охоплювати всі елементи художнього світу. [17; с. 8]
Важливе значення у концепції художньої форми М. Бахтіна займає поняття ізоляції. Воно відноситься «не до матеріалу, не до твору як речі, а до його значення, до змісту, який звільнюється від деяких необхідних зв'язків з єдністю природи...». М. Бахтін ще не говорив про художній світ твору – це поняття почало формуватися значно пізніше. Але треба бачити найтісніший зв'язок між поняттям ізоляції і поняттям внутрішнього художнього світу твору. Ізоляція, пише він, «дозволяє автору-творцю стати конститутивним моментом форми». [6; с. 15].
Таким чином, треба вважати, що М. М. Бахтін є творцем теоретичного підґрунтя для осмислення внутрішнього світу художнього твору як окремої категорії. Проте саме термінологічне словосполучення з'явилося пізніше.
У подібному напрямі розвивалася і думка В. Жирмунського, який ввів у склад поетики «тему». В. Є. Халізєв визначає «у складі форми, що несе зміст» «предметне (предметно-зображувальне) начало: всі ті одиничні явища і факти, які позначені за допомогою слів і у своїй сукупності складають світ художнього твору (побутують також вислови «поетичний світ», «внутрішній світ твору», «безпосередній зміст»). [40; с. 68]
Термін «внутрішній світ художнього твору» вперше був вжитий як операційна категорія Д. С. Лихачовим ще в 1968 році на сторінках журналу «Вопросы литературы». [21; с. 76]
У праці «Внутрішній світ художнього твору» Лихачов робить висновки про те, що вивчення світу художнього твору має ряд важливих для літературознавства сторін. Дослідник внутрішнього світу твору словесного мистецтва розглядає форму і зміст твору в нерозривній єдності. Художній світ твору поєднує ідейну сторону твору з характером його сюжету, фабули, інтриги. Він має безпосередній зв’язок з мовою твору. Лихачов наголошує на тому, що художній світ твору має внутрішню єдність, яка визначається загальним стилем твору чи автора, стилем літературного напряму чи «стилем епохи» [21; с. 87].
Тому необхідно включати такі визначальні елементи до характеристики художнього світу окремого автора. Це дасть змогу цілком розкрити зміст закладений у понятті та повністю реалізувати дослідницьке завдання.
Художній світ – це результат творчої діяльності митця. Такий світ складається з певних компонентів:
- персонажі, які наділені зовнішніми прикметами (портрет), рисами характеру, біографією, вчинками, діями, мовленням, поведінкою, звичками, настроями, морально-етичними орієнтирами;
- зовнішні обставини буття персонажів (речі, предмети, пейзажі, інтер'єр);
- художні деталі, котрі часто мають важливе смислове чи психологічне значення для розкриття характерів та певних обставин його проявів;
- мова твору, яка розпадається на мову персонажів та мову автора, на монологи та діалоги;
- пафос твору, який дає йому своєрідне забарвлення (героїчний, трагічний, романтичний, реалістичний, бурлескний, комічний тощо).
- хронотоп твору (всі події у ньому десь і колись відбуваються). [10; c. 169]
Об’єктом дослідження нашої магістерської роботи є художній світ одного з найбільш популярних та суперечливих романів Г. К. Честертона «Людина, яка була Четвергом» з підзаголовком «Страшний сон» («The Man Who was Thursday. A Nightmare», 1908), де у дусі буфонади і чорного гумору описується історія добропорядного міщанина Ґабріеля Сайма, котрий за дорученням поліції став членом таємної організації анархістів.
Роман «Людина, котра була Четвергом» вважається одним з найкращих творів Честертона і отримав схвальні відгуки з боку багатьох європейських письменників та критиків. Згодом роман порівнювали із прозою Ф. Кафки. Також більшість літературознавців погоджуються, що саме в цьому творі найбільш точно та яскраво розкриваються особливості та характерні риси поетики автора та іронічну, часом театралізовану, модель світу Гілберта Кіта Честертона.
1. 2 Дослідження творчості Г. К. Честертона в світовій літературі
Інтерес до творчості Гілберта Кіта Честертона (1874-1936), англійського письменника, філософа, публіциста, есеїста, автора богословських трактатів, журналіста, в кінці XX століття знову набирає силу як на його батьківщині, в Англії, так і в інших країнах.
Творчість Гілберта Кіта Честертона нерозривно пов'язано з соціальними, ідеологічними та моральними проблемами кінця XIX − початку XX століття. При цьому, твори автора є унікальними своєю полемічністю у відношенні до основних ідей і тенденцій того часу, а сучасники проголошували їх як щось виключно новаторське.
У другій половині 1980-х − початку 1990-х років український читач, нарешті, отримав можливість познайомитися з основними художніми та філософськими творами Честертона, завдячуючи зокрема, таким відомим перекладачам, як О. Водолажченко, Г. Чикаленко, М. Рудницькому. Самі ж оцінки творів Честертона у вітчизняному літературознавстві були неглибокі і суперечливі.
Завдяки зусиллям Н. Трауберг, С. Аверінцева, Л. Сум були видані його публіцистичні статті та есе російською мовою, основні теологічні трактати − «Ортодоксія» і «Вічна Людина», «Святий Фома Аквінський» і «Святий Франциск Асизький» (Честертон Г. К. Вічна Людина, 1991).
У 1994 році видавництво «Book Chamber International» вперше випускає чотиритомне зібрання творів Г. К. Честертона: тут вперше опублікований роман «Куля і хрест» і найбільш повно представлені в російському перекладі розповіді письменника.[42] На додаток до цього видання вийшов п'ятий том, що містить есе Честертона, які раніше не друкувалися, біографію Діккенса і невеликі уривки зі спогадів сучасників про Честертона.
Г. К. Честертон – фігура в англійській літературі дуже неоднозначна і парадоксальна. Одні дослідники проголошували його мудрецем і пророком [50, с. 83; 66, с. 95], інші ж звинувачували за легковажність [62, с.221]; одні вважали Честертона ірраціоналістом і містиком [66, с. 49], інші відзначали схильність до логіки і раціональності [68, с. 20].
Навіть щодо політичних настроїв Честертона також існують суперечливі думки: його називають консерватором, навіть реакціонером [56] і – навпаки – головним письменником-анархістом Англії [51]. Але переважна більшість дослідників, які цікавляться чи цікавились творчістю Честертона, звертають увагу на його беззаперечний талант і здатність працювати з успіхом в різних жанрах.
У статті Джоржа Д. Баркера «Короткий огляд творів Честертона» [67] підводиться творчий підсумок діяльності письменника. Тільки в «The Illustrated London News» ним було опубліковано тисяча п'ятсот тридцять п'ять есе і статей, після його смерті вони були зібрані в одинадцять книг (а він працював також і в «Daily News», «Clarion», «The New Witness» та інших виданнях). Честертону належать шість романів, літературні біографії (Р. Браунінга, Дж.-Ф. Вотса, Дж. Чосера, Ч. Діккенса, Р. Л. Стівенсона), релігійні та філософські трактати, численні збірки детективних оповідань і віршованих творів.
Багато сучасників письменника і критики відзначають видатну роль, яку зіграв Г. К. Честертон у формуванні духовної і культурної атмосфери в Англії початку XX століття, а також в загостренні ідейної боротьби. Статті письменника, що публікувалися в «Daily News» і «The Illustrated London News», відрізнялися полемічним запалом, свіжістю думки і незвичайними, несподіваними аргументами.
Його друзями і опонентами в суперечках були Бернард Шоу та Герберт Уеллс, з якими письменник часто полемізував з найрізноманітніших питань: про ніцшеанство і дарвінізм, про технічний прогрес і релігійно-моральні традиції.
Літературна ситуація в Англії першого десятиліття XX століття визначається виступами різних угруповань і напрямків (група Блумзбері, вортицистів, імажистів та ін).
Серед них, на думку Н. І. Бушманової, найвпливовішою літературною групою в Англії на початку XX століття «була «велика четвірка», або «Великі Едвардіанці» − драматург і театральний критик Бернард Шоу, романіст і журналіст Герберт Уеллс, прозаїк і есеїст Дж. К. Честертон і Хіларі Беллок − письменник і літературний критик. На початку століття ці письменники користувалися репутацією не просто знаменитостей з європейськими іменами, а й літературних законодавців» [50, с. 29].
Завдяки представникам Едвардіанського періоду в літературу увійшли проблеми політики, науки, соціології, економіки, що в яскравій і доступній формі доносили і висвітлювали читачам філософські та естетичні ідеї, а також виступали руйнівниками Вікторіанської ідеології і моралі.
Згадуючи про Честертона, Хескет Пірсон пише: «За часів моєї юності в світі було чотири великих письменника: Бернард Шоу, Уеллс, Честертон і Хілер Беллок» [19; с. 36]. Як зауважив Р. Гамільтон, Х. Пірсон був не єдиним, хто сказав, що Честертон був, можливо, найулюбленішим письменником тих днів. Після його смерті Г. Уеллс під час надгробної промови сказав: «Я його любив», а Б. Шоу зауважив, що Честертон був «людиною колосального генія» [63, с. 235].
Сучасників Гілберта Честертона вражала оригінальність його мислення, органічне та філософське вираження ідей в слові. Навіть «легкі» його роботи були злободенними і одночасно зверненими до вічних цінностей. Честертон володів, за словами Р. Гамільтона, чудовим даром образного асоціативного мислення [63, с.232]. Маючи ясну та чітку систему поглядів, письменник відстоював ті цінності, які вважав життєво важливими для людської культури. «Головна заслуга Честертона в тому, що він завжди бачив життя і показував її іншим як світлу, славну, чудову повість» [63, с. 233].
Магістр