Зразок роботи
1. Специфіка перекладної дитячої літератури
Оскільки дитяча література орієнтована на особливу категорію населення, її необхідно розглядати як окрему галузь книговидання. Якщо ж мова йде про перекладні дитячі видання, то потрібно належним чином розуміти, що поширення таких книг повинне відповідати потребам специфічної читацької аудиторії. Відтак існують суттєві відмінності між перекладом творів для «дорослого» та дитячого читача, різні аспекти яких розглядають у своїх працях науковці.
Українська дослідниця дитячої книги визначає, що терміном дитяча література можна позначати сукупність словесних творів художнього і нехудожнього характеру, адресованих дітям різних вікових категорій і створених з урахуванням специфіки дитячого сприйняття, а твори дитячої літератури виступають об’єктом видань для дітей [13, с. 9].
Так, аналізуючи зазначене визначення, можемо чітко виокремити основну особливість цієї галузі книговидання, яка полягає в специфіці дитячого сприйняття. Відповідно до цього розуміємо, що будь-які тексти зарубіжних авторів, які готують до перекладу та які орієнтуються на дитячу читацьку аудиторію, повинні відповідати конкретним особливим вимогам перекладу. Це обумовлено, перш за все, психофізичними особливостями дитячого розвитку, які разюче контрастують із дорослими.
У статті «Творчі виміри перекладу дитячої літератури» дослідник визначає, що під час комунікації «автор-читач», яка виникає під час прочитання дитиною твору, в процесі беруть участь дорослі посередники. До таких О. Ребрій відносить педагогів, батьків, бібліотечних працівників, вихователів, роль яких визначається залежно від функціонального призначення твору. Однак якщо перекладається художній твір для дітей, в комунікації виникає ще один додатковий посередник – перекладач, «головною функцією якого є забезпечити максимально природне звучання тексту з розрахунку не просто на іншомовну аудиторію, а на таку, що має специфічне, пов’язане з віковою характеристикою, світосприйняття» [19, с. 2].
Дитяча перекладна книга буде зрозумілою та доступною для свого читача тоді, коли перекладач, як і автор, пам’ятатиме про специфічні риси своєї аудиторії. Основною із таких «родзинок» такого виду літератури є розподіл за віковою ознакою.
Е. Огар зазначає, що традиційно в українській видавничій практиці розрізняють всього чотири вікові групи: діти дошкільного (3-7 років), молодшого шкільного (8-11 років), середнього шкільного (11-14 років) та старшого шкільного (14-18 років) віку. Однак при цьому дослідниця наголошує, що така класифікація є узагальненою, адже у своєму психофізичному розвитку та соціалізації дитина проходить значно більше етапів. Отже, якщо видавець при підготовці книги буде орієнтуватися на більш деталізовану вікову диференціацію і враховувати особливості кожного вікового етапу розвитку, то видання впливатиме на свого читача значно ефективніше [13, с. 31].
Таким чином, можемо виокремити основний спосіб роботи в опрацюванні таких текстів перекладачем, який полягає у вмінні бачити світ очима дитини і передавати його з допомогою перекладу на іншу мову, зберігаючи при цьому зміст написаного слова і готуючи його до дитячого світосприйняття кожної вікової категорії зокрема.
Магістр