Зразок роботи
Розділ 2. Особливості поетики малої прози Лесі Українки
2.1. Поетика деталі в оповіданнях «Жаль», «Над морем», «Приязнь»
Оповідання «Жаль», «Над морем», «Приязнь» часто обговорюються
дослідниками і було здійснено безліч літературознавчих студій, однак досі
ніхто не звертав уваги на деталь у цих творах. Безперечно, ці повісті можна
об’єднати в один цикл, адже вони споріднені між собою не лише
проблематикою та сюжетом, але й стилем. Ми намагатимемось дослідити
поетику деталі Лесі Українки і витлумачити читачу прихований сенс, що
ховається за простими словами.
13
Нам відомо, що повість «Жаль» є першим великим прозовим твором
мисткині, над яким вона працювала декілька років (1889-1894рр.) і який був
опублікований у журналі «Зоря». Згодом, у 1901 році в «Літературнонауковому віснику» з’явилось оповідання «Над морем». У 1905 році в
журналі «Киевская старина» було опубліковано твір «Приязнь».
Вважаємо за потрібне розпочати саме з оповідання «Жаль», адже Леся
Українка дуже довго трудилась над цим твором і причина такої довгої праці
не лише у її першому розчерку пера в прозі. За допомогою опису життя
головної героїні Софії Турковської ( повноліття, зустріч на прийомі з князем
Борисом та одруження, спільне життя та смерть коханого, повернення до
батьків у село, переїзд до міста у вигляді баронесиної компаньйонки та
подорожі, розчарування у житті та вбивство старої господині) авторка
намагається показати читачу одну з найголовніших проблем того часу- як
жінці зреалізуватись у суспільстві, як знайти його сенс і як не втрапити у
халепу, яка зведе нанівець життя.
Багато літературознавців зазначали, що структура оповідання умовно
ділиться на дві частини: життя Софії Турковської до та опісля смерті її
чоловіка- князя Бориса. Перша частина є описовою і в ній більші уваги
звернено на зовнішній вигляд юної паннусі. У другій частині розповідь
зводиться до глибокого психологізму-багато описів роздумів героїні, аналізу
нею свого життя та застосунок листувань до матері, через який можна
прослідкувати бажання трохи облегшити свою важку ношу.
Софія дуже змінилась за ці дві частини повісті. Це можна
прослідкувати за такою деталлю у творі як дзеркало. У день свого повноліття
дівчина милується собою у свічаді : «Софія ще раз дивиться у свічадо, очиці
блиснули огнем утіхи, і вона тихо відступала від дзеркала, не зміняючи пози і
виразу лиця».
16 У фіналі оповідання вона знову бачить себе у дзеркалі і в нім
16 З людської намови [Текст] : проза / Л. Українка ; [передмова В.Сірук]. — Київ : Академія,
2015. — С.30 — (In crudo).
14
відбивається заплакане, знедолене обличчя: «Софія тупнула і ще гірше
заридала. Коли тут зненацька кинулась їй в очі її власна постать, відбита в
свічаді, що висіло проти неї на стіні. В свічаді відбивалися заплакані очі,
розтріпане волосся, лютий, непритомний погляд і щоки, червоні від сліз та
гніву».
17 Звідси бачимо як майстерно Леся Українка надає оповіданню
більшого розвою за допомогою опису героїні. Ця деталь показує нам, що з
Софії Турковсьої вже знято рожеві окуляри паннусі, вона вже зазнала
жіночої недолі і усвідомлюючи це, не знає як їй діяти далі.
Магістр