Зразок роботи
Розділ 1. Загальна характеристика цивільних правовідносин
1.1. Поняття і ознаки цивільних правовідносин
Характерними ознаками правовідносин є такі:
1) Правові відношення виникають, змінюються та припиняються лише на підставі правових норм, які безпосередньо породжують правові відно-
шення і реалізуються через них. Між цими феноменами існує причинний зв’язок.
2) Саме у правових відношеннях досягається мета правових норм, проявляється їх реальна сила та ефективність. Інші суспільні відносини опосередковуються іншими (не юридичними) нормами, як правило, тому що не потребують правового втручання.
3) Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними (суб’єктивними) правами та обов’язками. Цей зв’язок по суті і є правовим відношенням, у межах якого праву однієї сторони кореспондує обов’язок іншої і навпаки.
4) Правове відношення — це завжди двосторонній зв’язок, тому що сама норма права має характер надання права та покладення зобов’язання, вона завжди когось уповноважує, а когось зобов’язує.
5) Правові відношення мають вольовий характер. По — перше, тому, що через норми права у них відображується державна воля. По — друге, в силу того, що навіть за наявності правової норми правове відношення не з’являється автоматично і потім функціонувати без волевиявлення його учасників, у всякому разі хоча б одного з них, не може. Необхідний вольовий акт, який породжує це правове явище. Правові відношення, перш ніж з’явитися, проходять через свідомість та волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правового відношення.
6) Правові відношення охороняються державою. Інші суспільні відно-сини такого захисту не мають. Звичайно, не в усіх правових відношеннях держава зацікавлена (наприклад, у правових відношеннях, що виникають з правопорушень), але її інтерес полягає у такому разі в тому, щоб ці соціальні ексцеси належним чином розв’язувались, винні особи зазнавали покарання тощо. Тому захист правопорядку та законності означає також охорону правових відносин.
7) Правовідносини відрізняються індивідуалізацією суб’єктів, персоні-фікацією прав та обов’язків. Правове відношення є не безособовим абстрактним зв’язком, це — завжди конкретне відношення конкретної особи до конкретної особи. Сторони, як правило, відомі, можуть бути названими, а їх дії скоординовано. Цього немає в інших суспільних відносинах, не настільки формалізованих та впорядкованих.
8) Правовідносинами можна вважати ті суспільні відносини, що пе-редбачені гіпотезою правової норми, а, крім того, належать до сфери ідеологічних відносин.
З врахуванням зазначених вище ознак правове відношення може бути визначене як врегульоване нормами права вольове суспільне відношення, що виражається в конкретному зв’язку між уповноваженим та зобов’язаним суб’єктами — носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності — і забезпечується державою. Можливе також визначення правовідносин як таких специфічних вольових суспільних відносин, які виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками.
Спираючись на таке розуміння сутності і загальне визначення поняття правовідносин, у найпростішому варіанті цивільні правовідносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульовані нормами цивільного права.
Водночас можливе і точніше визначення. Наприклад, таке: цивільне правовідношення — це правовий зв’язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб’єктами, які є носіями цивільних прав і обов’язків.
З’ясування властивостей і характеру цивільного правовідношення належить до найскладніших питань теорії цивільного права.
Водночас значна частина аспектів цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, встановлення співвідношення їх з реальними, виробничими відносинами, визначення можливості впливу права на суспільні відносини тощо) не тільки належить до сфери приватного (цивільного) права, а й має загальнотеоретичний характер.
Це дозволяє не розглядати їх детально у курсі цивільного права, та обмежитися відсиланням до спеціальних праць (О.С Йоффе, Р.Й. Халфіна) і характеристикою лише специфічних ознак та особливостей цивільних правовідносин.
Головні ознаки цивільного правовідношення можуть бути виведені вже з самого його визначення.
До них, зокрема, належать:
1) Особливості суб’єктного складу. Учасники цивільних правовідно-син у цих відносинах виступають як юридично рівні суб’єкти, що в організаційно - правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного.
2) Цивільні правовідносини — це правовий зв’язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інтерес для окремої (приватної) особи.
3) Відносини сторін врегульовані на засадах ініціативи учасників, на їх вільний розсуд, що ґрунтується на уповноважувальному характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною підставою виникнення правового зв’язку між суб’єктами цивільних відносин є їх договір, який до того ж може виступати як норма цивільного законодавства.
4) Учасники цього виду правовідносин виступають як носії цивільних прав і обов’язків.
5) Захист суб’єктивних прав і спонукання до виконання суб’єктивних обов’язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.
6) Підстави виникнення, припинення і трансформацій цивільних
правовідносин. Ґрунтовно відрізняються від юридичних фактів в інших галузях права за видами, змістом і характером правових наслідків. Зокрема, цивільні права і обов’язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки з підстав, передбачених актами цивільного законодавства, а й внаслідок дій суб’єктів цивільних відносин, які на підґрунті загальних засад цивільного права (законодавства) породжують відповідні цивільні права і обов’язки.
Цивільне правове відношення є складною правовою категорією, що складається з трьох обов’язкових елементів:
1) суб’єктів;
2) об’єктів;
3) змісту.
Магістр