Зразок роботи
1. Природно-економічна характеристика господарства
Дана курсова робота присвячена організації ветеринарно-санітарного контролю якості молока у господарстві. Молочним тваринництвом називають сільськогосподарські підприємства, що виробляють незбиране молоко в основному від молочних корів, також від кіз, коней, вівць та інших сільськогосподарських тварин, яких можна видоїти на місці або в доїльному залі. Молоко може бути оброблене на місці чи на молочному заводі [2].
Основою високопродуктивного молочного стада є племінні бугаї та корови, що передають лактаційну здатність своїм нащадкам. На вибір породи впливають природно-кліматичні умови, наявність відповідних кормів, ситуація на ринку збуту молочної продукції, особисті вподобання фермерів.
Дві протилежних системи утримання - пасовищна, при якій організовується постійний випас худоби на пасовищах, і стійлова безвигульна з утриманням худоби в хлівах. Проміжний варіант - стійлово-пасовищна система, коли тварини денний час знаходяться на випасі, а в решту часу - в стійлі; можливі варіанти організації з річним табором (у разі віддалених пасовищ). При стійлово-вигульній системі організовуються вигульні майданчики або кормовигульні двори, на які підвозиться свіжоскошена зелена маса.
У загальному випадку пасовищні форми утримання забезпечують відносно низькі витрати кормів, більш високу продуктивність і краще здоров'я тварин. Іноді пастбищная система застосовується тільки для молодняку, тоді як решта стада розміщується в стійлах. Серед недоліків пасовищних форм — можливий дефіцит харчування (тварин доводиться підгодовувати і це вимагає додаткових організаційних витрат), а змішаних форм, особливо при сезонній зміні пасовищ на стійла — витрати на перебудову процесів управління стадом, тимчасові розлади травлення у тварин у зв'язку зі зміною типів кормів і тимчасові зниження надоїв.
Підприємство повинно керуватися чинним законодавством України, мати обов'язки і користуватися правами, передбаченими Законом «Про підприємства в Україні» та іншими законодавчими актами, які регламентують діяльність підприємств, Статутом, Положеннями та іншими локальними актами (нормативними документами ).
2. Організації роботи служби ветеринарної медицини господарства
Cлужба ветеринарної медицини - це діяльність людей у галузі ветеринарної медицини. Даний термін означає організовану групу спеціалістів ветеринарної медицини, об’єднаних рамками одного господарства, підприємства, однієї системи (відомства), адміністративної одиниці чи території, пов’язаних єдністю виробничих та спеціальних завдань (служби ветеринарної медицини агрофірми, птахофабрики, промислового комплексу, м ’ясокомбінату, району, області тощо).
Служби ветеринарної медицини господарств утримуються за рахунок коштів цих господарств і разом з керівництвом та іншими працівниками покликані вирішувати спільне завдання – забезпечувати виконання із збільшення та покращення поголів'я і виробництва тваринницької продукції з найменшими витратами праці та засобів шляхом виконання свого безпосереднього завдання – попередження захворювань і загибелі тварин, організації та проведення лікувальних, профілактичних і протиепізоотичних заходів [3].
Спеціаліст ветеринарної медицини, виконуючи вказівки та завдання адміністрації, керується Законом України "Про ветеринарну медицину" та єдиними загальнодержавними ветеринарно-санітарними правилами і нормами. Як працівник господарства, він зобов'язаний сприяти виконанню виробничого плану, як спеціаліст він зобов'язаний забезпечити ретельне дотримання законодавства з питань ветеринарної медицини, так як несе відповідальність перш за все за ветеринарно-санітарний стан тваринництва, за охорону здоров'я тварин та за охорону населення від антропозоонозів.
Керівники господарств зобов'язані виділяти для служби ветеринарної медицини необхідні матеріальні засоби, фінансувати всі витрати на профілактику хвороб, лікування хворих, створення нормальних виробничих умов для лікарів та фельдшерів.
Службою ветеринарної медицини господарства керує головний або старший (на правах головного) лікар ветеринарної медицини. В організаційно-господарських питаннях він підпорядкований керівнику господарства. В спеціальних питаннях він підпорядкований керівнику державної служби ветеринарної медицини району.
Згідно з існуючими нормативами, прийняті такі норми ветеринарного обслуговування:
1. Одна посада головного лікаря ветеринарної медицини господарства, яка має більше 800 умовних голів тварин, або одна посада старшого лікаря ветеринарної медицини (на правах головного) господарства, яке має менше 800 умовних голів худоби.
2. Одна посада старшого лікаря ветеринарної медицини, лікаря (фельдшера) ветеринарної медицини на кожні наступні 850 умовних голів худоби. Посада головного (або старшого на правах головного) лікаря ветмедицини встановлюється в кожному господарстві незалежно від кількості посад лікарів ветмедицини і не за рахунок скорочення посад.
Нормативами встановлено, що співвідношення між кількістю лікарів і фельдшерів ветмедицини не повинно перевищувати 1:2.
При визначенні штатної кількості спеціалістів слід брати до уваги, що тварини різних видів не рівноцінні щодо витрат праці спеціалістів на проведення відповідних профілактичних і лікувальних заходів. Тому при розрахунках штату фахівців ветмедицини господарств користуються спеціальними коефіцієнтами переведення фізичного поголів'я тварин різних видів, вікових і виробничих груп в умовні (розрахункові) голови.
В племінних господарствах ветеринарне обслуговування проводиться більш ретельно і з додатковою кількістю заходів, тому для племінних тварин і племінної птиці вводиться додатковий коефіцієнт 1,4, тобто вказані коефіцієнти по відповідних видах тварин, птиці підвищуються на 40%.
Фахівець ветеринарної служби господарства веде профілактичні огляди, диспансеризацію тварин з метою покращання збереження та відновлення поголів'я, лікує хворих. Вживає заходів до забезпечення виконання вимог Закону України «Про ветеринарну медицину» та ветеринарно-санітарних правил у тваринництві.
Магістр