Зразок роботи
3.1. Шляхи вдосконалення та врегулювання державного кредитування
Провівши у попередніх розділах теоретичний та практичний аналіз державного боргу, ми вважаємо за доцільне у третьому розділі курсової роботи окреслити напрямки удосконалення боргового управління в Україні.
Постійне використання державою позик, як внутрішніх так і зовнішніх стимулює утворення боргу. При цьому, кожна країна стикається з проблемою пошуку шляхів ефективного управління борговою діяльністю, яка спрямована на мінімізацію та оптимізацію боргу держави.
Ефективне використання позичкових ресурсів залежить від системи боргового управління. Під управлінням державним боргом розуміють всі ті заходи, що здійснює держава діючи через свої уповноважені органи з питань залучення позикових ресурсів, їх ефективне використання, повернення коштів і сплата відсотків за ними а також контроль за дотриманням платоспроможності країни [10,25].
Процес управління державним боргом в нашій державі характеризується наступними принципами:
1) безумовності – дотримання зобов’язань перед кредиторами та інвесторами, які держава погодилась виконувати в процесі запозичення коштів;
2) єдності – управління боргом повинне враховувати всі зобов’язання, емітовані як центральною так і місцевою владами;
3) мінімізації ризиків – здійснення заходів щодо розміщення позик та їх погашення, не допускаючи при цьому негативних світових тенденцій які б могли справити вплив на ринок зобов’язань держави;
4) оптимальності структури – підтримання оптимальної структури державного боргу, пов’язаної з часом обігу позикових коштів та їх погашенням. Зменшення негативного впливу «піків» платежів по внутрішньому та зовнішньому боргу;
5) збереження фінансової незалежності – недопущення залежності держави від внутрішніх та зовнішніх кредиторів. Перехід від зовнішніх ринків запозичень до внутрішніх. Мінімізація вартості пов’язаної з обслуговуванням боргу, через достроковий викуп власних зобов’язань;
6) прозорості – процес здійснення позики, починаючи від розробки проекту позики і до остаточного повернення коштів кредитору повинен бути прозорим. Рейтингові агентства повинні мати здатність отримати правдиву інформацію, щодо економічного стану країни боржника [27,204].
Державне регулювання в сфері позикових коштів, здійснюється в контексті бюджетного процесу. Закон «Про Державний бюджет» регламентує максимально допустимі межі боргу а також гарантії його повернення. Кількість коштів залучених на зовнішньому ринку визначають 2 чинники:
1) перший – кількість коштів необхідних державі і які вона зможе поглинути;
2) другий – яких обсяг боргу піддається ефективному обслуговуванню, без можливості виникнення кризи платежів.
Під час прогнозування цих чинників, повинні враховуватись теперішні та майбутні показники державного боргу. На нашу думку, основною метою політики по управлінню боргом повинно стати отримання максимального ефекту від використання позичкових ресурсів та уникнення негативних наслідків платіжного балансу.
Перепоною в процесі налагодження ефективного управління борговою політикою виступає недосконалість законодавчої бази з приводу обслуговування і погашення боргових зобов’язань. Затягування процессу прийняття відповідних поправок до законодавчого забезпечення призводить до того, що в процесі управління боргом виникає неузгодженість між окремими нормативними актами. За підсумками доповіді Рахункової палати відмічається наявність недоліків у фінансуванні програм по управлінню державним боргом. Також наявна неврегульованість повноважень державних органів у даному процесі. За даними доповіді, кошти які мали бути спрямовані на обслуговування боргу не завжди витрачаються ефективно, що призводить до збитків. У 2014 році вони дорівнювали 717 млн. грн. [24,23].
Основоположним законодавчим документом, який регулює діяльність у сфері боргу виступає Бюджетний кодекс. В даному документі відображаються головні принципи боргової політики країни. Важливе значення мають Закони «Про Державний бюджет» на відповідний рік, в яких зазначаються граничні значення певних складових боргу. Окремі державні позики регулюються постановами Уряду.
В Україні прийнято розробляти Концепцію боргової політики яка направлена на пошук джерел фінансування державних видатків, недопущення надто великого навантаження на бюджет через значний розмір боргу, припинення росту зовнішнього боргу та створення системи управління яка б ефективно змогла керувати процесами у борговій сфері.
Боргова Концепція в більшій своїй мірі направлена на приведення державного боргу у безпечні рамки. Проте, необхідно проводити процесс вдосконалення системи управління боргом. Необхідно розробити ефективні схеми взаємодії між різними гілками влади, які задіяні в борговому процесі.
На думку вітчизняних експертів сучасна законодавча база не відповідає світовим стандартам і не сприяє проведенню ринкових перетворень.
Спостерігається недоліки щодо:
1) повноважень державних органів у сфері боргу;
2) невизначеності конкретних параметрів боргу якими повинна керуватись боргова політика;
3) процесу надання державних гарантій.
Усі ці проблеми потребують прийняття відповідної нормативної бази, яка б враховувала передовий світовий досвід.
Ефективне використання кредитних коштів для фінансування певних проектів виступає головною складовою сфери управління боргом.
Отримані внаслідок позики кошти, повинні спрямовуватись на зростання виробництва. В той же час, крім виготовлення товарів, спрямованих на внутрішні потреби держави, важливо виготовляти і експортну продукцію. Вона необхідна для отримання іноземної валюти, яка в свою чергу буде використана для обслуговування і погашення суми зовнішньої заборгованості. Якщо цього не буде, то платежі, пов’язані з обслуговуванням боргу, сягнуть досить значної частки експорту та вітчизняного виробництва. А це у свою чергу призведе до недовіри кредиторів до нашої країни і до скорочення надання позик, адже буде існувати імовірність їх неповернення.
Хаотичне здійснення Україною державних запозичень призводять до значних труднощів щодо обслуговування боргу а також негативно впливає на Державний бюджет. Значний обсяг державного боргу, а також його постійне зростання призвели до того, що країна фактично знаходиться на порозі боргової кризи. Сьогоднішня ситуація з державним боргом в Україні нагадує країни Латинської Америки, в яких відбулися боргові кризи.
Великий обсяг державного боргу ставить Україну перед вибором: або проводити політику обмеження видатків для покриття дефіциту бюджету, або вдатися до внутрішніх джерел фінансування. Другий варіант передбачає проведення грошової емісії, яка спричинить збільшення рівня інфляції а також негативно вплине на грошво – кредитну стабільність країни.
На нашу думку проведення грошової емісії для покриття дефіциту бюджету є невірним варіантом. Запровадження таких заходів неминуче спричинить дестабілізацію у фінансовому секторі.
Фіскальна політика, яку проводить держава, може вважатися ефективною, якщо вона не спричиняє надмірного зростання державного боргу по відношенню до ВВП. Нестримний ріст даного коефіцієнта буде означати, що в майбутньому держава повинна буде направляти всі свої надходження для обслуговування боргу.
Для збільшення надходжень до бюджету можна було б запропонувати підвищення ставок деяких податків або введення нових. Проте сума податкових надходжень до бюджету знаходиться на задовільному рівні.
Іноземні країни, які мають схожі особливості з Українською економікою, збирають податків менше, ніж наша держава. Тому дії країни щодо підвищення податків ми вважаємо недоцільними.
Для оптимізації діяльності у сфері державного бюджету, ми вважаємо за необхідне затвердити певні засади, серед яких:
1) Кількість податкових надходжень за минулий рік виступає орієнтиром в прогнозуванні доходів на поточний період;
2) Затверджені надходження є граничним лімітом для планових видатків.
Даний ліміт має бути розподілений між ключовими розпорядниками. Має бути визначено пріоритетні цілі їх діяльності а також встановлено жорсткий контроль за реалізацією програм.
Верховна Рада повинна налагодити ефективний моніторинг за діяльністю міністерств та витрачанням державних коштів.
Проблемам дослідження державного боргу повинна бути приділена більша увагу. До спірних моментів які потребують врегулювання і подальшого дослідження відноситься необхідність в чіткому визначені граничної межі внутрішніх і зовнішніх зобов’язань в структурі державних витрат. Встановлення певних лімітів щодо витрат на обслуговування боргових зобов’язань, та зменшення їхнього обсягу. Значне розширення терміну запозичень. Впровадження в процес управління боргом досвіду передових країн світу.
Звертаючи увагу на зарубіжний досвід, під час проведення оцінки ефективності боргової політики потрібно використовувати метод «цільових орієнтирів». Даний метод дозволяє найкращим чином оцінити боргову політику окремо взятої країни. Між тим, використання даного принципу передбачає проведення активної політики в сфері здійснених запозичень, та операцій з боргом держави на основі застосування схем та процедур: дострокового викупу; хеджування; секюритизації боргу
Магістр