Зміст
Головне завдання страхових компаній полягає в забезпеченні страхового захисту майнових інтересів членів суспільства. Тому природа цієї діяльності не передбачає отримання надвисоких прибутків, а важливе місце в житті страхової компанії посідає порядок і послідовність витрачання та отримання доходу, які повинні відповідати стратегії власного розвитку компанії та підтримувати достатню платоспроможність і рівень фінансової стійкості. В умовах ринкової економіки метою діяльності кожного суб'єкта господарювання є максимізація власного прибутку. Постійна конкуренція, особливості продукту цього ринку, а також встановлені на державному рівні правила гри змушують страховиків постійно боротися за втримання власних позицій на ринку та шукати нові шляхи та способи самовдосконалення.
У ринкових умовах страховикам необхідно розробляти стратегію розвитку та здійснювати об’єктивну оцінку потенціалу, платоспроможності та фінансової стійкості. Узагальнюючим показником ефективності діяльності суб’єкта господарювання вважається прибуток.
В загальноприйнятому розумінні прибуток виступає як вартісна оцінка підсумків господарювання і визначається як різниця між доходами та витратами. За своєю економічною природою страхування призначене для забезпечення страхового захисту майнових інтересів членів суспільства і має здійснюватися на засадах еквівалентності. Саме тому страхова діяльність не передбачає отримання надвисоких прибутків.
Економіка страхової організації будується на принципах порівняння в грошовій формі доходів від страхової діяльності й видатків, пов'язаних з її здійсненням. Порівняння доходів і видатків дозволяє оцінити ефективність роботи страхової організації. Позитивну різницю між доходами й видатками показує прибуток, який є основою гарантованого виконання зобов'язань перед страхувальниками й іншими контрагентами, а також для сталого розвитку страхової організації. Доходом страховика є сукупна сума грошових потраплянь на його рахунки в результаті здійснення їм страхової та іншої, не забороненої законодавством діяльності
Прибуток страховика — фінансовий результат його діяльності за відповідний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Визначається як різниця між доходами та витратами. Має, як правило, додатний характер, тобто виступає у формі прибутку, хоча іноді може мати від'ємний характер, тобто набувати форми збитків. Фінансовий результат є вартісною оцінкою підсумків господарювання страховика.
Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий дохід. Він визначається як сума доходу від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування, та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій.
Прибуток від страхової діяльності планується при розробці тарифів за всіма видами страхування (виняток складають окремі види обов'язкового страхування) як складова навантаження, що є невід'ємним елементом тарифної ставки. Страховик може отримувати прибуток не тільки за рахунок цієї складової, але і за рахунок зниження собівартості страхової послуги (скорочення видатків на ведення справи, зниження збитковості за окремими видами страхування тощо). Взагалі страховик не повинен намагатись отримати високий прибуток від страхових операцій, оскільки це порушує принцип еквівалентності його відносин із страхувальником. Застосування поняття прибутку в страхуванні є досить умовним, оскільки тут не створюється національний дохід, а відбувається тільки його перерозподіл. Для страховика прибутком вважається такий позитивний фінансовий результат, який забезпечує перевищення доходів над витратами.
Отже, прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг.
Найбільш важливим моментом у визначенні прибутку від страхової діяльності є визначення зароблених премій. Загальний підхід полягає у тому, що страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж виникає зобов'язання страховика здійснити страхову виплату. Тому не вся сума мобілізованих страхових премій може розглядатись як дохід страховика. Доти, доки строк дії договору страхування не минає, відповідальність страховика перед страхувальником не закінчується, а отримані страхові премії ще не можна вважати заробленими. Отже, в будь-який момент часу страхова премія складається з двох частин — тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на певний момент часу не можна вважати заробленою.
Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування. У зв'язку з тим, що страхова компанія має не один, а десятки, сотні договорів страхування, які не збігаються в часі, тому визначати зароблену та незароблену страхові премії, виходячи зі строку дії договору страхування, є незручним і копітким процесом.
На практиці для цієї мети страховики використовують спеціальні методи. Як правило, спочатку завжди обчислюється позароблена премія, яка формує резерв незароблених премій, а далі вже — зароблена, яка складає дохід страховика.
Відповідно до Закону України "Про страхування", величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від сум надходжень страхових премій з відповідних видів страхування в кожному з трьох кварталів періоду, який передує цій звітній даті, й обчислюється у такому порядку: сума надходжень страхових премій у першому кварталі цього періоду множиться на */"ї сума надходжень страхових премій у другому кварталі множиться на 1/2; сума надходжень страхових премій в останньому кварталі множиться на 3/4; одержані добутки додаються і складають резерв незароблених премій на певну звітну дату, на основі якого розраховують зароблені премії, суму яких можна визначити за формулою:
де РНП (поч.) — резерв незаробленої премії на початок звітного періоду; СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді; ПП — страхові премії, передані страховикам; РНП (кін.) — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду.
Ступінь реальності визначення фінансового результату від страхової діяльності залежить від того, наскільки точно обчислені суми резерву незаробленої премії. Тому у практиці страхових компаній особлива увага приділяється пошуку найпридатніших методів достатньо точного визначення фінансових результатів залежно від характеру діяльності страховика і видів діяльності.
Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, а також прибутком від інших операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами та витратами.
Прибуток від діяльності зі страхування життя визначається сумою надлишку резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяг страхових зобов'язань, яка використовується у звітному періоді на власні потреби страховика.
Прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходів від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя відповідно до методики формування резервів із страхування життя, зазначеної у ст. 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001), або на поповнення резервів з медичного страхування у випадках, передбачених чинним законодавством.
Прибуток страховика, який залишається після сплати податків, є чистим прибутком і власністю страховика. Порядок його використання підпорядковується спільним для всіх суб'єктів підприємницької діяльності принципам і регулюється чинним законодавством України та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страховика є те, що, згідно із Законом України "Про страхування", за рахунок чистого прибутку (перш ніж він буде розподілений між власниками) страховик може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.
Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестиційної та фінансової діяльності, а також прибутком від іншої звичайної діяльності та надзвичайних операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.
Прибуток страховика розподіляється за спільними для всіх суб’єктів підприємницької діяльності принципами. Схема розподілу прибутку залежить від форми організації страхової компанії (акціонерне товариство відкритого або закритого типу, командитне, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю) і регулюється Законом України «Про господарські товариства» та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страхової компанії є те, що згідно із Законом України «Про страхування» за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто прибутку, який реінвестовано у страхову компанію, вона може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.
Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік). Фінансовий результат — це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Він визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки.
Оскільки страхова компанія проводить не лише основну (страхову), а ще й інвестиційну та фінансову діяльність, прибуток страховика також є підсумком фінансових результатів усіх перелічених видів діяльності.
Прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності, прибутку від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності.
Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика, склад яких визначений чинним законодавством України.
У зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін в Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”» прибуток страховиків від страхової діяльності для цілей оподаткування не визначається. Проте це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від проведення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефективно він веде страхову справу; щоб на чітко визначеній основі формувати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам та акціонерам; складати фінансову звітність, в якій передбачається висвітлення цього показника. Тобто проблема «страхового прибутку» лишається так само актуальною, як і раніш.
При з'ясуванні суті фінансових результатів страховика варто розрізняти існуючі підходи щодо їх визначення з урахуванням чинного податкового законодавства та облікової політики підприємства.
Зазначимо, що чинне законодавство з оподаткування прибутку підприємств не передбачає визначення прибутку страховика від страхової діяльності для цілей оподаткування. Однак з метою контролю ефективності ведення страхової справи, формування спеціальних і вільних резервів, виплати дивідендів засновникам й акціонерам і для інших цілей визначення показника прибутку є необхідним.
Відповідно до облікової політики прибуток страховика формується за рахунок прибутку від операційної, іншої звичайної (фінансової, інвестиційної) та надзвичайної діяльності. З урахуванням цих складових формується чистий прибуток страховика.
На основі показника прибутку визначається рентабельність страхових операцій, яка є відносним показником кінцевого фінансово-господарського результату діяльності страховика. Показник рентабельності розраховується як відношення річної суми прибутку до річної суми платежів з будь-якого виду страхування або страхових операцій.
Прибуток страховика є об'єктом оподаткування. Відповідно до податкового законодавства, об'єктом оподаткування виступає валовий дохід від страхової діяльності, скоригований на суму валових витрат. Склад валових доходів і валових витрат визначає законодавство про оподаткування прибутку підприємств. При цьому необхідно з'ясувати особливості оподаткування страхових компаній.
Оподаткування валового доходу (прибутку) страховиків здійснюється за такими ставками:
Крім того, страхові компанії, як і будь-які суб'єкти господарювання, сплачують низку інших загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), місцевих податків та зборів, передбачених чинним законодавством.
Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом вважається сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами впродовж звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.
Оподатковувані доходи від страхової діяльності (крім страхування життя) страховиків-резидентів оподатковуються за ставкою у розмірі 3 % суми валового доходу, одержаного від страхової діяльності.
Облік операцій із страхування життя фізичних осіб ведеться страховиками окремо.
Оподатковувані доходи страховиків-резидентів від страхування життя оподатковуються (крім доходів від операцій, здійснених за договорами довгострокового страхування життя) за ставкою у розмірі 3 %. Оподатковувані доходи страховиків-резидентів, отримані за договорами довгострокового страхування життя, оподатковуються за ставкою 0 % у разі дотримання встановлених вимог до таких договорів.
Для цілей оподаткування операцій із страхування життя під оподатковуваним доходом від страхування (перестрахування) життя розуміють суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), одержаних (нарахованих) страховиками впродовж звітного періоду, за договором страхування (перестрахування) життя, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.
Якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж страхування, такі доходи оподатковуються за ставкою 25 %. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).
Інвестиційний дохід, одержаний страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя, оподатковується у страховика в частині, яка належить страховику. Частина інвестиційного доходу, одержаного від розміщення коштів резервів із страхування життя, що належить страховику, визначається як різниця між сумою доходу, одержаного (нарахованого) від розміщення коштів резервів із страхування життя, та сумою витрат страховика на ведення справи, які пе можуть перевищувати 15 % отриманого інвестиційного доходу.
Якщо страховик здійснює відрахування у математичні резерви із страхування життя, то сума інвестиційного доходу, що належить страховику, зменшується на суму відрахувань у такі математичні резерви, що не можуть перевищувати 85 % суми інвестиційного доходу, який належить страховику.
Доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшуються на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (у межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються у загальному порядку за ставкою 25 %.
Датою збільшення валового доходу від страхової діяльності вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме: дата зарахування коштів на банківський рахунок, оприбуткування в касу або дата виникнення у страховика страхових зобов'язань перед страхувальником, тобто дата набрання чинності договорами страхування і перестрахування.
Законом України "Про страхування" № 2745-ПІ від 4 жовтня 2001 р. встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Виходячи з наведеного, якщо договір набирає чинності після сплати першої частини платежу, а страхові платежі не надійшли, сума страхових платежів, передбачена договором, який ще не набув чинності, не включається до валового доходу від страхової діяльності.
Якщо договором передбачено внесення страхового платежу частинами і договір уже набув чинності, при цьому сума першого (чергового) платежу не надійшла, належна сума страхового платежу, визначена договором для сплати у звітному періоді, включається до валового доходу страховика.
Крім того, у разі розподілення сплати страхової премії за періодами, якщо договором страхування передбачено, що він набирає чинності після сплати першого платежу, й у випадку несплати страхувальником чергового платежу в обумовлені договором строки дія договору страхування припиняється (тобто страховий захист не діє), датою збільшення валового доходу страховика у звітному періоді потрібно вважати дату, визначену договором для сплати чергового платежу, як дату фактичного надходження чергового платежу на банківський рахунок (залежно від того, яка з подій відбулася раніше).
При цьому у разі дострокового припинення договору страхування при невиконанні страхувальником наведених вище умов договору страховик має право в цілях оподаткування застосовувати механізм урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.
Згідно з Законом України «Про страхування» страхові компанії можуть здійснювати діяльність за напрямом страхування життя або загального страхування. Страхування життя – це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату за договором страхування в разі смерті застрахованої особи; в разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та/або досягнення застрахованою особою визначеного договором віку [3]. Загальне (ризикове) страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя (страхування від нещасного випадку, страхування медичних витрат, майнове страхування тощо).
Компанії зі страхування життя формують прибуток у три послідовні етапи [4].
Перший етап включає розрахунок доходу від надання страхових послуг: ДСП С= − ПС ВС −ВРСЖ , (1) де СПС – сума премій, отриманих страховиком; ВС – сума страхових виплат; ВРСЖ – відрахування в страхові резерви.
Другий етап передбачає визначення валового результату від страхової діяльності за формулою: ВРСД Д= − СД ВСД , (2) де ВСД – собівартість укладання договору страхування. На третьому етапі розраховують прибуток від страхової діяльності: ПСД = − ВРСД ЗОВ , (3) де ЗОВ – загальні операційні витрати. Страхові компанії з ризикового страхування мають дещо складніший алгоритм, який складається з п’яти етапів [4].
Завдяки специфіці діяльності наступною особливістю формування прибутку від страхової діяльності є відмінність у джерелах доходів та витрат за основною діяльністю страховика (табл. 1). Найважливішою особливістю фінансово-господарської діяльності страховиків є формування страхових резервів для забезпечення фінансової стійкості і виконання зобов’язань перед клієнтами. Вони визначають величину зобов’язань страховика перед страхувальниками за укладеними договорами страхування, за невиконаними на цей момент часу. Оскільки страхова премія за договорами страхування надходить раніше, ніж відбуваються страхові події і здійснюються страхові виплати за цими договорами, виникає нагальна потреба створювати певний резерв страхового фонду.
Прибу́ток від страхово́ї дія́льності — Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування, порядок та умови здійснення яких визначено актами чинного законодавства) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг.
До прибутків від страхової діяльності належать:
• зароблені страхові платежі (страхові внески, страхові премії) за договорами страхування і перестраховування. Зароблені страхові платежі (страхові внески, страхові премії) визначаються шляхом збільшення суми надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) протягом звітного періоду на суму незароблених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) на початок звітного періоду і зменшення отриманого результату на суму незароблених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) на кінець звітного періоду;
• комісійні винагороди за перестраховування;
• частки від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;
• повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів;
• повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства.
Підсумовуючи вищесказане, можемо зробити висновок, що прибуток страховика у загальноприйнятому розумінні є величиною, отриманою від зіставлення сукупних доходів і витрат. Специфічний процес формування прибутку страховика зумовлений тим, що страхування як підприємницька діяльність має свої особливості, такі як акумуляція страхових внесків, формування страхового фонду та перерозподіл ризику щодо нанесення заподіяної шкоди.
Специфіка формування прибутку виявляється у таких положеннях: – через сферу діяльності страховика у компанії виникає перелік доходів та витрат, які не є характерними для інших суб’єктів господарювання; – оскільки страхові компанії розподіляються за видами діяльності на страхування життя та ризикове, це зумовлює для кожного виду відмінний алгоритм визначення прибутку від страхової діяльності; – необхідність формування страхових резервів, яка зумовлена часовим розривом між отриманням страхової премії та її використанням на виплату страхових відшкодувань.
Правове забезпечення страхування становлять законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.
Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:
- Конституцією України;
- міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;
- Цивільним кодексом України;
- Законами та постановами Верховної Ради України;
- Указами та розпорядженнями Президента України;
- декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
- нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;
- нормативними актами органами, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
- нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;
- окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України.
Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.
За рахунок інвестування фондів страхових компаній відбувається зростання власних коштів, що дає змогу знизити обсяг залучення зовнішніх джерел фінансування. Крім цього вкрай важливим фактором є те, що інвестування сприяє розвитку бізнесу і дає можливість власникам самостійно керувати ним. Структура основних джерел страхової інвестиційної діяльності в загальному вигляді може бути представлена так: – власні кошти (статутний фонд, резервний фонд, прибуток, цільове фінансування та надходження); – залучені кошти (поточне надходження страхових премій, резерви страхових внесків та відшкодувань, фонд запобіжних заходів). Більшу частину в структурі інвестицій займають залучені кошти, що представлені страховими резервами, призначеними для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості (ст. 31 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до чинного законодавства, правила розміщення страховиками коштів страхових резервів зводяться до такого:
– визначається допустимість інвестицій, тобто законодавчо встановлюється перелік дозволених напрямів інвестування;
– встановлені обмеження на всі види вкладень (у практиці розвинених страхових ринків існують мінімальні та максимальні обмеження, в Україні – лише максимальні, що свідчить про більшу свободу у виборі об'єктів інвестування);
– інвестиції страховиків повинні володіти прийнятним рівнем ризику і ліквідністю;
– обмеження обсягу вкладень в один вид активу, це робиться для запобігання утворенню афілійованих структур.
Досвід розвинутих іноземних країн показує, що в умовах ринкової економіки страхування є важливим чинником розгортання інвестиційної діяльності. Основним джерелом одержання прибутку для страхових компаній більшості розвинених країн є не збір страхових платежів, а кошти від інвестування пріоритетних галузей економіки та інноваційних проектів. В Україні ж спостерігається протилежна ситуація: у структурі інвестиційного портфеля українських страхових компаній переважають капіталовкладення в цінні папери, серед яких перше місце посідають акції. На сучасному етапі в економіці України відбуваються негативні тенденції, які потребують урахування під час формування страхового ринку, тобто основними причинами недостатнього розвитку інвестиційної діяльності українських страховиків є:
– недосконалість нормативно-правового регулювання у сфері страхування, неповна відповідність законодавства європейським стандартам;
– жорстке державне регулювання процесу розміщення коштів страхових резервів;
– низький рівень капіталізації вітчизняних страховиків;
– нерозвинений фондовий ринок та відсутність надійних фінансових інструментів для проведення ефективної інвестиційної політики;
– високі інвестиційні ризики і низький рівень корпоративного управління;
– відсутність практики розроблення дієвих інвестиційних стратегій;
– непрозорість страхового ринку.
Для українського страхового ринку характерною є ситуація, коли страхові компанії займаються переважно власне страховою діяльністю та значно менше – інвестиційною, на це впливає низка стримуючих факторів.
Поняття інвестицій уже давно не нове явище в економіці будь-якої країни. Капітальні вкладення цільового характеру є найбільш розповсюдженим і популярним проявом залучення коштів, яке притаманне всім секторам економіки і, звичайно ж, страхуванню. Залучаючи пасивні кошти від різних страхувальників, страхові компанії перетворюють їх на активний капітал, що функціонує на ринку, тим самим досягаючи максимального ефекту: розвивають економіку, отримують прибуток, підвищують інвестиційну привабливість. Якщо в багатьох розвинених країнах світу страхові компанії здатні конкурувати з інституційними інвесторами, то в Україні вони не мають необхідних потужностей і розміру інвестиційних вкладень
Концентрація надходжень зі страхових платежів та прибутковість діяльності на ринках істотно відрізняються. Це пояснюють тим, що "non-Life" включає в себе всі інші види страхування, окрім страхування життя, а це означає, що в процесі маркетингової діяльності компаніям доводиться обирати тільки ті напрями, в яких компанії здатні впевнено посісти своє місце на ринку та охопити достатню клієнтську базу, щоб добросовісно виконувати взяті на себе зобов'язання, отримуючи при цьому прибуток. Раціоналізація страхового портфеля є теж значно важчою, а тому іноді доводиться пожертвувати своїми апетитами та сконцентруватися на тих видах страхування "non-Life", які забезпечать максимізацію прибутку та стійкість відносно тих чи інших кризових явищ.
Магістр