ОРГАНІЗАЦІЯ РИНКУ РОЗДРІБНИХ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ (ID:149898)

Вступ Актуальність теми. Цивілізована і надійна банківська система – запорука ефективного функціонування ринкової економіки. Однак банківський капітал перетвориться у могутній стимул економічного зростання і підвищення рівня життя лише у тому випадку, якщо він буде давати прибуток. Для цього потрібно істотно підвищити ефективність управління банківською діяльністю. Досвід показує, що кращих показників досягають ті банки, які мають високий рівень організації та управління. Ефективність управління має фундаментальне значення для будь-якого суб'єкта господарювання, але особливого значення вона набуває для комерційного банку. Особливістю банківського бізнесу є високий ступінь ризикованості, тому будь-яка управлінська помилка загрожує втратою ліквідності, платоспроможності і в кінцевому рахунку – банкрутством. Але, умови формування ринкових інститутів визначають ключову роль ринку банківських послуг у забезпеченні ефективного перерозподілу капіталів як необхідної засади розширеного відтворення. За таких обставин природнім є зростання ролі банківських установ як головних фінансових посередників ринку, ефективна діяльність яких відображає умови нормального функціонування усієї економічної системи. Дослідження різних аспектів діяльності комерційних банків привертають увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців та практиків, що пояснюється розширенням спектру, оновленням і модернізацією банківської діяльності. Теоретичним та методологічним проблемам вивчення місця і ролі банків на ринку, а також ефективності обслуговування банками різних груп клієнтів присвячено праці провідних учених в галузі економічної теорії, банківської справи, фінансового менеджменту, маркетингу. Вітчизняними авторами цих досліджень є такі науковці: А.А. Андрєєв, М.Д.Алєксєєнко, О.В. Васюренко, Євтух, Ю. А. Заруба, Б.С. Івасів, О.А. Кириченко, А.М. Мороз, С.Реверчук, О.М. Олійник, М.І. Савлук, Н.Р. Швець. Вагомий внесок у розробку зазначених аспектів зробили й зарубіжні економісти, такі як А.Ю.Викулин, С. де Куссергу, А.В. Вєрніков, Ю.В. Головін, А Ю.І. Коробов, Кох Тімоті, О.І. Лаврушин та інші. Таким чином, комплексне теоретичне обгрунтування основних напрямків становлення і розвитку ринку роздрібних банківських послуг, дослідження механізму реалізації основних видів указаних послуг та перспектив їх удосконалення слід вважати особливо актуальним напрямком дослідження, широке застосування результатів якого дозволить підвищити ефективність банківської діяльності загалом. Зазначені моменти визначають актуальність теми дипломної роботи. Метою банківського менеджменту є забезпечення ефективності діяльності банку в короткотерміновому і довготерміновому періодах. В умовах ринкової трансформації економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення управління банківською діяльністю. Для ефективного управління діяльністю комерційного банку потрібні чітка систематизація та класифікація принципів і методів управління. Мета цього дослідження полягає в потребі теоретичного обґрунтування і розроблення рекомендацій щодо вдосконалення управління роздрібними банківськими послугами, та надання практичних рекомендацій з питань удосконалення діяльності банків щодо обслуговування клієнтів – фізичних осіб банківської установи в Україні. Завданнями дослідження, виходячи з мети, є: - визначення сутності та класифікації банківських послуг; - аналіз методів управління банківськими послугами; - практичне дослідження процесів надання та обсягів роздрібних банківських послуг на прикладі комерційного банку; - аналіз динаміки банківських послуг та проблем, що виникають під час їх надання; - визначення шляхів вирішення проблем та напрямків удосконалення управління роздрібними банківськими послугами. Об’єктом дослідження є розвиток ПАТ ВТБ Банка на ринку роздрібних банківських послуг та продуктів. Предметом дослідження є фінансові відносини, що виникають між банком та клієнтами під час надання банківських послуг,та організаційно-економічний механізм функціонування ринку роздрібних банківських послуг. Структура роботи. Структурно робота складається з вступу, трьох основних розділів з підрозділами, висновків, переліку використаної літератури та додатків. У першому розділі «Теоретичні принципи організації ринку роздрібних банківських послуг» роботи розглядаються теоретичні засади відносин комерційних банків з клієнтами - фізичними особами, іх класифікація та механізм здійснення. Особливу увагу я приділив питанню дослідження понять «банківськиа операція», «банківська послуга» та «банківський продукт». У другому розділі «Технологія реалізації основних видів роздрібних банківських послуг в Україні» роботи присвячений дослідженню динаміки (2008 – 2010рр.) та сучасний стан ринку роздрібних банківських послуг в Україні. Третій розділ «Перспективи розвитку роздрібних банківських послуг комерційних банків» дипломної роботи присвячений підвищенню ефективності здійснення надання банківських послуг при обслуговуванні фізичних осіб, особливостей запровадження нових роздрібних послуг та оптимізації політики комерційних банків у сфері роздрібного обслуговування клієнтів. Приділено увагу розвитку інновацій в банку, і як першочергове – інноваційні стратегії, їх основні напрямки та методи. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ РИНКУ РОЗДРІБНИХ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ 1.1 Поняття,склад і класифікація банківських послуг та банківських операцій Для забезпечення виконання своїх функцій та досягнення стратегічних та тактичних цілей банки здійснюють відповідні операції, постійно намагаючись збільшувати їх кількість та підвищувати якість. Усі банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують: — операції зі залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); — операції, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів (розрахункові та касові операції); — операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції). Зазвичай, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов'язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями банків [2]. Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні. Нині основна маса українських банків спроможна якісно виконувати не більше 40—50 видів операцій та послуг. У той же час провідні іноземні банки пропонують більш як 500 видів банківських операцій та послуг. Загалом банківська діяльність зводиться до здійснення банківських операцій, надання послуг та пропозиції продуктів. Насамперед з'ясуємо особливості та відмінності понять "банківські операції", "банківські послуги" і "банківські продукти", оскільки між ними існують суттєві розбіжності, які на практиці зовнішньо розрізнити дуже важко. Але в свою чергу банківська операція, банківський продукт і банківська послуга перебувають в ієрархічній єдності, формуючи при цьому технологічну схему діяльності банку. (рис.1.1) [23],[27],[36]. Рис 1.1 Взаємозв’язок між банківським продуктом, послугою та операцією Між цими трьома категоріями існує тісний взаємозв’язок. Так, поняття “банківська послуга” є більш динамічне. Банківська послуга знаходиться під впливом фінансових інновацій, історичних і клієнтських переваг. Стосовно банківської послуги в економічній літературі використовуються такі поняття як “нова банківська”, “життєвий цикл послуги”, “стратегія просування послуг”. Банківська послуга визначає рівень споживчої цінності банківського продукту. Банківські операції визначають розмір витрат банківських послуг. Відповідно, і кількість останніх, і швидкість їх здійснення залежать від типу, технології надання банківської послуги. Також передусім, це пов'язано з тим, що окремі банківські операції та послуги взаємопов'язані, надаються клієнтам одночасно і в єдиному пакеті. Відповідно пакет послуг для фізичних осіб, тобто роздрібних банківських послуг, умовно можна виділити в розрізі цих послуг (Додаток А). Традиційно суть банківської операції зводиться до комплексу взаємопов'язаних дій банку і клієнта, які здійснюють від імені банку і передбачають переміщення засобів для вирішення конкретного фінансово-економічного завдання. Банківські послуги — це дії банку, спрямовані на зростання його прибутковості, або це надані клієнтам різноманітні види банківської діяльності, які супроводжують і оптимізують банківські операції. Банківську послугу ще можна розглядати як переміщення банківської інформації. Продукт — є загальною економічною категорією, яка не відображає специфіки банківської діяльності. Використання зазначеної дефініції, що відображає результат діяльності, є більш прийнятним і вживаним щодо підприємств реального сектору економіки, тобто для того сектору, де ці результати діяльності набувають матеріального виразу. Як і будь-який продукт, банківський продукт має свої життєві цикли. Згідно С.де Куссергу, до життєвих циклів банківського продукту належать такі фази його розвитку: • перша фаза – впровадження в оборот, яка характеризується швидким зростанням обcягу продаж; • друга фаза – піднесення, коли число продаж стабілізується і далі розвивається конкурентна боротьба між банками за кінцевого споживача, за вдосконалення продукту; • третя фаза – спад. Даний період може розтягнутися на десятки років, з огляду на те, що клієнти і самі банки є прихильниками звичних форм співробітництва [58, с.37]. Що ж стосується банківських операцій, то в Енциклопедії банківської справи України банківські операції визначаються як сукупність різних видів і напрямів діяльності банку у сфері фінансово-кредитних відносин з метою одержання прибутку: залучення грошових коштів і їх розміщення; здійснення кредитування і розрахунків, емісійна діяльність; купівля і продаж цінних паперів та валютних цінностей; касове обслуговування юридичних і фізичних осіб; зберігання, купівля та продаж банківських металів тощо. На противагу цьому банківські послуги трактуються як певний набір дій банківської установи, які здійснюються на замовлення та в інтересах клієнтів у сфері грошово-кредитних відносин без залучення додаткових резервів. Надання послуг, як правило, оформляється угодою між банком та клієнтом-замовником і приносить банкові дохід. В Економічній енциклопедії (том 1) згадується лише термін "банківські операції" — це операції, які здійснюють банки для залучення й розміщення грошових коштів, цінних паперів, здійснення розрахунків. Учені-економісти А. Мороз, М. Савлук та ін. — автори підручника "Банківські операції" вважають, що банківські операції та послуги взаємопов'язані, надаються клієнтам одночасно, однак між ними існують суттєві відмінності. Банківські послуги відрізняються від операцій банку за своїм змістом. Вони не збільшують банківські вимоги чи банківські зобов'язання, слабо посилюють їх ризики, не передбачають формування нових резервів. Плата за послугу встановлюється у формі комісійної винагороди. Види банківських послуг розрізняються набором пов'язаних між собою за певним критерієм процедур, що здійснює банківська установа, які можна об'єднати в одну групу з єдиною назвою, наприклад, ліцензовані, не ліцензовані, чисті, комісійні тощо. Більшість учених-економістів переконана, що банківські послуги є різновидом банківських операцій, або що банківська операція є різновидом банківської послуги [7; c.101]. Основу банківського продукту формують різного роду послуги. До основних банківських послуг належать: залучення коштів і подальше їх розміщення у кредитному, інвестиційному та інших портфелях. Від різниці у процентах за цими послугами банки й одержують найбільший прибуток. Проте навіть у межах цих двох послуг може бути вироблено безліч найрізноманітніших форм банківських продуктів. Як приклад банківських продуктів можна навести такі види банківської діяльності: проектне фінансування, інвестиційне кредитування, кредитні лінії іноземних банків, відкриття банком документарного акредитива, які охоплюють низку банківських послуг і операцій. До банківського продукту варто віднести і кредитування під заставу цінних паперів, яке поєднує банківську кредитну операцію та банківські послуги з відповідального зберігання цінних паперів. Первинною у банківській діяльності є банківська операція, яка супроводжує надання банком тієї чи іншої послуги, що в кінцевому підсумку, є продуктом банківської діяльності, Отже, продуктом банку є різного роду послуги. Коло банківських продуктів може збільшуватись також і завдяки тому, що надання цілком однакових послуг окремими банками здійснюється по-різному. Як зазначає С. Реверчук, певною мірою банк є підприємством, що виробляє банківський продукт. Однак, на відміну від продукту промислового підприємства, банківський продукт переважно не виглядає як дещо матеріальне, речове. Наприклад, розрахунки здійснюють у безготівковій формі, тобто в порядку записів за рахунками. Те саме стосується кредитів, факторингу, депозитів тощо. Отже, на відміну від галузей матеріального виробництва, де продукт набуває конкретної товарної форми, банківський продукт не може складуватися, вироблятися про запас. Його можна характеризувати як зростання продуктового ряду, що пропонується банками, за рахунок упровадження додаткових (інших) послуг [65; c.115]. Важливо зазначити, що послуги, які надають банки, можуть здійснювати й інші підприємства та установи. Вони не є монополією банку. Основною метою діяльності таких підприємств є отримання прибутку. Але все ж таки підприємства та установи, які також надають банківські послуги, мають не значний попит, ніж банківські установи. Таким чином, механізм взаємодії між банками та такими підприємствами можна зобразити схематично (рис.1.2) [38]. БАНК Рис.1.2 Механізм взаємодії між банками та оптовими клієнтами. Дещо іншими є запити клієнтів банків фізичних осіб, а саме роздрібних клієнтів, відповідно, різнитиметься й механізм взаємодії між ними. Основною метою споживання послуг такою групою клієнтів є забезпечення стимулювання споживання, що в кінцевому результаті призведе до економічного зростання через стимулювання попиту (рис.1.3) [39]. Рис.1.3 Механізм спрямованості діяльності банків при обслуговуванні роздрібних клієнтів. Це стосується не тільки традиційних банківських послуг, але особливо нетрадиційних — різноманітні посередницькі послуги, консультації, оренда сейфів тощо. Своєю чергою, банки як великі кредитні установи можуть виконувати небанківські операції, тобто операції, які традиційно виконують інші господарські суб'єкти. Це пов'язано з тим, що на ринку банківських послуг виникає серйозна конкуренція. Поява на ринку нових продавців банківських послуг (кредитні спілки, інвестиційні фонди, довірчі фонди тощо) часто скорочує можливість розширення найбільш прибуткових операцій, змушує банки шукати нові джерела доходів. Саме тому останніми роками особливо швидко стали розвиватися не чисто банківські операції та послуги, а інші, нетрадиційні для банку, операції і послуги. У банківській практиці донині немає єдиного підходу до класифікації банківських операцій. Найбільш поширеним є підхід, за яким банківські операції класифікують за такими ознаками: 1. Залежно до специфіки банківської діяльності: а) специфічні банківські операції (традиційні); б) неспецифічні банківські операції (нетрадиційні). 2. Залежно до плати за надані операції і послуги: а) платні; б) не платні. 3. Залежно від порядку формування і розміщення фінансових ресурсів банку: а) активні; б) пасивні. 4. Залежно від суб'єктів, яким надаються банківські операції: а) для юридичних осіб; б) для фізичних осіб. 5. Залежно від руху матеріальних продуктів: а) пов'язані з рухом матеріального продукту; б) чисті банківські операції. Традиційні банківські операції поділяють на три типи виконуваних операцій: 1) депозитні; 2) кредитні; 3) касово-розрахункові. Водночас, усі банківські операції, незважаючи на таке різноманіття, можуть бути об'єднані за функціональними ознаками у відповідні групи операцій, ключовими серед яких е; — кредитні; — засновницькі; — розрахунково-касові; — інвестиційні; — депозитні; — міжбанківські; — емісійні; — комісійні; — посередницькі. [69; c.146]. За економічною сутністю всі операції комерційних банків можуть бути класифіковані як: — активні; — пасивні; — комісійно-посередницькі [69; c.149]. Активні операції — це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходу, забезпечення діяльності й підтримання необхідного рівня ліквідності (кредитні, засновницькі, інвестиційні, міжбанківські). Пасивні операції пов'язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку, забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників дохідності та є запорукою ліквідності й платоспроможності. Водночас багато операцій можуть виступати в ролі як активних, так і пасивних. Наприклад, залучення коштів на депозит вважається пасивною операцією, оскільки збільшує ресурсну базу банку. Разом із тим отримані на депозит кошти розміщуються у вигляді залишку на кореспондентському рахунку в центральному банку або в операційній касі банку, що, безумовно, є активною операцією [69; c.150]. В Україні, згідно з банківським законодавством, банки мають право здійснювати банківські операції на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ. Універсалізація банківської діяльності, зростання конкуренції між банками та необхідність отримання додаткових доходів пов'язані з упровадженням та розвитком банківських послуг. Особливість банківських послуг полягає у такому: 1) для надання банківських послуг банкам, як правило, не потрібні додаткові ресурси; 2) найбільшу частину доходів від надання послуг банки одержують у вигляді комісії; 3) при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не пов'язані з матеріальними наслідками. Банківські послуги класифікують за різними ознаками: 1. Залежно від руху матеріального продукту: — послуги, пов'язані з рухом матеріального продукту (наприклад, розрахунково-касове обслуговування); — чисті послуги (наприклад, консультаційні). 2. Залежно від контингенту споживачів: — послуги юридичним особам; — послуги фізичним особам. 3. Залежно від відображення послуги у балансі: — балансові; — позабалансові (операції, що певний час не відображаються в балансі, поки не будуть відображені в прибутках або збитках банку). 4. Залежно від плати за надання послуг: — платні; — безоплатні. 5. Залежно від можливості обліку платних послуг і можливості визначення розміру плати: — послуги, розміри яких підлягають обліку (розрахунково-касові, кредитні, валютні); — послуги, аналоги яких є у відповідних тарифах (консультаційні); — послуги, вартість яких не може бути встановлена об'єктивно (як правило, надаються банками в пакеті з платними товарними послугами). Також Загальну класифікацію банківських послуг пропонуємо більш детально розглянути у такому вигляді (рис.1.4) [56]. Рис.1.4 Узагальнена класифікація банківських послуг. Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією [18;c.102]. Банки, володіючи сучасними засобами телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм надавати інформаційні послуги. До них відносять: 1) одержання, тобто набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами, державою; 2) використання інформації — задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб; 3) поширення інформації; 4) зберігання інформації. Інформація може бути відкрита і з обмеженим доступом. До останньої належить конфіденційна інформація — це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають банки, можна віднести: — інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютних ресурсів, оподаткування; — надання копій грошово-розрахункових документів; — допомогу в розшуку перерахованих сум; — надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта; — доведення інформації про курси іноземних валют, котирування цінних паперів та їх дохідність; — сприяння в підборі партнерів, засновників, учасників обмінних операцій. В свою чергу гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання. Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, під гарантією потрібно розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідну грошову суму. Трастові послуги — послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник (установник управління) передає своє майно у розпорядження іншій особі — довірительному власнику (управителю) для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара (вигодонабувача). У Законі України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банки можуть здійснювати лише довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами. Тому можна виділити два напрями надання трастових послуг: І. Трастові послуги на користь фізичних осіб: 1. Розпорядження спадщиною — відповідальний траст. 2. Управління майном згідно 3 договором, або прижиттєвий траст. 3. Опікунство та забезпечення зберігання майна (для неповнолітніх, фізично недієздатних). 4. Агентські послуги: збереження активів, одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівля-продаж цінних паперів та доставка їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій, сплата податків, оформлення страхових полісів, оплата рахунків, отримання кредитів, купівля-продаж іноземної валюти, дорогоцінних металів. ІІ. Трастові послуги юридичним особам: 1.Передання довіреній особі права розпорядження майном, що є забезпеченням облігаційної позики. 2.Агентські послуги. 3.Створення фондів погашення заборгованості за основним боргом, нарахованими процентами, дивідендами. 4.Тимчасове управління справами компанії, що реорганізується чи знаходиться у стані ліквідації. 5. Депозитарні послуги. 6. Розпорядження активами. 7. Інвестування коштів клієнта тощо. Факторинг — це послуга банку, яка полягає у викупі платіжних вимог у постачальника товарів (послуг) [50;c.110]. Сутність факторингу полягає у фінансуванні під відступлення права грошової вимоги, коли одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Розрізняють такі види факторингу: — з відповідальністю за ризик неплатоспроможності та без права регресу; — без прийняття ризиків неплатоспроможності (з правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму); — з фінансуванням до моменту купівлі; — з фінансуванням до настання строку платежу. Залежно від кількості послуг банку, які супроводжують факторингову операцію, факторинг поділяється на: 1) конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги; 2) конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Конфіденційний факторинг передбачає повідомлення боржника про пере відступлення клієнтом прав вимоги боргу банку (фактору), який одразу зараховує на його рахунок близько 70—90 % суми боргу, а інші 10—80 % — в обумовлений у договорі строк за мінусом процентів за кредит і комісійних платежів. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку [50;c.111]. З метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань та сприяння надходженню готівки експортеру, що надав кредит іноземному покупцю, використовують таку форму розрахунків, як форфейтинг. Форфейтинг — це купівля на безповоротній основі у кредитора боргу, вираженого в обіговому документі. Форфейтинговій операції притаманні такі характерні ознаки: — об'єктом форфейтингу є прості, переказні векселі (іноді — зобов'язання у формі акредитива); — предметом форфейтингу є товари інвестиційного призначення; — суб'єкти — форфейтер (покупець боргу), кредитор (експортер), боржник (імпортер), їхні банки; — строк кредитування — від 180 днів до 5—7 років; — договір укладається, як правило, у вільно конвертованій валюті; — кредитування експортера шляхом дисконтування відбувається переважно на основі фіксованої процентної ставки [50;c.112]. Банки також можуть надавати додаткові послуги своїм клієнтам зі зберігання цінностей у трьох формах: І. Зберігання цінностей клієнтів у сховищі: ІІ. Надання клієнтам сейфів у приміщенні банку ІІІ. Надання нічних сейфів клієнтам. Останнім часом у банківській практиці широкого розповсюдження набуває лізинг. Термін "лізинг" запозичений з англійської "lease", що означає найм будь-якого виду, а поняття "лізинг" ("leasing") — найм рухомих речей. Лізингові операції можна класифікувати за різними ознаками. Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України, окремі види і форми лізингових угод встановлюються законом і можуть класифікуватись за такими ознаками: 1. Залежно від джерел придбання предмета лізингу: — прямий — коли лізингодавець купує майно у виробника і передає його в оренду; — зворотний — власник продає майно лізингодавцю, а потім бере його в оренду. 2. Залежно від предмета лізингу: — лізинг рухомого майна; — лізинг нерухомого майна. 3. Залежно від обслуговування: — лізинг з обслуговуванням (надання лізингових послуг поєднується з наданням певних послуг, пов'язаних з утриманням і технічним обслуговуванням об'єкта лізингу); — пакетний лізинг — система надання в оренду предмета лізингу (наприклад, будинок, магазин продають у кредит, а обладнання — за лізинговою угодою). 4. Залежно від ступеня окупності майна: — лізинг з повною окупністю, коли протягом строку дії одного договору здійснюється повна виплата лізингодавцю вартості отриманого майна; — лізинг з неповною окупністю, коли протягом дії одного договору окупається тільки частина вартості орендованого майна [69;c.121]. 5. Залежно від умов амортизації: — лізинг з повною амортизацією і, відповідно, з повною виплатою вартості об'єкта лізингу; — лізинг з неповною амортизацією, а, значить, з частковою виплатою вартості. Виходячи з наведених вище двох ознак класифікації (за ступенем окупності об'єкта лізингу й умов його амортизації), які пов'язані між собою, розрізняють фінансовий та оперативний лізинг: — оперативний — лізинг з неповною окупністю; — фінансовий — лізинг з повною окупністю. Оперативний лізинг може бути двох видів: 1) рейтинг — короткостроковий лізинг (від 1 дня до 1 року, без права наступного придбання лізингоодержувачем об'єкта лізингу); 2) хайринг — надання об'єкта лізингу на строк понад 1 рік без права викупу лізингоодержувачем об'єкта лізингу. Оперативний лізинг допускає багаторазове надання об'єкта лізингу в оренду.