Зміст
Вступ
1. Сутність грошово – кредитної політики
1.1. Зміст та цілі грошово – кредитної політики
1.2. Становлення і розвиток грошово – кредитної системи України
2. Аналіз грошово – кредитної політики в Україні та світі
2.1. Сучасний стан грошово – кредитної політики України: завдання, пер-спективи, проблеми
2.2. Вплив грошово – кредитної політики НБУ
2.3. Грошово – кредитна політика провідних країн світу
2.4. Шляхи покращення грошово – кредитної політики України в умовах світової кризи
3. Сучасний інструментарій грошово – кредитної політики України
3.1. Економічна сутність інструментів
3.2. Методи грошово – кредитної політики
3.3. Грошово – кредитна політика України на сучасному етапі
ВИСНОВКИ
Метою даної курсової роботи є вивчення теоретичних засад грошово-кредитної політики в Україні, дослідження впливу інструментів грошово-кредитної політики на економічне зростання в України, а також розробка заходів щодо стабілізації грошового та кредитного ринку. Об’єктом дослідження є інструменти грошово-кредитної політики Національного банку України, який є регулюючим органом банківської системи України.
Грошово-кредитна політика - це державне регулювання сфери грошового обігу та кредитних відносин. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і направлена на досягнення економічної стабільності та прогресу в умовах оптимального рівня основних макроекономічних показників.
Грошово-кредитна політика є елементом економічної політики держави і являє собою сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, рівноважного розвитку економіки в цілому.
В цілому, метою грошово – кредитної політики є не лише підтримання стабільності національної грошової одиниці, а відтак і загального рівня цін, але і досягнення високого рівня зайнятості та виробництва.
У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:
- визначення норм обов’язкових резервів;
- процентну політику;
- рефінансування комерційних банків;
- операції з цінними паперами на відкритому ринку;
- підтримання курсу національної валюти;
- регулювання імпорту та експорту капіталу.
Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів.
Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей грошово – кредитної політики, що, як правило, однакові в переважній більшості країн.
Усі методи такого впливу поділяються на загальні й селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок у цілому, а селективні уможливлюють регулювання окремих видів кредитної діяльності комерційних банків.
До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:
1) політика облікової ставки;
2) операції на відкритому ринку;
3) зміна норм обов'язкових резервів.
Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.
Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводять операції на відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов'язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов'язання.
Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.
Обов'язкові резерви за своєю сутністю — показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.
Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень.
Магістр