066 005 53 74
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Працюємо
без вихідних!
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Рекультивація порушених та деградованих земель розвідувальної свердловини №45 Качанівського родовища Охтирського району (ID:211165)

Тип роботи: дипломна
Сторінок: 85
Рік виконання: 2016
Вартість: 500
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ Завдання на дипломне проектування…………………………………… Вступ………………………………………………………………………. • Теоретичні аспекти рекультивації • Проблема відтворення порушених угідь • Принципи і завдання рекультивації порушених угідь внаслідок використання свердловини………………....…………………………….. • Етапи проведення рекультивації……………………………………. • Загальна характеристика об’єкту рекультивації……….………… • Загальна характеристика……………………………………..….... • Клімат…………………………………………………………………… • Рельєф, ґрунти, гідрологічні умови і геологія………………….…. • Проектні рішення з визначення комплексу заходів і обсягів робіт щодо рекультивації порушених та деградованих земель розвідувальної свердловини №45 Качанівського родовища Охтирського району……………………………………………………………………… 3.1. Завдання та основні положення гірничотехнічної рекультивації • Технічний етап рекультивації………………………………………. • Біологічний етап рекультивації…………………………………….. • Організація робіт щодо рекультивації порушених та деградованих земель ……………………………….………………………………………. • Контроль якості робіт рекультивації………………………………… • Матеріали і технічні засоби…………………………………………… • Перенесення проекту рекультивації земель в натуру………………. • Економічне обґрунтування рекультивації…………………………… • Техніка безпеки та охорона праці…………………………………….. 6.1. Техніка безпеки……….………………………………………………. • Безпека в надзвичайних ситуаціях………………………………….. • Охорона природного середовища…………………………..……....... Висновки та пропозиції…………………………………………………..... Додатки …………………………………………………………………...... Список використаних джерел……………………….…………………….
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
1. Теоретичні аспекти рекультивації 1.1 Проблема відтворення порушених угідь Утворення величезної кількості техногенних родовищ корисних копалин на території України є дуже важливою проблемою. Техногенні родовища корисних копалин — це відвали видобутку та відходи збагачення і переробки мінеральної сировини, в яких містяться цінні корисні копалини; вони мають промислове значення. Нині в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. т, займаючи площу понад 150 тис. га. Таким чином, в Україні утворено сотні великих, середніх і малих техногенних родовищ різних корисних копалин, придатних для промислового освоєння. Потенційна вартість таких родовищ, за попередніми розрахунками, обчислюється десятками мільярдів доларів. Така частина вторинних продуктів у перерахунку на 1 км2 території країни перевищує аналогічний показник для США у 6 разів і у 3 рази - для держав Європейського Союзу. Видобування мінеральної сировини призводить до формування специфічних антропогенних ландшафтів, які називають гірничопромисловими. Площею вони поступаються сільськогосподарським та лісогосподарським, але в окремих гірничих районах роботи проводяться на площі в тисячі гектарів. Підприємства за видобутком природніх ресурсів розділені на шість груп. Перша група - підприємства, провідні відкритим способом видобуток корисних копалин, що знаходяться на великих глибинах. Видобуток корисних копалин на таких підприємствах ведеться за допомогою створення кар'єрів, розкривають всю або майже всю товщу осадових порід. При цьому створюються такі техногенні форми, як відвали і кар'єри, мають вплив на всю навколишню територію. Кар'єри дренують місцевість, порушуючи склався водний баланс території. Відвали займають значні площі сільськогосподарських угідь, і є джерелом забруднення навколишнього середовища, осередками водної та вітрової ерозії. Друга група - підприємства, провідні видобуток сировини відкритим способом з невеликих глибин. Сюди входять кар'єри цегляних заводів, піщані і крейдяні кар'єри.При видобутку мінеральної сировини відбувається порушення грунтів і нижчих товщ порід, формуються негативні форми рельєфу (яри, балки). Третя група поєднує підприємства, провідні видобуток торфу. Після відпрацювання на місці покладів залишаються улоговини 1.5 - 2.5-метрової глибини.Після розчищення і вирівнювання дна можуть використовуватися під рибницькі ставки. Четверта група включає організації, що ведуть роботи, пов'язані з прокладкою комунікацій. При будівництві наземних комунікацій - автомобільних і залізних доріг, дамб і д.р. - Необхідно передбачити попереднє зняття, збереження і використання гумусированню шару грунтів по завершенню робіт. П'ята група об'єднує підприємства, які мають промислові відстійники різного призначення. Сюди входять підприємства чорної і кольорової металургії, залізорудної, харчової промисловості і т.д. Шоста група - включає підприємства, що займають значні площі земель під постійні відводи, такі як водосховища. Масштаби впливу на природу в гірничопромислових комплексах величезні. Найнесприятливішими за ступенем негативного впливу на довкілля є відкриті розробки — кар'єри, їх розміри можуть досягати значних величин — глибина понад 500 м, ширина кар'єрного поля майже 5 км, а розміщення розкривних порід потребує величезної площі (тисячі гектарів). Відкриті розробки спричинюють також значні гідрологічні зміни території. Самі кар'єри витрачають величезну кількість води, з чим пов'язане всихання та виснаження ґрунтових вод у районах діючих кар'єрів, причому зміни охоплюють території, які майже у 25 разів більші, ніж власне кар'єр. Навпаки, у рівнинних районах часто виникає локальне заболочування території, що посилюється у зв'язку з порушенням природного стоку акумулятивними формами неорельєфу. І, нарешті, для регіонів відкритих кар'єрних розробок характерним є забруднення природного середовища, тобто атмосферного повітря, вод, ґрунтово-рослинного покриву продуктами вивітрювання глибинних порід, а також промисловими викидами, пожежними газами відвалів та териконів, які горять. Всі ландшафти, пов'язані з промисловою діяльністю людини, об'єднуються в один клас — індустріальні ландшафти. Залежно від способу видобування корисних копалин у цьому класі вирізняють типи ландшафтів (наприклад, кар'єрно-відвальний), які, в свою чергу, поділяються на типи місцевості. Наприклад, у кар'єрно-відвальному типі ландшафтів вирізняють такі види місцевості: 1) оголений кар'єрно-відвальний; 2) терикони; 3) кар'єрно-відвальні пустища; 4) озерно-пагорбовий, оголено-пустельний; 5) кам'янистий бедленд; 6) гідровідвали. Кожен тип місцевості — це система взаємопов'язаних урочищ. Гірничопромислові ландшафти України мають складну внутрішню структуру. Дослідник виокремлює три типи цих ландшафтів у межах України: — кар'єрно-відвальний, що представлений декількома типами місцевостей. Наприклад, місцевості платоподібних кар'єрно-відвальних пустирів формуються в районах видобутку залізних руд (Криворізький басейн), марганцевих руд (Нікополь, Дніпродзержинськ) та вугілля (у районі Олександрії); — тип торфово-болотних пустирів формується в місцях торфорозробок. В Україні під торфорозробками зайнято 93 тис. га; — просадковотериконовий тип утворюється в районах підземного видобування корисних копалин (Львівський та Донецький кам'яновугільні басейни, підземні розробки фосфоритів і вапняків у Середньому Придністров'ї тощо). У структурі цього типу ландшафтів переважають терикони, тобто тип місцевостей, утворений високими (25—35, іноді до 80 м) відвалами підземного видобутку вугілля (у Донбасі, Новограді-Волинському та ін.). Рекультивація порушеної території дозволяє вирішити відразу кілька дуже важливих завдань: • нейтралізувати шкідливий вплив порушеною території на навколишнє середовища і в першу чергу на здоров'я людини; • раціонально використовувати відновлену територію для потреб міського, сільського та лісового господарства; • поліпшити мікроклімат на відновленій території в порівнянні з зональними характеристиками шляхом формування техногенного рельєфу з заданими геометричними параметрам. Рекультивацію порушених земель проводять з метою їх застосування для сільськогосподарських, лісогосподарських, водогосподарських, будівельних, рекреаційних, природоохоронних і санітарно - оздоровчих видів діяльності. Рекультивації підлягають землі, порушені в результаті: • розробки родовищ корисних копалин, а також видобутку торфу; • прокладки трубопроводів, проведення будівельних, меліоративних, лісозаготівельних, геологорозвідувальних робіт, переробки сировини, проектування вишукувальних та інших робіт, пов'язаних з порушенням грунтового шару; • ліквідація промислових, військових, цивільних та інших об'єктів і споруд; • складування і захоронення промислових, побутових та інших відходів; • будівництво, експлуатація та консервування підземних об'єктів і комунікацій; • ліквідація наслідків забруднення земель, що вимагають зняття родючого верхнього шару грунту; • проведення військових навчань за межами спеціально відведених для цих цілей полігонів. Стосовно негативного впливу відкритих розробок корисних копалин на довкілля, то основними його факторами є: — повне або часткове знищення первинної рослинності, ґрунтів, різке порушення біологічної продуктивності ландшафтів; — значні зміни гідрологічного характеру території; — забруднення природного середовища, тобто атмосферного повітря, вод, ґрунтово-рослинного покриву продуктами вивітрювання глибинних порід, а також промисловими викидами, пожежними газами відвалів тощо. Перші спроби рекультивації територій, порушених гірничою промисловістю, розпочалися ще у середині XIX ст. у Німеччині. З початку XX ст. подібні роботи проводилися у США та Англії. Після Другої світової війни вони були поширені практично в усіх європейських країнах. Мета рекультивації — відтворення продуктивності територій, порушених гірничою промисловістю, та повернення їх у різні види використання, що передбачає проведення комплексу інженерних, гірничотехнічних, меліоративних, сільськогосподарських та лісогосподарських робіт. Відтворення земель, порушених гірничими розробками, — це складний процес регенерації ландшафтів. Об'єкти рекультивації дуже різноманітні. Ними можуть бути: — відвали та кар'єрні виїмки відкритих розробок, різних розрізів і рудників з різноманітними системами утворення відвалів; — території, порушені під час підземного видобування корисних копалин; — відвали золи та лінійні порушення поверхні у процесі будівництва трубопроводів, доріг та інших комунікацій. Рекультивація земель, як правило, здійснюється у декілька етапів: — підготовчий, сутність якого полягає у певних конкретних діях, а саме: а) дослідження та типізація порушених територій; б) вивчення специфіки земель, що підлягають рекультивації; в) визначення наступної можливості використання земель після завершення рекультиваційних робіт; — етап гірничотехнічної рекультивації — це інженерна підготовка території до різних видів подальшої рекультивації, яка включає комплекс інженерних робіт: а) планування поверхні; б) створення відвалів оптимальної структури та параметрів; в) регулювання водного режиму; г) різноманітні меліоративні заходи; д) будівництво під'їзних шляхів та інших споруд; — етап біологічної рекультивації та перехід до цільового використання рекультивованих територій. Роботи на цьому етапі спрямовані на остаточне відновлення родючості та біологічної продуктивності порушених земель, створення сільськогосподарських і лісогосподарських угідь. Є два основні види біологічної рекультивації — сільськогосподарський і лісовий. Сільськогосподарська рекультивація здійснюється, як правило, в тих районах, де землеробство має велике господарське значення, а ґрунтово-кліматичні умови найсприятливіші. При цьому спочатку відтворюють родючість ґрунтів шляхом повернення гумусового шару та початкового вирощування рослин, невимогливих до ґрунтових умов. Потім вирощують звичайні для цієї місцевості сільськогосподарські культури, врожайність яких поступово, у міру відновлення родючості ґрунтів, досягає нормальних величин. Лісова рекультивація застосовується частіше, оскільки вона потребує менших витрат та може здійснюватися на токсичних ґрунтах і в несприятливих умовах рельєфу. При виборі деревних та чагарникових порід для посадки на відвалах найкращими є місцеві види, які добре пристосовані до фізико-географічних умов певного регіону. Спочатку висаджують піонерні породи, тобто породи підготовчого періоду, а потім — породи господарськоцінні, що в майбутньому можна використовувати для лісорозробок. Лісові насадження на відвалах відіграють важливу меліоративну, ґрунтозахисну та оздоровчу роль. Кар'єри з високотоксичними ґрунтами, що непридатні для інших видів рекультивації, підлягають затопленню. Водна рекультивація проводиться, як правило, на місці старих кар'єрів, її завданнями є: — створення резервів промислових вод для потреб хімічної, металургійної, текстильної промисловостей, енергетики та сільського господарства; — формування резервів питної води; — утворення рекреаційних центрів та зон, які разом із лісопосадками на відвалах перетворюються в зони відпочинку. Стосовно підземних виїмок, то вони використовуються з метою рекультивації як господарські приміщення для розміщення складів, архівів, сховищ газу, рідкого палива тощо. У містах на ділянках, порушених підземними розробками, споруджуються різноманітні спортивні заклади, створюються водойми, парки, проводиться житлове та промислове будівництво. На сьогодні в Україні поступово розв'язуються складні проблеми екологічної рекультивації більшості гірничовидобувних районів, сформованих унаслідок попереднього екстенсивного розвитку промислових галузей та ресурсомістких технологій. Масштаби ресурсокористування та створена в Україні структура промислового виробництва сприяли тому, що її можна зарахувати до країн із вищими відносними й абсолютними показниками утворення та нагромадження відходів. Серед них 80—85 % становлять власне відходи гірничопромислового виробництва, пов'язані з видобуванням, збагаченням та хіміко-металургійною переробкою мінеральної сировини. Вирізняють два головні шляхи вирішення питання відходів в Україні: 1) розробка та освоєння технологій, що обмежують утворення залишкових продуктів, насамперед, технології повної, комплексної переробки; 2) розширення використання відходів за допомогою формування міжгалузевих територіально-виробничих комплексів із замкнутими виробничими циклами. Оскільки нині криза, пов'язана з сировиною, в Україні загострюється, основними необхідними запобіжними засобами для її подолання є: — зміна технологій у напрямі максимального зменшення використання тих речовин, що будуть дефіцитними у майбутньому (срібло). Наприклад, уже створені фотопроцеси, які зовсім не потребують срібла; — вилучення металів та інших речовин зі списаної техніки та їх повторне використання. Загальні запаси потенційного лому в Україні такі, що можуть ще тривалий час задовольняти потреби у сировині. Наприклад, у 1 т чавунного або сталевого лому зберігається 3,5 т мінеральної сировини; — удосконалення техніки збагачування мінералів, найбільш повне та комплексне вилучення з родовищ усіх корисних компонентів. У Кодексі України про надра від 27 липня 1994 p. № 132/94-ВР зазначено, що надра — це частина земної кори, розміщена під поверхнею суші та дном океану; вона простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та господарського використання. За цим Кодексом регулюються раціональне використання надр, їх охорона, гарантується безпека людей у процесі їх використання. Родовища корисних копалин — нагромадження мінеральних речовин у надрах, джерелах вод та газів, на поверхні землі, дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, із запасами, що оцінюються як промислові, становлять державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду. Охорона корисних копалин — це система державних та суспільних заходів з найбільш повного використання родовищ, вилучення з руди всіх цінних компонентів, найраціональнішого використання в господарстві, запобігання забрудненню або іншим змінам у природі, що перешкоджають їх застосуванню.