Кулінарна етнологія зародження та генезис української кухні (ID:1132931)

ВСТУП Основні естетичні навантаження несуть стійкі елементи культури. Їжа є найбільш стійким, найбільш залежним від етнічних традицій компонентів культури. Серед факторів, що сприяють її стабільності, можна виділити направлення господарчої діяльності людей, пов’язане з особливостями географічних умов. Визначну роль грає також і обставина, що їжа пов’язана з художніми смаками, модою і іншими динамічними факторами духовної культури ніж, наприклад, одяг або житло. Українська кухня не виключення, вона теж є частиною нашої культури, нашої історії. Вона багата на традиції, вирізняється розмаїттям страв та їх високими смаковими й поживними якостями. Борщі й пампушки, вареники й галушки, ковбаси й печеня, гречаники й фарширована риба, шпиговане сало й печеня, напої з фруктів і меду відомі в усьому світі. Однією з перших спроб висвітлити питання їжі і харчування українського народу є стаття Акима Канівського «Народная пища в Золотоношском уезде», в якій чимало уваги відведено питанню селянського господарства, подано перелік основних страв, способів їх виготовлення і вживання, розглянуто звичаї і обряди, пов’язані з харчуванням. Автор вказує на прояви класової нерівності в їжі і харчуванні українського селянства. Перше систематичне джерело про українську народну їжу є розділ книги відомого українського історика і етнографа середини ХІХ ст. М.А. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян». Але, на жаль, ці відомості мають описовий характер і зводяться до переліку різних страв. Актуальність дослідження. В процесі розвитку суспільства, культури традиції народу зазнавали змін. В роботі зроблена спроба простежити зміни в харчуванні українського народу з давніх часів до сьогодення і показано, що національне кулінарне мистецтво зберегло свою самобутність та неповторність. В українській кухні знайшли відображення не лише історичний розвиток на­роду, а й природно-географічні умови того чи іншого регіону, його культурно-побутові традиції, а також зумовлені ними напрями господарської діяльності. Кожному з етнографічних регіонів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами і національними традиціями. Так, у гірських районах Карпат переважають страви з кукурудзяного борошна, грибів, молочних продуктів: кулеша, чир, мамалиґа, банош, бринза, гуслянка, соломаха та ін. У низинних районах готують страви з пшеничного борошна і різних овочів – галушки, вареники, гомбовці, кремзлики, пироги. У кухні поліщуків поширені страви з картоплі та овочів: коми, деруни, зрази, холодники. Найпопулярнішим в українців є сало, яке використовують для засмажування чи затовкування рідких страв – борщів, капусняків, юшок; на ньому смажать яєчню; шкварки з сала вживають до каш, галушок, вареників, млинців, лемішки, мамалиґи тощо. Його їдять сирим, копченим, вареним, смаженим, а також використовують для шпигування яловичини, приготування завиванців. В народі достаток сала вважався за справжній добробут. Багато страв – кулеші, лемішки, лежні картопляні, гуслянки (з молока), вере­щака, шпундра та ін., які раніше вважали традиційними і широко використовували, тепер почали забувати. Мета роботи дослідити історію зародження української кухні. Виходячи з мети нашого дослідження перед нами постають наступні завдання: 1. Дослідити особливості народної їжі як предмету етнографічного дослідження; 2. Проаналізувати сучасну українську кухню як продовження традиційної кухні.