Мовна політика (ID:1125463)

Функціонування української літературної мови залежить від національної мовної політики, освіти та культурних традицій народу. Мовна політика — це система заходів (політичних, правових, адміністративних), спрямованих на врегулювання національно-мовних відносин, зміну чи підтримку національної мовної ситуації. Визначення «мовної політики» як поняття та явища залежить від багатьох факторів, зокрема: стану державних інституцій та панівної ідеології на національному рівні; мовної держави, незалежних чи залежних від колишніх метрополій; які мовні політики успадковані. і ким; які мовні та політичні стосунки існують між опозиційними політичними установами та на міжвладному, міжполітичному та міждержавному рівнях [1]. Наприклад, у поліетнічних країнах, на думку державознавця І. Плотницької, мовна політика є невід’ємною частиною державної політики і її реалізація визначається у формі суспільно-політичних устроїв, державних устроїв, етнічних відносин, оскільки вона може не лише закріпити привілеї домінуючих мов, але й сприяти вирішенню етнічних конфліктів шляхом підтримки мов меншин. «Мовну політику» як поняття та явище досліджують Д. Абрамова, Б. Ажнюк, Н. Гавдида, О. Данилевська, Л. Назаревич, І. Плотницька [1]. На думку О. Данилевської, структурними елементами такого явища, як мовна політика, є органи державної влади, державні органи, асоціації, недержавні, громадські та наукові організації, які реалізують мовну політику або впливають на її характер. За словами О. Данилевської, мовна політика базується на мовній ситуації, яка залежить від одномовних чи багатомовних чинників. Залучення національно-демократичних політичних інституцій до процесу розробки та реалізації мовної політики, спрямованої на задоволення національних потреб та інтересів українського суспільства [2].