Теорії структури капіталу: концепції та умови їх практичного використання (ID:239788)

1.Поняття структури капіталу у науково-теоретичному дискурсі Як відомо, головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді. Процес реалізації цієї мети при управлінні формуванням капіталу забезпечується вирішенням основних задач за допомогою виконання взаємопов’язаних з ними функцій. Класичне визначення структури капіталу, дане Ф. Модільяні та М. Міллером, звучить наступним чином: структура капіталу – це комбінація цінних паперів корпорації [3, с. 54]. Базова структура капіталу за Є. Ф. Брігхемом – це взаємозв’язок боргового зобов’язання, привілейованих акцій та загального активу (акціонерного капіталу), з яким фірма планує нарощувати капітал [2, c. 484]. Структура капіталу – це форма або складова капіталізації, що відноситься до виду і пропорції цінних паперів, що використовуються для збільшення довгострокових фінансових ресурсів [2, c. 25]. Такі визначення припускають, що компанія фінансує свою діяльність винятково за рахунок емісії і продажу інвесторам цінних паперів. Але українські підприємства за умов нерозвиненості фондового ринку здебільшого мають зовсім інші джерела фінансування. Повне самофінансування передбачає формування капіталу лише за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства, змішане – за рахунок власних і позикових коштів, що залучаються в різних пропорціях. Тому структуру капіталу потрібно визначати, виходячи з всієї сукупності джерел фінансування, що використовує підприємство. На наш погляд, найбільш вдалими і прийнятними є визначення, наведені нижче. Структуру капіталу підприємства вимірюють через відносну величину різноманітних джерел фінансування або співвідношення власного та позиченого капіталу в різноманітних його модифікаціях [3, c. 146]. Структура капіталу характеризується співвідношенням власних і позикових