РУСИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (ID:842428)

РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ МОВИ ІЗ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ПОГЛЯДУ 1.1.Українська мова дошевченківського періоду Кінець XVIIІ – початок ХІХ ст. ознаменувався виробленням в Україні нової літератури та введенням в обіг літературного життя народної мови, які були розраховані переважно на національно свідомого читача. Навколо питання повноцінності української мови тривали суперечки, в яких на захист національної мови стали письменники й фольклористи М. Максимович, Г. Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський, І. Срезневський, поети-романтики та інші. Загалом же у XVIII ст. і на початку ХІХ ст. український народ зазнав найгірших репресій від царизму, який остаточно ліквідував автономність України, її військо, гетьманат і залишки колишніх вольностей. Національний гніт позначився і в мистецтві, і в церковних справах тощо: знищувались осередки мистецької освіти в Харкові, при Києво-Печерській лаврі, на основі закритої Києво-Могилянської академії була утворена вузькопрофільна духовна академія. У ХІХ столітті церква стала знаряддям русифікації, а на книги Петра Могили, Лазаря Барановича, Кирила Транквіліона-Ставровецького та інших просвітителів російська церква наклала «проклятство й анафему». Українська мова брутально витіснялась зі світського і з духовного життя.