Зразок роботи
Актуальність дослідження. Увага науковців до порушення письма була вперше привернута ще в кінці XIX ст. (В. Морган, А. Куссмауль), а активне вивчення проблеми відбулося вже в ХХ столітті (А. Богуш, Е. Данілавічюте, Д. Ельконін, К. Монахов, О. Ортон, Т. Пічугіна, І. Садовнікова, Н. Чередніченко та ін.,)
Так, К. Монахов (1914 р.) виділив форми дисграфії (оптичну, акустичну, моторну, ідеомоторну). О. Ортон (1937 р.) назвав головною проблемою під час навчання читання та письма нездатність складати слова з букв.
Подальший розвиток вчення про дане порушення відбувалося на базі досліджень невропатологів (Р. Левіна, Р. Ткачова, М. Хватцев, які пов’язували порушення писемного мовлення з порушенням звуковимови[2]
Писемне мовлення — це одна із форм мовлення, яка протиставляється усному мовленню. Це вторинна, більш пізня за часом виникнення форма існування мовлення. Якщо усне мовлення виділило людину із тваринного світу, то писемність стала досягненням, яке створене людством. Писемне мовлення формується на основі усного мовлення і є вищим етапом мовленнєвого розвитку [8]
Проблему профілактики порушень писемного мовлення вітчизняні та зарубіжні науковці розглядають у кількох аспектах: у контексті дослідження порушень писемного мовлення (праці І. Садовнікової, Н. Чередніченко, В. Тарасун та ін.); у контексті підготовки дітей навчання грамоти (праці Д. Ельконіна, А. Богуш); у контексті діагностики порушень писемного мовлення та ранньої діагностики схильності до порушень читання і письма у дітей (праці Е. Данілавічюте, Т. Пічугіної, та ін.).
Магістр