Зразок роботи
Розділ I. Теоретичні основи дослідження проблеми вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці
1.1 Поняття вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці як предмета наукових досліджень
Вокально-сценічну діяльність у логопедичній практиці як предмет наукових досліджень можна визначити як процес, спрямований на використання елементів співу та акторської гри для корекції мовних порушень у дітей і дорослих. Як окремий вид діяльності у логопедичній практиці– вокально-сценічний не можна розглядати ізольовано від інших, та він потребує свого використання у сукупності і іншими видами та методами корекійної роботи та практики.
Цей підхід базується на розвитку голосу, артикуляції та емоційної виразності, що покращує мовленнєві здібності.
Верифікаційні ознаки такого дослідження можуть включати:
1. Теоретичну обґрунтованість (посилання на наукові праці).
2. Емпіричну перевірку (результати експериментів).
3. Практичну значущість (реальний вплив на мовленнєві здібності).
4. Методологічну чіткість (чіткі критерії та інструменти).
5. Відтворюваність результатів (можливість повторного отримання тих самих результатів).
У цьому контексті слід зазначити, що за нашого часу роль компетентного логопеда надзвичайно важлива, адже він відповідає за розвиток мовленнєвих компетенцій та комунікативних навичок протягом усього життя. Одним із головних завдань у роботі логопеда є розвиток професійної компетенції, яка включає в себе велику кількість навичок та здібностей. До логопедів, які займаються проблемою формування логопедичних компетенцій, належать: О. Марцінчук, Ю. Рибцун, Л. Стахова. У своїх роботах Л. Перетяга та Ю. Пінчук досліджують вокальну культуру, яка є складовою професійної підготовки майбутніх логопедів. Автори О. Міщенко, М. Райчук та О. Самарська зосереджуються на вокальних видах діяльності та сценаріях, що формують педагогічну компетентність майбутнього логопеда. Серед закордонних дослідників К. Гейст, Дж. Маккарті, М. Шок та Р. Зойвала досліджували практику музикотерапії в галузі логопедії. Згідно з дослідженням К. Гейста, Дж. Маккарті, М. Шок та Р. Зойвали, 36,3% музикотерапевтів зазначили, що консультували логопедів, і ще 44,6% з інших країн також зверталися до логопедів [24;26]. Можна стверджувати, що 71% музикотерапевтів працюють з дітьми з поліморбідністю. Наша діяльність може бути затребувана для додаткових альтернативних засобів комунікації у 10,1% випадків [24;26].
Після аналізу наукових досліджень можна відзначити міжнародний характер досліджень у цій сфері. Однак проблема залишається недостатньо дослідженою, і існує потреба в додаткових наукових розвідках та розширенні знань, що є важливими для логопедичної професії. Особливо важливо дослідити роль вокально-сценічної діяльності у формуванні професійної компетентності майбутніх логопедів.
Таким чином, на основі ідей попередніх дослідників та їхніх робіт [22-26], можна визначити основні завдання нашого дослідження:
1. Проаналізувати аспекти впливу вокальної та сценічної діяльності на формування професійної компетентності майбутнього логопеда.
2. Зосередитися на важливості вокально-сценічної діяльності в контексті підготовки висококваліфікованих фахівців-логопедів.
Формування вокальної компетентності є важливою складовою підготовки та розвитку майбутніх логопедів, оскільки вона включає розуміння анатомії та фізіології голосу, знання розвитку мовленнєвих порушень, діагностику цих порушень, розробку індивідуальної програми їх корекції, формування педагогічних методів і технік, комунікативні навички, самовдосконалення, оволодіння новими техніками та методиками.
Аналізуючи професійну діяльність логопедів, можна сказати, що логопед повинен володіти навичками імпровізації, акторською майстерністю та сценічним досвідом. Ці навички дозволяють швидко адаптуватися до змін у середовищі та творчо підходити до виконання професійних обов’язків. Ці компетенції є необхідними для логопеда-дослідника у процесі корекційної роботи з дітьми, зокрема у дошкільних закладах та інших установах, де використовуються різні методи, такі як ігри, міні-вистави, казкотерапія, вправи з темпу, ритму, інтонації [23, С. 161].
Ці навички можна розвивати та вдосконалювати за допомогою вокально-сценічної діяльності. Вокальна робота включає розвиток чіткої дикції, правильної техніки дихання, контролю голосу, зокрема регуляції гучності та сили, що впливає на звучання голосу. Вокальна підготовка сприяє мелодійності та виразності мовлення, що допомагає майбутньому логопеду ефективно спілкуватися з дітьми та дорослими, виявляти та коригувати різні проблеми мовленнєвої діяльності.
Різні аспекти, як прямі, так і непрямі, відіграють важливу роль у процесі логопедичної роботи.
Використання вокальних вправ може допомогти вирішити проблему недостатньої гучності голосу, розкриваючи його потенціал. Крім того, за допомогою вокальних вправ можна подолати скованість і напруженість у голосовому апараті, що може призвести до афонії («порушення фонації через патологічні зміни у голосовому апараті»), яка може бути симптомом серйозних мовленнєвих розладів, таких як ринолалія, дизартрія, заїкання [22;24].
Аналізуючи дослідження О. Міщенко, М. Райчук і О. Самарської, варто зазначити, що вокальні та сценічні вправи впливають на розвиток мовлення і голосового апарату педагогічних працівників у кількох аспектах, зокрема: а) вокальні вправи сприяють правильному руху артикуляційних органів (язик, губи, щоки), що покращує чіткість і якість вимови звуків і слів; б) чітка дикція є запорукою ефективного спілкування вчителя-логопеда і є зразковою мовою фахівця, яку можуть наслідувати діти; в) дихальні вправи дозволяють розвивати глибоке і правильне фізіологічне дихання, коректне голосове дихання, що важливо для правильної вимови звуків і мовлення загалом; г) активний розвиток музичного слуху впливає на поліпшення мовленнєвого слуху; д) здатність майбутнього логопеда регулювати тон голосу, гучність та інтонацію може зробити навчання цікавішим, що сприятиме підвищенню уваги учнів; е) вправи для розвитку емоційної виразності й інтонації роблять мовлення логопеда більш привабливим, що сприяє покращенню педагогічної майстерності; є) для логопеда важливо вдосконалювати мовленнєві навички на сцені, оскільки це допомагає емоційно й цікаво спілкуватися з учнями під час занять [23, С. 162].
Поліпшення цих аспектів сприяє підвищенню професійної майстерності логопеда і покращує взаємодію з учнями та їхніми батьками, забезпечуючи більш ефективний і сприятливий перебіг корекційно-освітніх процесів. Крім того, знання вокальної педагогіки та оволодіння сценічними техніками дозволяє організувати навчальну діяльність таким чином, щоб вона була спрямована на досягнення результату, що, за словами В. Бондаря, підвищує компетентність учителя [25, С . 105]. Таким чином, студенти, які раніше оволоділи різними вокальними техніками, можуть застосовувати ці навички під час логопедичних занять і розробляти індивідуальні корекційно-розвивальні програми для роботи з дітьми, які страждають на різні мовленнєві розлади, використовуючи вокальні вправи як інструмент корекційної арттерапії.
Ми поділяємо думку О. Міщенко, М. Райчук і О. Самарської, що вокальна і сценічна діяльність є важливою передумовою для формування професійної компетентності майбутнього вчителя-логопеда. Ця діяльність дозволяє розвивати ряд навичок і якостей, важливих для логопедичної практики.
По-перше, вокальна і сценічна діяльність сприяє розвитку артикуляції мовлення, дикції та дихальної функції. Співаки навчаються чітко й виразно вимовляти слова, використовуючи правильну артикуляцію і контроль дихання. Ці навички є необхідними для логопедів, які працюють з дітьми та дорослими з мовленнєвими розладами.
По-друге, вокальна практика сприяє розвитку слухового й артикуляційного контролю. Співаки вчаться розрізняти звуки, контролювати їх вимову та інтонацію. Це важливо для логопедів, які виявляють і коригують мовленнєві порушення.
По-третє, вокальна і сценічна діяльність розвиває виразність та емоційність у спілкуванні. Співаки, у процесі освоєння співу, навчаються передавати почуття й емоції через голос і мовлення, що є важливим для логопедів, які працюють з клієнтами, що мають проблеми з мовленням та комунікацією. Люди з вокальною підготовкою вже мають знання та навички щодо гігієнічних аспектів, необхідних для підтримки голосу в належному стані.
Отже, вокальна та сценічна діяльність сприяє не лише розвитку професійних навичок майбутніх логопедів, але й збагачує їхні компетенції в галузі мовленнєвої реабілітації та корекції мовленнєвих розладів. На нашу думку, цей підхід може бути врахований при розширенні програми підготовки майбутніх логопедів з метою кращої підготовки до вирішення викликів у сфері логопедії.
Ці аспекти не охоплюють усіх сторін зазначеної проблеми. Серед подальших напрямків розвитку ми бачимо можливість вивчення впливу різних форм вокальної та театральної діяльності на розвиток вокальних якостей майбутніх логопедів. Цей напрям досліджень дозволить уточнити й розширити знання про роль вокальної та сценічної діяльності у формуванні професійних компетенцій майбутніх викладачів логопедії.
1.2. Психолого-педагогічні особливості та підходи у вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці
Психолого-педагогічні особливості та підходи у вокально-сценічній діяльності у логопедичній практиці ідентифікують та визначають взаємодію психологічних і педагогічних аспектів, які впливають на процес використання вокальних та сценічних технік для корекції мовленнєвих порушень.
Це можна розуміти так:
1. Психологічні особливості: врахування емоційного стану, мотивації, індивідуальних страхів чи невпевненості дитини чи дорослого під час виконання вокальних вправ. Психологічна підтримка сприяє розкриттю творчого потенціалу і подоланню мовленнєвих бар'єрів.
2. Педагогічні підходи: застосування методів навчання і виховання, які допомагають поступово формувати правильну артикуляцію, голосові навички та емоційну виразність. Це можуть бути ігрові методики, інтерактивні завдання, індивідуалізація навчання.
Ці аспекти допомагають логопедам створювати ефективні методики, спрямовані на розвиток мовленнєвих здібностей через творчі активності. У цьому ключі зазначимо, що класики педагогіки показали важливість і необхідність розвитку творчих здібностей дітей (Ю.А. Коменський, П.Ф. Лесгафт, Д.Локк, І.Г. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо, Ф. Фрьобель, котрі у своїх ідеях, цілепокладених у творчих задумах у свої творах висвітлювали та презентували певні різні напрямки пізнавального, вокально-сценічного, мовленнєвого, оздоровчого становлення школярів як унікальних та неповторних. Знанні роботи (П.П. Блонського, О.В. Духновича, Д.М. Овсянико-Куликовського, О.О. Потебня, С.Ф. Русової, Л.М. Толстого, К.Д. Ушинського), українських гідрологів (А.М. Богуш, М.С. Маш) репрезентують глибоке розуміння значення теоретичної та практичної розробки проблеми розвитку дитячої творчості, в галузі вокально-сценічної зокрема [27]. Як відомо, найсучасніші вчені, спадкоємно наслідуючи ідеї своїх попередників, повністю з ними солідарні в визначенні нескінченної детермінації майбутнього школярів саме творчим відношенням до формування всебічної особистості, на здібності дитини, на її потреби та мотивацію поведінки. Дослідники визначають, що дошкільний вік є особливо сприятливим для розвитку творчості, в тому числі й для виявлення, застосування та розвитку особливостей у вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці (Бєлкіна Є.В., Ветлугіна Н.О., Виготський Л.С., Георгян Н.М., Давидов В.В., Ельконін Д.Б., Вконова В.О.О., Сухомлинський В.О., Ушакова О.О.).
Слід підкреслити, що кагорта вчених, що вивчає методологію формування критеріальних ознак буд-якого зразку «творчого образу» дитини, зпродукованого в суміжних моделях авторського «творчого дизайну», за багатьох випадків презентують свої ж підходи щодо оцінювання того чи іншого вияву особливості у вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці: образотворчій (Бєлкіна Є.В.), вокально-сценічеій та музичній (Ветлугіна Н.О., Георгян Н.М., Тарасова К.В.), художньо-мовленнєвій (Орланова Н.П., Чемортан С.М.).
Лінгво-дидактичний аспект актуальної проблеми особливості у вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці отримав практичне вираження в кількох тезах останніх років (Т.І. Алієва, Л.В. Ворошніна, В.Г. Захарченко, С.В. Ласунова, Т.Г. Констант, О.С. Ушакова та ін.). Педагогічні дослідження показали, що особливості у вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці достатньо позитивно реалізується в старшому віці дітьми дошкільного навчання завдяки вмілому застосуванню в дитячих садках актуальних соціально-педагогічних знань, вмінь та навичок вихователями та вчителями у дошкільних закладах.
Слід зазначити також, що морально-особистісний штиб дитячої психології охоплює сприйняття особливості у вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, О.В. Запорожець, Г.М. Леушина) та вокально-сценічної діяльності дитячої уяви (Л.А. Венгер, С.М. Жукова, Поддьяков М.М., Рубін Т. та ін.) як основа творчої та вокально-сценічної винахідливості. Причому та вокально-сценічна специфіка тісно пов’язана зі зв’язком з мисленням, створюється шляхом перекладу зорових образів – думок у моделі словесної вокального спиву чи-то певних зкорельованих вокальних вправ. Розвиток та вокально-сценічної уяви вчені вважають головним новоутворенням дитячого віку й одним з істотних основ становлення та розвитку творчого відношення до дійсності зовсім на перших періодах онтогенезного формування особистості дитини.
Щодо лінгвістичного підходу до формування та вокально-сценічних здібностей дитини дошкільного віку, то дослідники визначають його творчий характер. Тому дослідники представляють творчі методи як послідовне викладення та вокально-сценічного (тексту), як свій продукт, що має свою внутрішню структуру та класифікаційні ознаки (Бадер В.І., Булаховський Л.А., Гальперін І.Р., Ковалік І.І., Костомаров В.Г., Лосєва Л.М., Реферовська Є.О., Солганік Г.Я., Франко З.Т.). Так, ці та вокально-сценічної твори розкривають психолінгвістичні аспекти проблем розвитку та вокально-сценічної творчості [28]. Такі автори, як І.О. Зимня, О.О. Леонтієва, І.О. Синиця, Т.М. Ушакова та інші, піднімають питання структури та вокально-сценічної творчості у структурі мовної діяльності та різних психофізіологічних механізмів мовленнєвого створення, що забезпечують розвиток його необхідних якостей, включаючи продуктивність.
Традиційний підхід до проблеми розвитку та вокально-сценічної творчості дошкільників пов'язаний з розгляданням її як одного з послідовних типів виразності в умовах мовленнєвого навчання. Дослідники показують, що дошкільники виявляють свідоме художнє та естетичне сприйняття вокально-сценічної парадигми різних навчальних творів, проявляючи здатність розуміти, розпізнавати та втілювати їх мовні засоби, хоча для більшості дітей процес створення власних та вокально-сценічних історій залишається складним. Це проявляється у змісті (імітація, невизначеність твору, логічна невідповідність, бідність сюжету та відсутність оригінальності) та формальних ознаках мови вокально-сценічної діяльності (порушення інформаційної структури, обмеження використання стилістичних засобів) таким чином, що науковці це пояснюють у терміні «низький рівень та вокально-сценічної свідомості», - відсутність стійких свідомих уявлень про типові ознаки літературних та народних творів, неможливість перетворення отриманих художніх ідей у власні, наприклад, сценічні, твори (Ворошніна Л.В., Ласунова С.В., Орланова Н.П., Пишухіна О.М., Флорина Є.О., Шибицька А.Є.).
Значна частина робіт присвячена конкретній проблемі та спрямована на створення системи та вокально-сценічних вправ, творчих мовних курсів та розвитку спеціальних навичок творчого співу чи-то розповідання [29]. Проте розвиток особистості, інтелекту та творчості у та вокально-сценічній та творчій діяльності часто залишається недооціненим.
Незважаючи на індивідуальні спостереження, які підтверджують великий творчий потенціал дошкільників, ініціативна та вокально-сценічна творчість майже не досліджувалася як складова різних видів діяльності дітей. та вокально-сценічна творчість виявляється у різних видах дитячої мистецької творчості.
З одного боку, вона створює психологічні передумови для розвитку та вокально-сценічної творчої діяльності старших дошкільників, а з іншого - існують очевидні суперечності між поняттями та методологічними розробками, присвяченими конкретній проблемі.
Тому необхідно провести подальше дослідження, узагальнення та систематизацію ідей щодо загальної карти та вокально-сценічної як основи творчої мовної діяльності та визначення умов, що стимулюють процес її розвитку.
Концепція нашого дослідження полягає в розумінні вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці – як одного з найскладніших типів творчості дитини - як важливого фактору творчої особистості, зрілого розуму, особливо інтелекту та мовного формування. У дошкільному розвитку дитини продуктивність вокально-сценічної діяльності як невід’ємної складової мовної творчості забезпечується певним когнітивним та мовленнєвим її досвідом, формуванням мовних навичок, базовою літературною підготовкою та загальною творчою настановою особистості [30].
Основна ідея дослідження полягає в пропозиції щодо організаційної зручності процесу розвитку вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці, який поєднує багато складових, таких як мовлення (розвиток послідовного мовлення, культура мовлення), мистецький та естетичний (розвиток мови), інтелектуально-творчий (уява, різноманітне мислення та розвиток когнітивної діяльності), різноманітність емоційних, сенсорних та когнітивних досвідів), а також акцентується на використанні творчих методів та технік для навчання мови дітей. Реалізація основної ідеї сприяє розвитку вокально-сценічної діяльності творчої особистості, яка володіє навичками вільного володіння рідною мовою, музичними вправами, маніпулюванням ідеями, формуванням нових образів та виявленням ставлення до них.
Відповідні зміни здійснюються через ряд чинників, серед яких особливе організаційне впорядкування навчального процесу. Це базується на моделі індивідуально орієнтованої взаємодії учасників та створює атмосферу підвищеного інтересу. Система вокально-сценічної діяльності у логопедичній практиці мовленнєвої роботи, спрямована на поетапний перехід дітей від репродуктивної діяльності
Магістр