Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасний світ пред’являє високі вимоги до діяльності людини, конкурентоспроможною може бути компетентна особистість, здатна знаходити правильні рішення у конкретних життєвих ситуаціях [42, 23]. Метою виховання здобувачів освіти є формування морально-духовної життєво-компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціум, як громадянин, сім’янин, професіонал [44, 21].
Компетентність – це здатність застосовувати набуті знання, вміння та навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв’язання певних життєвоважливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням, що проявляється у процесі активних самостійних дій людини [39, 12]. Елементи життєвої компетентності (знання, уміння та навички, життєвий досвід, фізичний потенціал, задатки та здібності, риси характеру, креативність та інтелект, духовність особистості) дозволяють дитині розв’язувати конкретні завдання та проблеми, що ставить перед нею життя. Життєву компетентність, як особистісну властивість людини, можна розвивати та вдосконалювати. Надважливою складовою життєвої компетентності є соціально-мовленнєва компетентність [44, 36].
В умовах сьогодення одним із провідних завдань дошкільної освіти є формування соціально-мовленнєвої компетентності дошкільника. Це визначається положеннями Законів України «Про освіту» [15], «Про дошкільну освіту» [14], «Про охорону дитинства» [15], «Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді» [44], «Базового компонента дошкільної освіти в Україні» [3].
Під соціальним явищем, означенням якого є існування незалежно від тієї чи іншої особистості виникає «мова». Розвиток людини – еволюція, під час якої відбувається поступове перетворення біологічного суб’єкта в суспільну істоту – особистість. Давно відзначено, що без мовлення процес становлення особистості не можливий. Тому що становлення психічних функцій та здібностей, людських форм поведінки, комунікацій через мовлення − не притаманні людині від появи на світ. Під дією впливу ціленаправленого навчання, виховання та умов життя вони формуються і закріплюються з перших років життя у соціумі.
Розвиток особистості характеризується трьома напрямками: фізичним, когнітивним та психосоціальним. За нормальних умов розвиток представлених напрямків відбувається взаємозалежно та водночас. Від моменту народження дитини, однією з найважливіших умов в процесі розвитку є опанування людського мовлення, що в подальшому посідає чільне місце як у в пізнанні навколишнього середовища так і в діяльності дитини [1, c.52].
Становлення мовлення відбувається водночас з інтелектуальним та фізичним розвитком. Розвиток же психічних процесів дитини: пам'яті, уваги, мислення, сприйняття, цілеспрямованої поведінки – відбувається без мовленнєвої участі. За умови присутності вад мовлення спостерігається затримка інтелектуального розвитку дитини. Застосування психокорекційних заходів є рушійною силою впливу на вади мовлення. Логопедія, корекційна педагогіка, неврологія а в останній час і медична реабілітація займаються вивченням, дослідженням особливостей мовлення, патологій або відхилень під час становлення мовлення.
Повноцінний та багатогранний процес соціалізації, що триває весь життєвий період особистості, значно затримується за умови відсутності мовленнєвого спілкування.
Спричинені ураженням головного мозку тяжкі мовленнєві дефекти, такі як: анартрія, моторна й сенсорна алалія, дитяча афазія, − характеризуються певними специфічними особливостями у формуванні інтелектуального розвитку дитини. Звідси − низький рівень розвитку та зниження темпів функціонування психічних процесів. Такі порушення призводять до труднощів у освоєнні математичних задатків та мовлення.
Здатність дитини вільно спілкуватися з іншими людьми, спричинена саме мовленнєвими дефектами. При усвідомленні власних вад мовлення у дитини з’являється емоційний розлад, соціальна неповноцінність, страхи преживанні, та мовлення вцілому. Як наслідок, соціальна значимість особистості формує своєрідні психологічні і патопсихологічні особливості, що, в свою чергу, потребує втручання фахівців для проведення соціальної адаптації і реадаптації дитини [24].
Основою розумового розвитку дитини є своєчасне оволодіння мовленням, повноцінне спілкування з оточуючими. На сприймання мови, висловлення власних думок, оволодіння знаннями та формування становлення особистості негативно впливають різні відхилення мовного розвитку. Становлення мовлення дитини відбувається в процесі спілкування з дорослими, в результаті формується пізнавальна і наочна діяльність, зміцнюються психічні процеси дитини, які дозволяють усвідомленіше сприймати явища, розширювати кругозір. За відомим педагогом К.Ушинським, рідне слово − основа всебічного і гармонійного розвитку особистості і скарбниця всіх знань. Саме тому слід турбуватися про вчасне становлення розвитку мовлення дитини, звертати увагу на чистоту й правильність мовлення.
За умови більш збагаченішого і чіткішого мовлення, дитині простіше висловити свою думку, їй властиві ширші можливості пізнання, активніший психічний розвиток, міцніші взаємини з оточуючим середовищем. Навіть незначне порушення у становленні мовлення негативно відбивається на життєдіяльності дитини. Такі діти мовчазні, сором’язливі, нерішучі [8,c.67-68].
У руслі загальнонаукових тенденцій активізувались дослідження мовлення як головного чинника формування свідомості і самосвідомості (Г.В.Колшанський, В.Ф.Петренко, Н.О.Фоміна), як засобу комунікації (В.В.Красних, Н.Д.Павлова, Т.О.Піроженко) та соціалізації особистості (О.Авдуєвська, Г.Ю.Божко, А.І.Донцов, Г.І.Резніцька, О.С.Соколова).
Питання компетентності у вітчизняній психологічній літературі в першу чергу пов'язується із поняттям комунікативної компетенції як знань або здатності до ефективної комунікації (Т.І.Гончар, Ю.Н.Емельянов, Н.Б.Завіниченко, Т.Л.Кобзар, С.С.Макаренко, К.Моісеєнко, О.І.Нещерет, Л.А.Петровська, О.В.Попова, Л.Л.Федорова), котра тісно корелює із соціальною компетентністю (Н.В.Калініна, О.Колеснікова, Л.А.Лєпіхова, А.К.Мудрик).
Значної уваги приділяють дослідженню мовленнєвої компетентності у професійній діяльності, зокрема у такій, котра безпосередньо пов'язана із здійсненням комунікації (Н.Б.Завіниченко, Л.В.Любчак, С.С.Макаренко, О.І.Нещерет, Ю.А.Паскевська, І.О.Тяллева, Н.Ф.Шевченко, Н.М.Шацька).
Сучасні дослідження мовленнєвої сфери особистості із необхідністю доводять існування мовної та мовленнєвої компетентності як окремої структури, відмінної за своїм змістом від мовленнєвої діяльності. Розділяючи поняття мовна система та мовна організація суб'єкта, дослідники (Л.В.Щерба, Е.Д.Божович) стверджують, що система мови переноситься у свідомість суб'єкта неоднозначно, впливаючи надалі на мовленнєвий досвід людини. Процес перетворення мовної системи у індивідуальний засіб формування і формулювання думки завершується формуванням мовленнєвої компетентності.
У межах психології мовлення компетенцію розглядають як сукупність наявних у суб'єктивному досвіді мовних (Е.Д.Божович) та мовленнєвих знань (Ю.А.Паскевська). О.А.Кучерук розглядає компетентність в першу чергу як „якісні особистісні новоутворення ‒ знання, уміння, навички, внутрішні потреби, досвід, ціннісні орієнтації" [5, с.38]. Педагогічна психологія та лінгводидактика визначають мовну та мовленнєву компетенцію основою і критерієм успішності процесу засвоєння мови (А.М.Богуш, Л.П.Федоренко). Т.О.Піроженко розглядає мовну компетенцію як „вільне висловлення своїх бажань, намірів, а також пояснення смислу і складу своїх дій за допомогою мовленнєвих засобів" [7, с.56].
У лінгвістичній парадигмі мовна компетенція визначається як правильність та багатство мовних засобів, котрими володіє особистість. О.Демська-Кульчицька трактує мовну компетентність як „імпліцитне знання (імпліцитну обізнаність), що уможливлює мовцеві змогу розуміти і творити кожного разу нові речення (фрази), відрізняючи граматично правильні від неправильних, перефразовуючи їх, творячи синонімічні конструкції, без зміни змісту висловлювання, розпізнавати багатозначність" [1, с.227].
Лінгвісти окремо виділяють поняття „володіння мовою", котре за змістом виявляється близьким до компетенції (Ю.Д.Апресян, Л.П.Крисін). Аналіз літератури демонструє пильну увагу науковців до проблеми мовної/мовленнєвої компетенції та, одночасно, різні тлумачення і пояснення цього феномена. Важливою нерозв'язаною проблемою, на наш погляд, залишається проблема змісту мовленнєвої компетенції, котра часто не розмежовується із змістом мовленнєвої діяльності.
Найважливішого значення у дитини дошкільного віку набуває розвиток зв’язного мовлення. Тому що вищою формою мовномисленнєвого розвитку дитини є саме зв’язне мовлення. Опанування зв’язного мовлення − найважливіша умова результативної підготовки дитини до школи.
Розвиток зв'язного мовлення − головне завдання мовленнєвого виховання дитини. Вищою формою розумової діяльності, якій властива здатність визначати рівень не тільки мовленнєвого, а й розумового розвитку, являється зв'язкова мова, з основною властивою їй комунікативною функцією (Т.В. Ахутіна, Л.С. Виготський, Н.І. Жинкін, О.О. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Ф.О. Сохін та ін.). Найважливішою умовою вдалої підготовки до школи є опанування зв'язного усного мовлення.
Методика освоєння зв'язним мовленням дошкільного віку висвітлена також у надбаннях М.М. Конінія, А.М. Леушиної, Л.А. Пеньєвської, О.І. Соловйової, Є.І. Тихеєвої, А.П. Усової, Е.А. Флериної. Сутність проблематики і методики опанування монологічним мовленням в дошкільників плідно розроблялася А. М. Бородичем, Л. В. Ворошніною, В. В. Гербовим, Е. П. Коротковою, Н. А. Орлановою, Е. А. Смирновою, Н. Г. Смольніковою, О. С. Ушаковою, Л. Г. Шадріною [21, c.167].
П'ятий рік життя знаменується високою мовною активністю дітей, інтенсивним розвитком всіх сторін мовлення, що досліджено у напрацюваннях М. М. Алексєєвої, А. Н. Гвоздєва, М. М. Кольцова, Г. М. Ляміної, О. С. Ушакової, К.І . Чуковського, Д. Б. Ельконіної, В. І. Ядешка та ін. Перехід від ситуативності мовлення до контекстивності на цьому життєвому періоді доліджується, зокрема, у надбаннях А. М. Леушиної, А. М. Люблінської, С. Л. Рубінштейна, Д. Б. Ельконіна [3, c.12-13].
Рівнем мовленнєвого розвитку визначається можливість дитини в пізнанні навколишнього середовища, обумовлюється формування відносин з однолітками і дорослими, характеризується психічний розвиток. Характерним показником рівня мовленнєвого розвитку дошкільника є сформованість лексико-граматичної сторони мовлення. Дітям з властивими мовленнєвими порушеннями властиві труднощі в засвоєнні лексико-граматичних засобів мови, внаслідок чого спостерігається недорозвитком зв'язного мовлення.
Проблема зв'язного мовлення висвітлюється у таких чинних програмах розвитку дитини дошкільного віку: Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина», Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки».
У дітей із загальним недорозвитком мовлення дослідниками відзначаюється недостатня сформованість мовленнєвої функціональної системи, яка обумовлена бідністю словника, предметної, дієслівної лексики, словника ознак. У дітей спостерігаються затруєння у програмуванні змісту, розгорнутих висловлювань та їх мовних оформлень. Їх висловлюванням властиві: порушення зв'язності і послідовності викладу, смислові пропуски, явно виражена «невмотивована» ситуативність і фрагментарність, низький рівень використання фразового мовлення, що веде до порушення формування повноцінного зв'язного мовлення, а отже, до порушення навичок повноцінного спілкування.
Саме актуальність теми та важливість формування соціально-мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку і послугували рушійними силами під час вибору теми дослідження: «Розвиток соціально-мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення».
Відповідно до теми проекту головна мета дослідження полягає у науковому обґрунтуванні, експериментальній перевірці педагогічних умов та обгрунтуванні особливостей розвитку соціально-мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення на основі розробленої методики.
Гіпотеза полягає у припущенні, що запровадження розроблених напрямів методики та змісту соціальнно-мовленнєвих компетенцій складуть основу логопедичної роботи й підвищать ефективність корекційно-розвивального впливу на дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення.
Для досягнення поставленої мети дослідження та перевірки доцільності визначеної гіпотези були поставлені такі завдання:
1. Визначити науково-теоретичні основи проблеми розвитку соціально-мовленнєвої компетенції у дітей дошкільного віку.
2. Охарактеризувати особливості розвитку соціально-мовленнєвої компетенції у дітей старшого дошкільного віку в нормальному онтогенезі.
3. Дослідити проблему розвитку соціально-мовленнєвої компетенції у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ.
4. Представити принципи побудови та опис експериментальної методики етапу дослідження.
5. Подати характеристику критеріям оцінювання та загальним рівням виконання методики.
6. Проаналізувати результати констатувального дослідження.
Об’єкт дослідження – діти старшого дошкільного віку із ЗНМ.
Предмет дослідження – соціально-мовленнєва компетентність дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення.
Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:
теоретичні: аналіз психологічних та педагогічних джерел, програм, навчально-методичних посібників, педагогічної документації закладів дошкільної освіти з метою визначення сутності, методики, особливостей з проблеми дослідження соціально-мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення;
емпіричні: пряме й опосередковане спостереження за мовленням дітей в умовах логопедичної групи з метою дослідження проблеми розвитку соціально-мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ; педагогічний експеримент з метою перевірки доцільності розробленої експериментальної методики становлення соціально-мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення;
діагностичні методи: бесіда, з метою вивчення стану функціонування предмета дослідження; спостереження, вивчення продуктів діяльності для виявлення ефективності розробленої методики та розвитку соціально-мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення;
статистичні: методи логіко-математичної обробки експериментальних даних.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані студентами під час проходження педагогічної практики та в освітньому процесі закладів дошкільної освіти, написанні дослідних та наукових робіт.
Експериментальна база дослідження:
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки з розділів, загальні висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 60 аркушів.
