Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасний стан модернізації спеціальної освіти в Україні характеризується об’єднанням наукових пошуків і зусиль, посиленою увагою до поглибленого вивчення особливостей загального, психічного і мовленнєвого розвитку дітей з особливими освітніми потребами. З метою забезпечення індивідуальної траєкторії корекції відхилень у розвитку кожної дитини важливим є урахування її психофізичних особливостей, можливостей, здібностей, інтересів тощо. Це вимагає від спеціалістів усіх галузей супроводу дітей пошуку нових ідей, методів і технологій ефективної допомоги, підтримки для забезпечення максимально можливого розвитку дитини для її успішного соціального й особистісного становлення.
У працях П. Анохіна, В. Бондаря, Л. Виготського, С. Коноплястої, Л. Кузнєцової, В.В. Лебединського, В.І. Лубовського, О.Р. Лурія, І.І. Мамайчук, В.Г. Петрової, В.М. Синьова, В.В. Тарасун, Л.І. Фомічової, М.К. Шеремет та інших науковців комплексне дослідження порушень розвитку стає загальнозначущою проблемою суспільства з огляду на стрімке збільшення дітей з особливостями психофізичного розвитку [13, с.349]. Ця проблема є актуальною для дошкільників із порушеннями мовлення, оскільки сьогодні в Україні спостерігається тенденція до зростання кількості дітей із тяжкими порушеннями мовлення.
Сучасні реалії розвитку суспільства вимагають перегляду, удосконалення методики виховання та навчання зазначеної категорії дітей (С.Ю. Конопляста, З.П. Ленів, Л.В. Лопатіна, Н.В. Манько, І.С. Марченко, Н.Г. Пахомова, О.Г. Приходько, В.В. Тарасун, В.В. Тищенко, М.К. Шеремет, Д.І. Шульженко) [6, с.120].
Значної уваги потребують діти Сьогодні досить гострою проблемою логопедичної науки є проблема із загальним недорозвитком мовлення, корекція якого має важливе медико-педагогічне, психологічне та соціальне значення.
У системі корекції загального недорозвитку мовлення просодиці належить особливе місце. Саме тому вивчення складових просодичної сторони мовлення (ритм, темп, інтонація) є предметом досліджень у лінгвістиці, психолінгвістиці (В.Артемов, В. Бельтюков, Л. Блохіна, Л.Бондарко, О. Бризгунова, І. Зимня, О.Ісеніна, М. Красногорський, М.Трубецький, С. Цейтлін, Н. Черемисіна, Л.Щерба та ін.) та в логопедії (О. Архипова, Л. Бєлякова, О. Лаврова, Л.Лопатіна, І. Поварова, Л.Позднякова, А. Чернопольська, Г. Чиркіна, М.Шеремет, А. Ястребова) [8, с.186].
Актуальність цих досліджень зумовлена тим, що саме просодичні характеристики забезпечують інтонаційну виразність мовлення та відіграють важливу роль у оволодінні комунікативною функцією мовлення, у формуванні так званого «чуття мови», а точніше, «чуття мовлення».
У логопедії просодика належить до акустичних характеристик усного мовлення і включає такі компоненти як темп, ритм, темпоритмічна організація, пауза, інтенсивність, тон мовлення.
Порушення темпо-ритмічного оформлення мовлення входить до структури багатьох мовленнєвих порушень, зокрема ‒ ЗНМ. Монологічне мовлення дітей цієї нозології немодульоване, невиразне, має нестійкий темп, який може змінюватись хаотично, і що особливо важливо, для них характерний немотивований логічний наголос. Крім того, як правило, порушена ритмічна сторона мовлення, наявні повтори несудомного характеру [1, с.209].
Однією з існуючих ефективних корекційних методик навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення засобами руху та музики є ритмопластика. Ритмопластика є однією з форм активної терапії, яка може бути включена у реабілітаційну методику виховання, лікування та навчання осіб з різними порушеннями розвитку, особливо це стосується людей з мовленнєвими порушенями. Основною метою ритмопластики є подолання порушень мовлення шляхом розвитку та корекції рухової сфери дитини, а саме виховання почуття ритморуху, як мелодії, так і мовлення (ритм мелодії дитина передає рухами тіла, а ритм мовлення ‒ супроводом рухами тіла ритму мовлення). Ритмопластика готує дитину до відчуття і реалізації ритму мовлення, що відповідає усталеним зразкам мовленнєвої діяльності у соціумі. Вищезазначене зумовлює актуальність та необхідність дослідження формування темпо-ритмічних особливостей мовленняу дітей із ЗНМ, розробки діагностичних і корекційно-розвивальних методик та їх упровадження у процес інклюзивного навчання. Цим зумовлено вибір теми курсової роботи «Формування темпо-ритмічних особливостей мовлення у дітей із ЗНМ засобами ритмопластики в умовах інклюзивного навчання».
Відповідно до теми проекту головна мета дослідження полягає у науковому обґрунтуванні, експериментальній перевірці педагогічних умов та формування особливостей темпо-ритмічної сторони мовлення у дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами ритмопластики в умовах інклюзивного навчання.
Для досягнення мети курсової роботи були поставлені наступні завдання:
1. Охарактеризувати теоретичні основи темпо-ритмічних особливостей мовлення у дітей із ЗНМ засобами ритмопластики.
2. Дослідити причини виникнення, симптоматику порушень темпо-ритмічної сторони мовлення та їх класифікацію.
3. Охарактеризувати ритмопластику як інноваційний метод роботи з дітьми із ЗНМ.
4. Вивчення стану володіння ритмопластикою дітьми із ЗНМ
5. Провести корекційно-логопедичну роботу з формування темпо-ритмічних особливостей мовлення у дітей із ЗНМ засобами ритмопластики.
6. Інтерпретувати результати корекційно-логопедичної методики з формування темпо-ритмічних особливостей мовлення у дітей із ЗНМ засобами ритмопластики.
Об’єкт дослідження – темпо-ритмічні особливості мовлення дітей та їх висвітлення у теоретичних джерелах .
Предмет дослідження – особливості формування темпо-ритмічної складової мовлення у дітей із загальним недорозвитком мовлення
Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:
теоретичні: аналіз логопедичних, психологічних та педагогічних джерел, програм, навчально-методичних посібників, педагогічної документації закладів інклюзивної освіти з метою визначення сутності, методики формування особливостей темпо-ритмічної сторони мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами ритмопластики;
емпіричні: пряме й опосередковане спостереження за мовленням дітей в умовах інклюзивного навчання з метою дослідження особливостей формування темпо-ритмічної сторони мовлення у дітей із ЗНМ; педагогічний експеримент з метою перевірки доцільності розробленої експериментальної методики з формування темпо-ритмічних особливостей мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами ритмопластики;
діагностичні методи: бесіда, з метою вивчення стану функціонування предмета дослідження; спостереження, вивчення продуктів діяльності для виявлення ефективності розробленої методики з формування темпо-ритмічних особливостей мовлення у дітей із ЗНМ засобами ритмопластики в умовах інклюзивного навчання;
статистичні: методи логіко-математичної обробки експериментальних даних.
Теоретичне значення: отримані дані можуть бути використанні при подальших дослідженнях науковців та практиків, написанні дослідних та наукових робіт.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані студентами під час проходження педагогічної практики та в освітньому процесі закладів інклюзивного навчання.
Експериментальна база дослідження: Бросківський ЗДО.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки з розділів, загальні висновки, список використаних джерел − 20 найменувань. Загальний обсяг роботи – 46 аркушів, з них основного тексту ‒ 37 аркушів.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕМПО-РИТМІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗНМ ЗАСОБАМИ РИТМОПЛАСТИКИ
1.1. Поняття, причини виникнення, симптоматика порушень темпо-ритмічної сторони мовлення та їх класифікація
Під значенням ритму ми розуміємо впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів. За Л.Чистович ритміка мовлення залежить від послідовності команд управління, що подаються для акустики мовленнєвих звуків [5, с. 41].
Фонетичними аспектами ритму є: чергування наголошених і ненаголошених складів, чергування моментів мовчання та говоріння, інтонацій підвищення та пониження, рівномірності проходжень одного за одним рівномірних наголосів. Будь-яке мовленнєве повідомлення включає в себе серії наголосів.
Науковці Г. Михайлов, Л. Златоусова, В. Потапов твердили, що кожен склад у повідомленні має певний ступінь наголосу. І саме послідовність цих наголосів утворює ритм, або ритмічний малюнок [19, с.74].
У процесі породження мовлення ритм керує інтонацією, організовує її. Звідси випливає, що інтонаційні одиниці, як одиниці комунікативно-значущі, співпадають із ритмічним одиницями, тобто фонетичне слово, синтагма, речення є ритмо-інтонаційними одиницями.
Темп мовлення – ступінь швидкості чергування елементів мовленнєвого потоку (швидкість артикуляцій), які звучать ‒ темп мовлення [10, с.209]. Слід відрізняти темп мовлення фрази, синтагми, фонетичного слова, розгорнутого висловлювання.
Темп, або швидкість вимови, залежить від цілої низки явищ як індивідуальної, так і мовленнєвої властивості. Темп характеризує відносну швидкість вимови окремих слів у синтагмі, або однієї синтагми по відношенню до іншої, обумовленої змістом висловлювання, функцією слів [2, с.78]. Темпова характеристика властива лише тексту, який звучить, на відміну від паузування та інтонації.
Перші дослідження ритму та ритмічного виховання у країнах Європи датуються XIX-XX століттям. Особливої уваги заслуговують теоретичні та практичні положення учених, педагогів, музикантів: Б.Теплова, Е.Жака-Далькроза, Н.Римського-Корсакова, Н.Олександрової, які доводять ритмічну активність часу усіх біологічних систем. Завдяки ритмічній активності регулюється енергетичний обмін, підтримується життя [14, с.69].
Система ритмічного виховання започаткована професором Женевської консерваторії ‒ Е.Жак-Далькрозом [6, с.283]. До розроблення даної системи послугувала неритмічність учнів, якою, власне, був вражений професор. Е.Жак-Далькроз запевняв, що для музиканта важливо мати не лише хороший слух, але і гарний ритм. Погоджуюся з думкою Далькроза, який виділив музичну ритміку в окрему галузь музичної педагогіки, а музику ‒ регулятором руху. Необхідно координацію власних рухів поєднувати з «рухами музики», тому що ідеальний зразок організованого руху є саме в музиці.
Жак-Далькроз вирішував завдання виховання ритму з допомогою музики та рухів спочатку у музикантів, а потім і у дітей, дошкільного віку. З допомогою розробленої системи у вихованців покращувалися: почуття ритму, пластична виразність рухів, музичний слух, пам'ять, увага [8, с.422]. Тож, початковим елементом в комплексі вправ вважалася музика.
Методика музично-ритмічного виховання Е.Жак-Далькроза знайшла своє відображення у лікувальній педагогіці. Польський логоритміст А.Розенталь у 60-ті рр. XX ст. зробив спробу ввести елементи ритмопластики в логопедичну роботу [18, с.101].
Розроблена лікувальна програма була повязана з реабілітацією осіб, що заїкaються. Власне «живе» слово в поєднанні з цілим комплексом тілесних реакцій на сприйняття музичного ритму і послугували за основу даної терапевтичної програми. Ритмічні вправи, що включалися в програму ‒ задовольняли потребу живого організму в рухах, а позитивний емоційний фон ‒ сприяв зняттю напруги [8, с.259].
Як методика використання ритму музики, з метою фізичного оздоровлення організму, ритмічна гімнастика використовувалася ще з часів Давнього Єгипту. Греки, араби, римляни також застосовували фізичні вправи під музику [14, с.15].
Метод ритмічного виховання, націлений на боротьбу з аритмією, яка руйнівним чином діє на психофізичне і суспільне життя людини, пропагували Н. Олександрова і В. Грінер [9, с.38].
Оздоровчі вправи з ритмічної гімнастики які розробляли Н.Олександрова і В.Грінер близькі до методики Е.Жак-Далькроза. Їх принципова відмінність обумовлена різницею в цілях. В одному випадку ритмічні рухи використовуються як інструмент для виховання почуття ритму, в іншому ‒ як інструмент виховання тіла [11, с.90].
Н. Олександрова ставила ритміку в центр області психофізіології, педагогіки, фізкультури, вказуючи, що ритміка вміщує в собі ритмічні моменти кожної з перерахованих областей. Також дослідниця наголошувала на важливості ритмічного виховання в школі, яке повинно грунтуватися на поєднанні музики та ритму [19, с.253].
У 1929 році, під керівництвом В. Гіляровського, в лікарні для нервово-психічних хворих була розроблена особлива система занять, які проводила В. Грінер [7, с.76]. З 30-х років в лікувальних установах стала застосовуватися лікувальна ритміка.
Активно починає формуватися особливий напрямок ‒ логопедична ритміка, сскільки провідне місце в корекції мовленнєвих порушень займає слово. Певний період часу логоритміка використовувалася як додатковий прийом при лікуванні логоневрозів [8, с.472].
Логопедична ритміка давала стійкий позитивний ефект у корекції музичної сторони мовлення: мелодії, ритму, логічного наголосу, пауз. Смисловий зміст мовлення передається словами, але емоційність, суб'єктивну значимість висловлювань відображає музичний супровід. Голосові реакції тісно пов'язані з мімічними і пантомімічними жестами. Таким чином, музичне мовлення (просодичні компоненти мовлення) і пантоміміку, зважаючи на інтелектуальну та соціальну функції, також використовують для вираження смислового змісту і взаємного спілкування [7; с.32].
В. Рождественська в дослідженні «Виховання мовлення дошкільнят які заїкаються» підкреслила значимість ритму виконуваних рухів для нормалізації мовлення і вправ в поєднання слова з рухом. У логопедичну практику цей прийом увійшов під назвою «мовлення з рухами» [3, с.58].
Рухи виконуються вільно, вони ніби «випливають» з музики. Це означає, що виконувати ритмічні вправи можуть всі діти незалежно від інтелектуального, моторного та фізичного розвитку [9, с.28]. Отже, ритміка формує у дітей почуття ритму й музичності і може широко застосовуватися в реабілітації та терапії різних розладів і захворювань.
К. Орф, німецький композитор і педагог, пропагандист ідей Далькроза, розробив систему синтетичного підходу (єдність слова - музики - руху), що сприяє розвитку активності дітей через музично-сценічну гру і танець [5, с.47].
Однією із складних та поширених проблем в логопедії є не що інше, як порушення темпо-ритмічної сторони мовлення. Дані порушення спостерігаються в низки молодших школярів з порушеннями мовлення, що значно утруднює їхнє навчання.
Порушення темпо-ритмічної сторони мовлення може проявлятися у різному ступені важкості. Легкий та середній ступінь не створює дискомфорту дитині, а в складних випадках мовлення дитини незрозуміле і створює значний комунікативний бар’єр в її спілкуванні. Усі складові усного мовлення об'єднує та координує темпо-ритмічна організація мовленнєвої діяльності [17, с.102].
Порушення темпо-ритмічної сторони мовлення можуть бути несудомного характеру:
• тахилалія ‒ порушення пришвидшення темпу мовлення;
• брадилалія ‒ порушення сповільнення темпу мовлення;
• ринолалія ‒ порушення просодичної сторони мовлення, спричинене вродженим незрощенням губи та піднебіння; та судомного характеру;
• дизартрія ‒ порушення просодичної сторони мовлення, внаслідок недостатньої іннервації мовленнєвого апарату;
• заїкання ‒ порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом артикуляційного апарату [6, с.188].
Досить поширеним явищем в логопедії є порушення темпо-ритмічної сторони мовлення. Дані порушення спостерігаються в низки молодших школярів з мовленнєвими, сенсорними та інтелектуальними порушеннями, а іноді і у дітей з типовим розвитком.
Порушення темпо-ритмічної сторони мовлення можуть проявлятися у різному ступені важкості.
Особливості мовлення внаслідок порушень темпо-ритмічної сторони мають свою природу походження і потребують корекційних заходів.
