Зразок роботи
Основним джерелом формування фінансових ресурсів для існування держави і виконання нею своїх функцій є податки, отримувані від фізичних і юридичних осіб, суб'єктів економічного життя. Податкові надходження є основою доходної частини державного бюджету,найбільш важливим регулятором соціально-економічних процесів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Податки сплачуються періодично, тому формується постійний потік коштів до бюджету: в Україні вони акумулюються на Єдиному казначейському рахунку в Національному банку України і водночас витрачаються відповідно до регламентованих Державним казначейством України дій розпорядників бюджетних коштів. Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції – фіскальну та регулюючу. Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави. З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання.
Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:
1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення.
2.Визначення джерел сплати податків.
3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку.
4. Установлення термінів сплати податків.
5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.
6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання.
У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів. Розподільча функція податків реалізується державою для забезпечення певного рівня соціальної справедливості.
В усіх державах на різних етапах їхнього розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВВП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат і забезпечення виконання державою своїх функцій.
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ
1.1 Класифікація платників податків
Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об'єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов'язків і прав, установлених законодавством. Основою правового статусу платника податків є податкова правосуб'єктність, тобто передбачена нормами права можливість або здатність бути суб'єктом податкового права. Податкова правосуб'єктність складається з правоздатності та дієздатності.
Податкова правоздатність - це передбачена нормами податкового права можливість мати права і нести обов'язки з приводу об'єктів податкових правовідносин. Вона являє собою юридичну характеристику особи і надає йому можливість бути учасником податкових правовідносин. Змістом податкової правоздатності є сукупність встановлених чинним законодавством прав та обов'язків.
Податкова дієздатність – це передбачена нормами податкового права здатність особи своїми діями набувати і реалізовувати належні йому права і виконувати покладені обов'язки. Податкові правоздатність та дієздатність взаємопов'язані і доповнюють один одного. Податкова правоздатність утворюється з моменту виникнення (народження дитини, вступу в спадщину і т.д.), дієздатність - по досягненні певної умови (реєстрації як підприємця, досягнення певного віку і т.д.). У податкових правовідносинах часто виникнення правоздатності та дієздатності збігається. Так, одночасно з реєстрацією статуту юридичної особи виникають обов'язки щодо взяття його на облік в податкові органи та за поданням звітності про діяльність, а в разі ухилення від виконання покладених обов'язків застосовуються заходи державного примусу.
Платникам податків властиві такі ознаки:
1.Платники податків є суб'єктами податкових правовідносин. Традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодавством. Разом з тим, є категорії платників податків, що передбачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.
2.Платники податків поділяються за відношенням до держави на резидентів, які мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі (183 дні в календарному році сумарно), та нерезидентів, які не мають постійного місця проживання або місцеперебування на даній державній території. За статусом вирізняють такі категорії платників, як юридичні та фізичні особи.
Реалізація своїх обов'язків щодо сплати податку здійснюється особисто або через представника, при цьому представництво виступає в трьох формах - законне, уповноважене та офіційне. Законними представниками є юридичні та фізичні особи, уповноважені представляти інтереси платника податків, зокрема:
а) для підприємства – його керівник та головний бухгалтер, які уповноважені від імені підприємства підписувати фінансові документи;
б) для консолідованої групи платників податків - законні представники головного підприємства, що входять до складу цієї групи;
в) для фізичної особи – батьки, усиновителі, опікун або інші особи за наявності в них документів, які засвідчують їхні родинні зв'язки чи відповідні повноваження.
Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально посвідченого договору чи довіреності.
Офіційні представники призначаються за ініціативою податкового органу, суду, у випадках, коли особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.
3.Платники податків є зобов'язаними суб'єктами. На правовий статус платників податків впливає метод фінансово-правового регулювання. Державне управління в сфері формування доходної частини бюджету об'єктивно, зумовлено необхідністю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов’язків. Платники податків – це суб'єкти, які сплачують податки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо сплачує податок – другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент. Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.
Платників податків можна класифікувати за такими підставами.
І. Залежно від способу організації господарської діяльності:
• фізичні особи;
• юридичні особи;
• іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;
• юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);
• відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;
• консолідована група платників податків.
ІІ. Залежно від податкової юрисдикції держави:
• резиденти - особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);
• нерезиденти - особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).
Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій);джерела отриманих доходів;межі податкової відповідальності – повної чи обмеженої. Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні. Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Велика Британія, СІЛА, Росія, Україна); інші - переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.
ІІІ. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:
1. великий платник податків - це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне представництво іноземної юридичної особи),сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн. грн.;
2. середній платник податків - це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн. грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків;
IV. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов'язку сплати податку:
• юридичний платник податків;
• фактичний платник податків.
Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб'єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку- це суб'єкт, який формально зобов'язаний перерахувати податок у бюджет. Фактичний платник податків-суб'єкт, що реально зобов'язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку. Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за неперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Чинне законодавство в даному разі визначає платником тільки одного суб'єкта. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - це особа, яка зобов'язана здійснювати утримання і внесення в бюджет податку, що сплачується покупцем.Наведена класифікація платників податків є загальною, тобто поширюється на всі їх види. У свою чергу, кожну окрему групу платників податків можна класифікувати за своїми специфічними підставами.
1.2Фізичні особи як платники податків
Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяються на дві групи:
• фізичні особи, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності;
• фізичні особи, що мають статус суб'єктів підприємницької діяльності.
До фізичних осіб, які не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, належать суб'єкти, що одержують свої доходи від будь-якої іншої діяльності, не пов'язаної з підприємництвом (доходи, одержувані за місцем основної роботи, (служби, навчання); доходи, одержувані не за місцем основної роботи (служби, навчання); доходи, що підлягають сплаті з джерел в Україні громадянам, що не мають постійного місця проживання в Україні).До фізичних осіб, що мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, належать суб'єкти, визначені такими відповідно до цивільного законодавства. При цьому для застосування до них особливого механізму оподаткування важливе значення має той факт, що свої доходи такі суб'єкти повинні одержувати саме від здійснення підприємницької діяльності. Фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності у встановлених законодавством випадках мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, а також обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку.
При визначенні статусу фізичних осіб – платників податків важливу роль відіграє категорія податкової правосуб’єктності. Тільки вдаючи цю юридичну властивість, фізична особа може бути безпосереднім носієм податкових обов'язків і прав і реалізовувати їх у податкових правовідносинах.Для застосування податкової юрисдикції держави визначальне значення для платника податків має належність його до резидентів чи нерезидентів.
Днем перебування в Україні є будь-який календарний день, в який фізична особа фактично перебувала на території України незалежно від тривалості цього перебування. До часу фактичного перебування на території України зараховується час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїжджала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядження. Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, що не є податковими резидентами України.Для застосування механізму оподаткування до фізичних осіб враховують також і такі підстави:
• здійснення економічної діяльності чи одержання доходів з джерел у державі. Економічною діяльністю є будь-яка діяльність з виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямована на одержання прибутку (доходів), незалежно від результатів такої діяльності. Економічною вважають діяльність підприємницьку та посередницьку, довірче керування майном, прийняття (надання) однією особою перед іншою обов'язків здійснювати (чи утримуватися від здійснення) певні дії на платній основі;
• наявність у власності майна, що підлягає оподатковуванню;
• здійснення операцій чи дій, що підлягають оподаткуванню;
• участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита чи зборів.
Факультативні ознаки фізичних осіб – платників податків і зборів деталізують, уточнюють систему податкових обов'язків конкретної особи. До факультативних ознак визначення фізичних осіб як платників податків належать такі:
1. Місце постійного проживання. Це місце, де особа фактично проживає, а за неможливості встановити таке місце – місце, де ця особа зареєстрована як платник податку у встановленому порядку, чи місце, зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи. Місцем перебування фізичної особи, яка не досягла повноліття, чи фізичної особи, що перебуває під опікою чи піклуванням, визнається місце, де вона фактично проживає, а за неможливості встановити - місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, чи місце, що зазначене в паспорті чи іншому посвідченні особи, чи місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна чи попечителя.
2. Принцип громадянства, що застосовують разом із принципом місця проживання чи місцезнаходження суб'єкта. Його застосування передбачає низку особливостей:
• центр особистих і економічних інтересів (місце, де особа, має найтісніші особисті чи економічні зв'язки);
• місце фактичного проживання - місцезнаходження будинку, квартири чи іншого житлового приміщення, де постійно чи переважно ця особа мешкає.
1.3 Юридичні особи як платники податків
Юридичні особи в Україні діють в організаційно-правових формах, установлених законодавством.Юридичними особами-платниками податків є:українські;іноземні підприємства й організації. Однак в основі виникнення податкових обов'язків у подібних платників лежить не принцип національної належності юридичної особи, а їх диференціація на резидентів і нерезидентів. Ці положення регулюються ст. 1 Закону України від 22 травня 1997 року «Про оподаткування прибутку підприємств». Резидентами вважаються юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. До резидентів також належать дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарську діяльність.Нерезидентами є юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Нерезидентами також є розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства.Резидентство юридичних осіб — платників податків визначають на такій основі:підприємство визнають резидентом, якщо його засновано в державі для здійснення на її території діяльності у формі певної організаційної структури. Підприємства є резидентами, якщо вони зареєстровані в Україні, незалежно від місця здійснення діяльності. Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень діючим вищим органом управління (відповідно до статуту чи установчого документу). Якщо підприємством управляє фізична особа, що є його власником, то місцем управління вважається місце проживання власника. Якщо немає вищого органа управління, місцем управління вважається місце здійснення повноважень виконавчим органом підприємства.
Місце діяльності. За цією ознакою резидентом є особа, що здійснює основний обсяг ділових операцій на території країни.Юридичних осіб - платників податків класифікують також за такими підставами:
• залежно від джерела фінансування - бюджетні (юридичні особи, що на 100 відсотків фінансуються за рахунок коштів бюджетів) і не бюджетні, що фінансуються за рахунок власних і/чи залучених коштів;
• залежно від галузевої належності - на сільськогосподарські, промислові, торгові тощо;
• залежно від цільової спрямованості діяльності - на прибуткові та неприбуткові.
Магістр