Зразок роботи
Прокаріоти — це одноклітинні або колоніальні організми, розміри яких зазвичай не перевищують 10-20 мкм. Вони мають особливості будови та життєдіяльності. Прокаріоти не мають ядра, пластид, мітохондрій, комплексу Гольджі, ендоплазматичної сітки та лізосом. Розмножуються нестатево, зокрема поділом клітини, хоча деякі форми здатні до обміну спадковою інформацією шляхом кон'югації. Мають різноманітні форми клітин та особливості процесів життєдіяльності.
Прокаріотична клітина не має ядра, але має плазматичну мембрану та клітинну стінку з муреїну. Деякі бактерії мають джгутики для руху або виділяють слиз. Живлення прокаріотів відбувається двома основними способами: автотрофи (наприклад, ціанобактерії) здійснюють фотосинтез, а гетеротрофи отримують енергію від розщеплення органічних речовин. Дихання у прокаріотів також може бути різним: аероби використовують кисень для отримання енергії, а анаероби отримують енергію без кисню. Розмноження відбувається шляхом поділу клітини, також можливий обмін генетичним матеріалом між двома клітинами (кон'югація). Спороутворення та інцистування є важливими для виживання в несприятливих умовах, утворення спор допомагає бактерії виживати під час стресу.
Взаємовідносини прокаріотів з іншими організмами можуть бути симбіотичними та антибіотичними. Симбіоз — це співіснування організмів різних видів. Мутуалізм — форма взаємовідносин, за якої спостерігається взаємовигідне співіснування організмів різних видів. Прикладами мутуалістичних взаємовідносин є: міжвидове перенесення водню між водневими анаеробними бактеріями та метаногенними архебактеріями, співіснування бульбочкових бактерій і коренів бобових рослин, а також мікрофлора кишечника людини, яка синтезує вітаміни та розщеплює складні вуглеводи. Коменсалізм — форма взаємовідносин, коли один організм отримує від другого їжу чи іншу користь, не зашкоджуючи йому. Паразитизм — форма взаємовідносин, коли один організм повністю живе за рахунок іншого, завдаючи йому шкоду. Антибіоз — це взаємовідносини, при яких спостерігається пригнічення розвитку або повне відмирання одних видів під впливом продуктів обміну, які утворюються іншим видом. Прокаріоти, зокрема бактерії, можуть виділяти антибіотики, які пригнічують розвиток або вбивають інших мікробів.
Прокаріоти включають еубактерії та ціанобактерії. Вони поширені у всіх середовищах: вода, ґрунт, повітря, організми. У природі вони беруть участь у кругообігу речовин, наприклад, азотфіксації та розкладі органічних речовин. Вони також мають симбіотичні відносини з іншими організмами. У житті людини прокаріоти використовуються в біотехнологіях для виробництва антибіотиків, ферментів, беруть участь у процесах бродіння (виготовлення сиру, кефіру) та застосовуються в сільському господарстві як бактеріальні добрива.
Хвороботворні бактерії викликають різноманітні захворювання у людей, тварин та рослин. Відомими хворобами, спричиненими бактеріями, є туберкульоз, холера, дифтерія, пневмонія, менінгіт та багато інших. Наприклад, бактерія Mycobacterium tuberculosis викликає туберкульоз, який вражає легені, але може також впливати на інші органи. Vibrio cholerae спричиняє холеру, що проявляється сильною діареєю та зневодненням. Corynebacterium diphtheriae є збудником дифтерії, що вражає горло та може призводити до серйозних ускладнень.
Для профілактики бактеріальних захворювань застосовують кілька груп заходів. Одним з найдавніших способів є ізоляція хворих (карантин), що запобігає поширенню збудників. Ізоляція домашніх або знищення диких тварин, які можуть передавати збудників, також є важливим заходом. Друга група заходів спрямована на розрив механізму передачі хвороби. Наприклад, для розриву крапельного шляху передачі можна використати марлеві пов'язки, а для запобігання передачі збудника через воду — її знезаразити. Також ефективними є кип'ятіння питної води, правильна обробка харчових продуктів та дотримання правил особистої гігієни, таких як миття рук перед їжею. Третя група заходів спрямована на вироблення несприйнятливості до бактеріальних хвороб. Для цього проводять вакцинацію (наприклад, проти дифтерії), уживають вітаміни, що підвищують стійкість організму, і підтримують здоровий спосіб життя.
Представники царства Рослини можуть бути одноклітинними, колоніальними та багатоклітинними. Вони характеризуються наявністю пігментів (переважно хлорофілу), клітинної целюлозної оболонки, пластидів, вакуолей, заповнених клітинним соком, та запасаючої речовини — крохмалю. За типом живлення більшість рослин є автотрофами і фотосинтетиками, але існують також комахоїдні рослини, напівпаразити і рослини-паразити. Рослини ведуть прикріплений спосіб життя, мають необмежений ріст та розчленоване тіло для збільшення площі. Розмноження рослин може бути статевим, нестатевим та вегетативним. У життєвому циклі рослин чергуються два покоління — статеве (гаметофіт) і нестатеве (спорофіт).
Рослини умовно поділяють на вищі та нижчі. Нижчі рослини мають не розчленоване на органи тіло (талом, або слань), клітини не диференційовані на тканини або диференційовані слабо. Вищі рослини мають тіло, диференційоване на тканини та органи (корінь і пагін).
Царство рослин налічує понад 500 тисяч видів. Усі рослини поділяються на два відділи: справжні зелені водорості (Chlorophyta) та вищі рослини (Streptophyta). До відділу Chlorophyta відносять більшість зелених водоростей, а до відділу Streptophyta — деякі складніші зелені водорості та всі наземні рослини. Раніше до нижчих рослин відносили також слизовики, гриби, усі водорості (діатомові, бурі, червоні, евгленові тощо), але на початку XXI сторіччя перші дві групи класифіковано до окремого царства — Гриби (Fungi), а систематика решти залишалася невизначеною.
Життєва форма рослини — це морфологічна будова рослини, що склалася у процесі еволюції і відображає її пристосування до умов життя. Є кілька класифікацій життєвих форм рослин, в основі яких лежать різні підходи до їх вивчення.
Класифікація за Крістеном Раункієром
Данський ботанік Крістен Раункієр запропонував систему класифікації рослин, яка спирається на розміщення бруньок чи верхівок пагонів протягом несприятливої пори року щодо поверхні ґрунту і снігового покриву. Ця ознака забезпечує захист твірних тканин рослин і їх безперервне існування в умовах середовища, що змінюється. Раункієр виділив п’ять основних типів життєвих форм:
1. Фанерофіти — бруньки відновлення розташовані високо над землею і захищені від вимерзання лусками (дерева, кущі).
2. Хамефіти — бруньки відновлення знаходяться на зимуючих пагонах низько над землею (брусниця, верес).
3. Гемікриптофіти — бруньки відновлення закладаються близько до поверхні ґрунту і покриваються на зиму відмерлою надземною частиною (суниці, кульбаба).
4. Криптофіти — бруньки відновлення закладаються в бульбах, кореневищах, цибулинах і знаходяться під землею або під водою (картопля, конвалія).
• Геофіти — бруньки відновлення на підземних органах (цибулинах, кореневищах).
• Гелофіти — рослини боліт і прибережжя, бруньки відновлення під дном водоймища.
• Гідрофіти — рослини, що прикріплені до ґрунту і нижньою частиною занурені у воду, бруньки відновлення зимують на дні водойм.
5. Терофіти — однорічні рослини, які зимують у вигляді насіння або спор (грицики, коноплі).
Класифікація за І. Г. Серебряковим
Радянський ботанік І. Г. Серебряков розробив систему класифікації, в основу якої поклав зовнішній вигляд рослини, тісно пов'язаний з ритмом її розвитку. Основні категорії життєвих форм за Серебряковим:
• Деревні рослини: дерева, чагарники, чагарнички.
• Напівдеревні рослини: напівчагарники, напівчагарнички.
• Наземні трави: полікарпічні (багаторічні трави, що квітнуть багато разів) та монокарпічні (живуть кілька років, квітнуть один раз і відмирають).
• Водні трави: земноводні, плаваючі і підводні трави.
Життєві форми рослин можуть змінюватися в екстремальних кліматичних умовах. Наприклад, в альпійському поясі Карпат костриця лежача може бути щільнодернинною або повзучою, а лохина може бути сланкою або короткокореневищною.
Магістр