Сучасні напрямки флористичних та геоботанічних досліджень в Україні (ID:512120)

1. Геоботаніка як наука про фітоценози та сформований ними рослинний покрив Геоботаніка виникла в результаті розвитку ботанічної географії. Цей напрямок був започаткований О. Гумбольтом (1769-1859) і включав елементи флористики та кліматичної географії рослинності. Комплексний ботаніко-географічний напрям розвивається майже до початку XX сторіччя. Виникнення геоботаніки як окремого ботанічного напряму пов'язано з ім'ям нашого співвітчизника Й. К. Пачоського, С. І. Коржинського та А. М. Краснова. И. К. Пачоський, який тривалий час працював в Україні, першим у 1891 р. порушив питання про виділення особливої наукової дисципліни, що вивчає рослинні угруповання, назвавши її флорологією, був автором першого підручника «Основи фітосоціології». Майже відразу, з виникненням геоботанічної науки, в її надрах з'явилося чотири напрямки, які потім трансформувалися у геоботанічні школи – уппсальську, або скандинавську, російсько-радянську, англо-американську та франко-швейцарську (школу Цюріх-Монпельє). Ці школи принципово відрізнялися підходами до класифікації рослинності, що вплинуло на подальше становлення геоботаніки в Європі. У системі наук геоботаніка займає проміжне місце і є частиною ботаніки та географії. Геоботанічні знання мають практичне значення в діяльності людини, адже експлуатація та відновлення природних ресурсів засновані на законах становлення і відновлення природи. Геоботаніка може обґрунтовувати режими вирубки лісу, використання пасовищ та сіножатей. Основне завдання геоботаніки – визначення рослинного покриву як важливого природного ресурсу, фіксування його сучасного стану та аналіз тенденцій розвитку за геоботанічними картами, які дозволяють встановлювати потенційні можливості рослинного покриву. Землевпорядники застосовують геоботанічні методи для відбору земель під орні угіддя (на основі індикаторних властивостей рослин), під осушування, для проектування лісів. Геоботанічні знання необхідні при створенні штучних фітоценозів, а також розробці заходів щодо поліпшення природних фітоценозів охоронних територій. Основним об'єктом вивчення геоботаніки є фітоценози, або рослинні угруповання. Перше визначення фітоценозу дав Г. Ф. Морозов (1904), пізніше воно доповнене В. М. Сукачовим (1908). Фітоценоз, або угруповання – сукупність рослинних груп, які ростуть на одній території, що характеризується певним складом, будовою, зложенням та взаємовідношеннями як одна з одною, так і з умовами середовища. Фітоценоз - це не випадковий набір рослин, а конкретне їх групування, історично складене, до якого входять вищі і нижчі рослини, які відрізняються вимогами до екологічних чинників. Між рослинами у фітоценозі існує два види відношень: конкуренція, яка сприяє природному відбору більш пристосованих видів, та позитивний вплив рослин одна та одну. Флористичний склад та структура фітоценозів. Основними ознаками фітоценозу є його видовий, або флористичний склад, ярусність, численність видів, кількісне та якісне співвідношення видів, проектне покриття, тривалість життя, продуктивність, сезонність та річний ритм розвитку, характер місцеположення. 2. Методи дослідження і дослідницька робота Описуючи рослини, слід звертати увагу на їх запаси, характер розподілу по площі, фазу розвитку (так звану фенофазу). Крім того, необхідно вказати підстилаючу породу, на якій росте рослина, експозицію і крутість схилу, висоту над рівнем моря, місце укорінення. Якщо невідома підстилаюча порода, слід узяти для визначення її зразок. Спостереження за окремими видами рослин бажано поєднувати з виявленням та описом найтиповіших фітоценозів (природних угруповань рослин), в яких вони зустрічаються. Описують склад цих фітоценозі та умови існування. Разом з цим визначають, яка рослинність типова для відповідного рельєфу місцевості для грунтів з певним ступенем зволоження (рослинність річкових долин, гірських схилів, вододілів). Такі відомості мають прикладне значення для сільського господарства, меліорації, лісовпорядкування тощо. Складають характеристику типів рослинних угруповань: лісової, лучної, бур'янистої, болотної, прибережної і водяної рослинності. Важливо зафіксувати умови що супроводять фітоценоз, а саме: географічне положення ділянки спостережень; положення в рельєфі (приуроченість до окремих елементів рельєфу); підстилаюча гірська порода; зволоження (поверхневе чи підземне). Після цього відмічають загальний вигляд рослинного покриву. Насамперед встановлюють ярусність – дуже важливу ознаку фітоценозу. Подальше дослідження ведуть за ярусами, у кожному з яких відмічають найпоширеніші рослини. Вказують висоту рослин. Якщо трапляються дерева, уражені хворобами або шкідниками, необхідно точно встановити їхнє місцезнаходження і по закінченні дослідження негайно повідомити в найближчі лісництво, лісгосп чи управлінні лісового господарства області. У біогеографічних дослідженнях особливо важливе значення має