Облік витрат діяльності на роздрібних підприємствах (ID:190312)

ВСТУП Кожне торговельне підприємство, зокрема і ТзОВ “Менестрель” прагне мінімізувати свої витрати. Здійснюючи торговельну діяльність, ТзОВ “Менестрель” надає послуги населенню і при цьому несе різноманітні види витрат. Витрати, пов’язані з купівлею, зберіганням та реалізацією – це витрати підприємств торгівлі. Будь-які витрати, в тому числі і витрати операційної діяльності, впливають на фінансовий результат господарської діяльності підприємства: наслідком перевищення їх над доходами є збитки і, навпаки, економія витрат сприяє збільшенню прибутку підприємства. Бухгалтерський облік витрат повинен забезпечити отримання інформації про витрати операційної діяльності. Інформація про витрати підприємства є основою для аналізу і прийняття управлінських рішень. Тому визначена тема є актуальною і необхідною. Метою курсової роботи є дослідження стану обліку витрат операційної діяльності роздрібних підприємств на прикладі ТзОВ “Менестрель”, а також розробка пропозицій щодо його вдосконалення. Основними завданнями даної курсової роботи є наступні: - дати економічну характеристику витрат операційної діяльності роздрібних підприємств; - дослідити стан первинного обліку витрат торговельних підприємств; -дослідити синтетичний облік витрат; - простежити аналітичний облік витрат операційної діяльності; -дізнатись про особливості автоматизації обліку витрат на підприємствах торгівлі. Предметом даного дослідження є витрати ТзОВ “Менестрель”. Витрати операційної діяльності потребують контролю за їх величиною та запобіжних заходів щодо їх зниження. Витрати контролюються за допомогою розробки кошторисів на кожний вид операційної діяльності та узагальнення фактичних витрат в спеціальних регістрах – відомостях. Курсова робота викладена на 52 сторінках, налічує 1 рисунок, 6 таблиць. 1. Економічна характеристика витрат як об’єкту дослідження Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [15]. Згідно П(С)БО 16 “Витрати” витрати відображаються в бухгалтерському обліку (визнаються) одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: 1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо. 2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг. 3. Погашення одержаних позик. 4. Інші зменшення активів або зменшення зобов’язань, що не відповідають ознакам витрат. 5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до П(С)БО 5 “Звіт про власний капітал”[17]. Отже, у бухгалтерському обліку витрати відображаються при дотриманні певних умов (рис. 1.1). Рис. 1.1 Визнання витрат відповідно до П(С)БО 16 В основі організації обліку витрат торговельних підприємств лежить їх класифікація. Групування витрат за елементами витрат дозволяє отримати інформацію про величину витрат в залежності від їх економічного змісту. Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: 1) матеріальні витрати (вартість витрачених сировини, основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, електроенергії, водних ресурсів, будівельних матеріалів, запасних частин, тарних матеріалів, допоміжних матеріалів); 2) витрати на оплату праці (заробітна плата за тарифами і розцінками, премії, заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні витрати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці); 3) відрахування на соціальні заходи (збір до Пенсійного фонду України, соціальне страхування від тимчасової втрати працездатності, соціальне страхування на випадок безробіття, страхування від нещасних випадів на виробництві і професійних захворювань, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи); 4) амортизація (сума амортизаційних відрахувань основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних активів згідно обраного підприємством методу амортизації); 5) інші операційні витрати (інші витрати здійснені підприємством в процесі операційної діяльності, що не відносяться до попередніх елементів). Групування витрат за статтями витрат використовується для розподілу витрат за видами, що дозволяє контролювати витрати з точки зору їх призначення. При групуванні витрат в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства розрізняють прямі й непрямі витрати. Прямі витрати – це витрати, які можна віднести безпосередньо до витрат конкретних структурних підрозділів (магазинів, складів тощо). Непрямими вважаються витрати, які відносяться до всього підприємства вцілому і розподіляються між його структурними одиницями розрахунковим шляхом. Групування витрат в залежності від обсягу товарообігу передбачає поділ витрат на змінні і постійні. Змінні представляють собою витрати, величина яких змінюється (збільшується чи зменшується) прямопропорційно зміні обсягу товарообігу. До них відносять транспортні витрати, витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи, зберігання, сортування, передпродажну підготовку товарів тощо. Постійні - витрати, величина яких при зміні обсягу товарообігу залишається незмінною. До їх складу входить амортизація необоротних активів, орендна плата, витрати з оплати послуг охорони тощо [5, с.262]. За цією класифікаційною ознакою доцільно також поділяти витрати на умовно-перемінні витрати (витрати, які у своїй загальній сумі змінюються при зміні обсягу товарообігу) та на умовно-постійні витрати (витрати, які залишаються відносно постійними). Термін “умовно” застосований у даних визначеннях невипадково, оскільки на практиці існують такі витрати, про які можна сказати, що вони є напівперемінними або напівпостійними (одна частина в яких перемінна, інша - постійна). Прикладом таких витрат можуть служити витрати на електроенергію (абонементна плата залишається постійною незалежно від величини спожитої електроенергії, однак змінюються відповідні розцінки за одиницю її споживання). Частина одних і тих самих витрат за певних умов можуть розглядатися як перемінні, при інших – як постійні. Наприклад, витрати на оплату праці можуть розглядатися як перемінні, якщо така оплата здійснюється пропорційно виконаному обсягові робіт або кількості відпрацьованих годин. Якщо зарплата помісячна в залежності від встановлених окладів, то такі витрати можна розглядати як умовно-постійні [8, с.415]. Групування витрат за звітними періодами передбачає визнання витрат в тому періоді, в якому вони реально виникли, незалежно від часу їх оплати. Це дає підставу для класифікації витрат на витрати звітних періодів (витрати, які відносяться до звітного періоду, в якому вони здійснені) і витрати майбутніх періодів (витрати, які понесені в поточному звітному періоді, але відносяться до майбутніх періодів). До останніх, зокрема, відносять орендну плату, внесену наперед [5, с.263]. Також витрати за цією класифікаційною ознакою можна поділити наступним чином: поточні витрати, витрати майбутніх періодів, витрати, які резервуються. Така класифікація дозволить рівномірно розподіляти витрати торговельного підприємства по звітних періодах з метою забезпечення відповідності витрат кожного періоду отриманому доходові [8, с.415]. Неможливо заперечувати той факт, що велика роль у сучасних умовах здійснення господарської діяльності практично будь-яким підприємством повинна приділятися плануванню цієї діяльності на перспективу. У зв’язку з цим витрати торговельних підприємств можна класифікувати як планові (прогнозовані) витрати і фактичні (дійсна величина витрат, що мають місце на підприємстві). Крім того, у процесі здійснення діяльності адміністраціям підприємств доводиться приймати цілий ряд рішень, спрямованих на підвищення ефективності господарювання. За ступенем залежності від прийняття таких рішень витрати підприємства можна поділити на релевантні (залежні від прийняття визначених рішень) і не релевантні (не залежні від прийнятих рішень). Велику допомогу в оптимізації витрат підприємств торгівлі може зробити наявність чіткої налагодженої системи контролю. Так, як існує три види контролю: попередній, поточний і наступний, то стосовно можливостей витрати підприємств класифікують на контрольовані і неконтрольовані. Дане групування досить умовне, оскільки частина витрат може піддаватися контролю лише частково. Дана класифікація витрат підприємств торгівлі найбільш повно відбиває економічну сутність і природу витрат торговельної галузі. Ця класифікація дозволить цілеспрямовано керувати процесом формування торговельних витрат, більш обгрунтовано їх планувати і реально відбивати як в обліку, так і у фінансових звітах [8, с.416]. Залежно від видів діяльності всі витрати розподіляються на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, можна поділити на витрати операційної (основної та іншої), інвестиційної, фінансової та іншої діяльності. Планом рахунків передбачені окремі рахунки для обліку витрат у розрізі видів діяльності [5, с.263]. Основна діяльність – діяльність, яка є визначальною метою створення підприємства і забезпечує основну частину його доходу (прибутку). Для торгових підприємств основною діяльністю є придбання і реалізація товарів з метою одержання прибутку. Підприємству роздрібної торгівлі слід мати на увазі, що П(С)БО не передбачають особливостей обліку окремих видів діяльності. Вимоги національних стандартів поширюються на всіх юридичних осіб, створених згідно із законодавством України, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності (крім банків та бюджетних установ), які зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність відповідно до законодавства. Основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю, становлять операційну діяльність підприємства. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю торговельних підприємств включають: - собівартість реалізованих товарів; - адміністративні витрати; - витрати на збут; - інші операційні витрати [22]. Величина витрат (або так звана собівартість реалізованих товарів) визначається на підставі П(С)БО 9 “Запаси”. Не включаються до собівартості реалізованих товарів: аміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. Згідно П(С)БО 9 “Запаси” собівартість реалізованих товарів підприємствами роздрібної торгівлі може визначатися за цінами продажу з визначенням середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів [16, с.458]. Порядок визначення собівартості реалізованих товарів показано в таблиці 1.1. Таблиця 1.1. Визначення собівартості реалізованих товарів № Розрахункова величина Відображення розрахованої суми в бухгалтерському обліку 1 2 3 1 Середній відсоток торговельної націнки – ТНп + ТНо/Тп + То ____ 2 ТНреал = середній %*Треал Дт 285 “Торгова націнка” Кт 282 “Товари в торгівлі” 3 Собівартість реалізованих товарів = Треал - ТНреал Дт 902 “Собівартість реалізованих товарів” Кт 282 “Товари в торгівлі” Умовні позначення: ТНп – залишок торговельної націнки на початок звітного місяця (сальдо Кт 285 “Торговельна націнка” на початок місяця); ТНо – сума торговельних націнок, що припадає на товари, отримані у звітному місяці (кредитовий оборот по рахунку 285 “Торговельна націнка” за місяць); Тп – продажна (роздрібна) вартість залишку товарів на початок звітного місяця (сальдо рахунку 282 “Товари в торгівлі” на початок місяця); То - продажна (роздрібна) вартість отриманих у звітному місяці товарів (дебетовий оборот по рахунку 282 “Товари в торгівлі” за місяць); ТНреал – сума торговельної націнки, що припадає на реалізовані товари; Треал - продажна (роздрібна) вартість реалізованих товарів [22]. Адміністративні витрати обумовлені необхідністю організації, координації та адміністрування господарської діяльності підприємства вцілому. Управління підприємством та окремими службами неможливо собі уявити без команди менеджерів та здійсненням ними управлінських функцій [18, с.359]. До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління торговельним підприємством: - загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); - витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; - витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); - винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); - витрати на зв’язок (поштовий, телеграфний, телекс, факс тощо); - амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; - витрати на врегулювання спорів у судових органах; - податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукцій, робіт, послуг); - плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; - інші витрати загальногосподарського призначення [10, с.449]. Вказана класифікація грунтується на чисто бухгалтерському підході до проблеми відображення витрат, пов’язаних з утриманням персоналу адміністрації та господарськими витратами, послугами різних кредиторів та податками. В обліку слід розмежовувати витрати на збут, які пов’язані з доведенням існуючого товару до споживача та маркетингові витрати, пов’язані з вивченням та стимулюванням попиту і розширенням частки ринку виробника [18, с.362]. Витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) товарів, а саме: - витрати пакувальних матеріалів; - витрати на ремонт тари; - оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, що займаються збутом товарів; - витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); - витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; - витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); - витрати на транспортування і страхування товарів та інші послуги; - витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; - інші витрати пов’язані із збутом товарів [7, с.636]. Як видно з наведеної класифікації номенклатура статей витрат на збут і маркетинг не розмежована, що є її недоліком, крім того, витрати на маркетинг представлені лише однією статтею. Крім адміністративних і збутових витрат у процесі господарської діяльності підприємств можуть бути й інші витрати, які відносяться до операційної діяльності [18, с.364]. До інших витрат операційної діяльності підприємств належать: - витрати на дослідження і розробку; - собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти; - собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією; - сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; - втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства); - втрати від знецінення запасів; - нестачі і втрати від псування цінностей; - визнані штрафи, пеня, неустойка; - витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення; - інші витрати операційної діяльності. У сфері функціонування підприємств торгівлі основним є процес просування товару від виробника до кінцевого споживача. Даний процес, з позиції діяльності торговельного підприємства, умовно може бути поділений на наступні етапи: надходження товару, збереження товару та його реалізація. Для здійснення кожного з етапів руху товарів торговельному підприємству необхідно зробити цілий ряд різних витрат. У зв’язку з цим можна виділити: - витрати, що пов’язані з надходженням товарів (суми, що сплачуються згідно договору постачальникові, за інформаційні, посередницькі й інші подібні послуги, пов’язані з пошуком товару для придбання, транспортні послуги та інші); - витрати, що пов’язані зі збереженням товарів (витрати по сортуванню, передпродажній підготовці товарів, збитки, що пов’язані зі збереженням товарів та інші); - витрати, що пов’язані з реалізацією товарів (витрати, що пов’язані з упакуванням товарів безпосередньо для їхнього продажу, заробітна плата продавців, транспортні послуги торговельного підприємства та інші). Витрати на збут також можна поділити на додаткові і чисті. Додаткові витрати на збут пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері товарного обігу і включають витрати на транспортування товарів, їхнє збереження, сортування, комплектування, доробку, упакування і деякі інші. Чисті витрати на збут пов’язані безпосередньо з процесом реалізації товарів (веденням розрахунків з постачальниками і підрядчиками, кореспонденції, обліку, реклами й інші витрати). Розподіл витрат на збут на додаткові і чисті дозволяє точніше установити границі сфери матеріального виробництва, що мають місце в товарному обігу, вірніше обчислити величину валового суспільного продукту і національного доходу, глибше розуміти процеси розвитку торгівлі і виявляти шляхи розумної економії засобів з метою оптимізації витрат торговельної галузі [8, с.415]. Отже, побудова обгрунтованої класифікації витрат торговельних підприємств надасть можливість одержати сукупне групування, що розкриватиме внутрішню структуру процесу формування торговельних витрат і взаємозв’язку між окремими його частинами. Крім того, створення такої класифікації за різними ознаками є найважливішою передумовою вдосконалення обліку, контролю й аналізу витрат підприємств торгівлі [8, с.417].