Зразок роботи
1.1. Економічна сутність розрахунків підприємств з постачальниками і підрядчиками
Розрахунки – одне з найбільш масових явищ в господарсько-правовому житті. Розрахунки між підприємствами і організаціями є однією з необхідних ланок розширеного відтворення. Вони опосередковують розподіл та перерозподіл суспільного продукту, перетворення його з товарної форми на грошову та навпаки, пов'язане при цьому із зміною форм власності. Розрахунки здійснюються на економічній базі кругообігу засобів в процесі виробництва і є суспільним визнанням того, що продукція підприємства потрібна споживачам. Розрахунки представляють собою відносини, що виникають між підприємствами і організаціями в процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту на підставі здійснення статутної діяльності.
Отже, у процесі виробничої діяльності (виробництва та продажу продукції, отримання і розподілу грошових доходів та накопичень тощо) суб’єкти господарювання вступають у різні розрахунково-грошові відносини з іншими підприємствами, організаціями, ланками фінансово-кредитної системи, фізичними особами. Ці відносини пов’язані з оплатою придбаних товарів, наданих послуг, перерахуванням у різні ланки фінансової системи встановлених податків та платежів, виплатою заробітної плати, пенсій, матеріальної допомоги працівникам тощо [25, c.55].
Розрахунки поділяються на 2 групи:
- по товарних операціях, що здійснюються підприємством у випадку, якщо підприємство є постачальником готової продукції (робіт, послуг), заготівником товарно-матеріальних цінностей, чи покупцем;
- по нетоварних операціях, зв'язаним з погашенням заборгованості банку, бюджету, працівникам, позабюджетним фондам і інші розрахунки.
У бухгалтерському обліку дебіторська заборгованість відображується як майно організації, а кредиторська заборгованість - як зобов'язання. Однак той і інший вид заборгованості нерозривно зв'язані і мають стійку тенденцію переходу з одного в іншій. Тому ці два види заборгованостей необхідно розглядати у взаємозв'язку.
Під дебіторською заборгованістю розуміються заборгованість організацій, працівників і фізичних осіб даної організації, що виникає в процесі економічної діяльності організації, тобто заборгованість покупців за куплені товари і послуги, підзвітних осіб за видані їм під звіт грошові суми й ін. Кредиторською називають заборгованість даної організації іншим організаціям, працівникам і особам, що виникає у ході різних фактів господарської діяльності. Кредиторів, заборгованість яким виникла в зв'язку з покупкою в них матеріальних цінностей, називають постачальниками.
Заборгованість у бухгалтерському обліку організації відображується як наслідок її цивільних зобов'язань, що виникають у результаті визначеної угоди. Угода, оформлена, як правило, договором, являє собою визначену дію суб'єктів, що беруть участь у ній, (юридичних чи фізичних осіб), результатом, якої є виникнення товарних і грошових зобов'язань. Договір зобов'язує одну сторону - кредитора - надати визначені цінності або виконати роботи і послуги (товарна частина угоди), а іншу сторону - дебітора - оплатити у встановленим договором термін, виконані першою стороною зобов'язання (грошова частина угоди) [29, c.320].
В умовах ринкових відносин договір - основний юридичний акт, з якого виникають зобов'язальні правовідносини. Він є головним засобом регулювання товарно-грошових зв'язків, що визначають зміст правовідносин, права й обов'язки його учасників. Загальні положення про договори, поняття й умови договору, їх укладання, зміна і розірвання передбачені в Цивільному кодексі України.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Товаром за договором купівлі-продажу можуть бути будь-як речі з дотриманням правил, передбачених Цивільним кодексом. Договір може бути укладений на купівлю-продаж товару, що мається в наявності в продавця в момент укладання договору, а також товару, що буде створений чи придбаний продавцем у майбутньому. Обов'язковою умовою договору закупівлі-продажу є найменування і кількість товару. Додатковими умовами договору є термін і ціна товару. Договір закупівлі-продажу, що передбачає ці зобов'язання, є найважливішим юридичним документом, що регулює господарські взаємини постачальника і покупця. У ньому крім зобов'язань передати у власність покупця товар і одержувати за нього визначену договором ціну приводяться вимоги до якості, умов постачання, визначаються порядок розрахунків, відповідальність сторін і т.д.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові [11,c.56].
Таким чином, розрахунками в народному господарстві називається система грошових відносин, пов’язаних з оплатою товарів, послуг та виконанням інших фінансово-кредитних зобов’язань підприємств, організацій, населення. Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через установи банків, але завжди у грошовій формі. У господарському обороті сфера застосування готівки обмежена. Готівку використовують в основному з працівниками підприємств – виплати заробітної плати, пенсій, допомоги, а в окремих випадках – для розрахунків за товари та послуги. Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через установи банків. Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари та послуги, а також інші перерахування здійснюються не готівкою, а шляхом перерахування грошових коштів з рахунка платника на рахунок постачальника або одержувача коштів відповідною установою банку.
Організація безготівкових розрахунків базується на таких принципах:
• платежі здійснюються до або після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг або одночасно з ними;
• платежі здійснюються за згодою платника;
• покупець може відмовитися від оплати розрахункових документів (при обґрунтуванні вимоги згідно з інструкціями банків);
• платежі здійснюються за рахунок коштів платника або в установленому порядку за рахунок кредиту банку;
• кошти на рахунок одержувача повинні зараховуватися лише після списання цих сум з рахунку платника.
Платежі шляхом безготівкових перерахувань через банк є основною формою розрахунків [21, c.4].
В Україні форма безготівкових розрахунків визначається правилами Національного банку України. Визначено, що розрахунки підприємств всіх форм власності за своїми зобов’язаннями з іншими підприємствами, а також між юридичними і фізичними особами за товарно-матеріальні цінності здійснюються, як правило, в безготівковому порядку через установи банку.
Безготівкові розрахунки дуже різноманітні за видами та формами. Набір їх, рівні розвитку в різних країнах не однакові. Це визначається як рівнем господарського розвитку, банківської справи, методів регулювання грошового обігу, так і за традиціями, історично складеними платіжними звичаями та стереотипами.
У сучасній практиці грошових розрахунків розвинених країн використовується велика кількість платіжних інструментів, але переважна роль відводиться автоматизованим безготівковим платежам.
Правильна організація безготівкових розрахунків може вирішувати макроекономічні завдання держави. Крім того вона прискорює оборотність обігових засобів, що також має надзвичайно важливе значення.
При побудові системи розрахунків необхідно виходити з вимог найбільшого наближення моменту здійснення платежу до моменту отримання продукції, товарів, послуг, недопущення утворення необґрунтованої кредиторської заборгованості, максимальної економії платіжних коштів для розрахунків та можливості забезпечення як найефективнішого контролю за використанням грошових коштів.
Магістр