Зразок роботи
Актуальність дослідження. Пейзаж – жанр живопису, присвячений зображенню природи, міст, архітектурних комплексів тощо. Слово «пейзаж»– французького походження, воно означає місцевість. Пейзажі бувають різні. Пейзажі, на яких зображено море, називають мариною, а ті, на яких зображені мальовничі види, – ведутою.
Пейзажі сучасних міст отримали назву урбаністичних (від латинського урбанус – міський). Пейзаж може доповнюватися постатями людей і тварин, навіть цілими сценами, але головним «героєм»в ньому завжди залишається природа.
Ще митці доби неоліту зображували людей і тварин в оточенні річок, дерев, трави. Художники в Давньому Єгипті використовували зображення природи в сценах жнив, полювання, рибальства. Тривалий час пейзаж виконував лише другорядну роль. Йому не приділяли особливої уваги.
Пейзаж як самостійний жанр мистецтва вперше виник у Китаї в VI ст. Китайські художники зображували добре відомі своєю красою краєвиди. Такий пейзаж потребував тривалого споглядання, створював особливий настрій. Під впливом китайського склався і японський пейзаж.
У Візантії середньовічні художники застосовували систему схематичного
зображення природи: кілька дерев означали ліс, гірки – скелясту місцевість, башта – місто. Такі умовні пейзажі можна також побачити на українських іконах.
У цей самий час майстри в Західній Європі вже натуралістично (схожими на справжні, натуральні) зображували рослини в своїх картинах. Потяг до реальної картини природи був властивий і майстрам епохи Відродження. Проте пейзаж ще продовжував виконувати роль тла в портретах і сюжетних композиціях.
Уперше в Європі природа стає головною «дійовою особою» в картині лише триста років тому. Однак тогочасні художники прикрашали і підправляли природу, намагалися намалювати її красивішою, ніж бачили. Лише в XIX ст. художники почали зображувати навколишню природу такою, якою вона є, якою вони її бачили.
Французькі живописці почали малювати природу з натури, на відкритому повітрі – на пленері.
У наш час пейзаж часто використовують як засіб відображення думок і настроїв художника. Утім реалістичні краєвиди цінуються глядачами завжди.
Сучасна мистецька освіта вимагає глибоких знань у галузі не лише практичних знань та вмінь, алей глибокого вивчення та використання як ефективного навчального ресурсу історії мистецтва: стилів, напрямків, жанрів тощо. Це стосується поглиблення знань у сфері мистецтва, яке служить ефективним засобом художнього виховання на основі використання історичних матеріалів у навчанні художників. Подібне дослідження здатне допомогти майбутнім митцям розібратися в течіях та напрямках, які утворювалися протягом століть у пейзажному живописі.
Різнобічним аспектам дослідження в галузі мистецтва пейзажу присвячені розробки багатьох мистецтвознавців, практикуючих художників і дослідників цієї галузі: В. М. Лазарев досліджує цю проблему у своїй книзі, присвяченій італійським майстрам живопису; Казель Раймон, Ратхофер Иоханнес розглядають пейзаж у творчості братів Лімбург; Дж Вазарі, спираючись на власні спостереження, аналізує особливості використання пейзажу в живописі художників Відродження; М. М. Нікулін присвячує розгляду теми пейзажу в творчості Яна ван Ейка. Н. М. Гершензон-Чегодаеєа розглядає значення пейзажу у творах нідерландських художників-портретистів. Ф. Дзері аналізує пейзаж у творчості Мемлінга.
Не менш важливими є дослідження цієї тематики Г. Фоссі в творчості Філіппо Ліппі. І. Є. Данилова аналізує особливості використання пейзажу в італійському монументальному живописі. Також важливими є приклади пейзажного мистецтва у творчості Пьєтро Перуджино, розглянуті Н. Еліасберг. Висновки попереднього автора підтверджує публікація П. Г. Махо. Автор згруповує приклади використання пейзажу в творчості Маньяско і Калло. Він розглядає питання художньої традиції в мистецтві Італії кінця XVII – першої половини XVIIІ ст. На особливостях пейзажного мистецтва у творчості Дж. Піранезі наголошує у своїх дослідженнях. Вагомим внеском у дослідження розвитку пейзажного мистецтва Англії є публікації І. Кузнєцова, присвячені творчості Джона Констебля та Ю. К. Мариної, яка розглядає розвиток англійського пейзажу XVIIІ–ХІХ ст.
Тему пейзажу у творчості К. Д. Фрідріха, як складову проблеми романтизму, розробляє у своїй публікації К. М. Азадовський. Не менш важливими для розуміння процесів розвитку пейзажу у європейському мистецтві є дослідження В. М. Прокофьєва, присвяченого
творчості Теодора Жеріко, його акварелям англійського періоду, Т. І. Оленіна, який розглядає особливості пейзажу у французькій гравюрі XVIIІ–ХІХ ст. [16] та М. В. Алпатова, що аналізують поступ пейзажних мотивів у творах Каміля Коро.
Новітність у творчості художників Барбізонської школи відзачено в публікації Яворскої Н. В. Цілий ряд досліджень присвячено пейзажному мистецтву художників-імпресіоністів – Є. М. Геогрієвська; І. В. Юденич; Н. Бродська; А. Л. Барська; Анрі Перрюшо та багато інших. Про відмінність та розмаїтість використання пейзажних мотивів у творчості художників постімпесіоністів розповідають публікації Дж. Ревалда та Н. Бродської. Cеред авторів публікацій, присвячених пейзажному мистецтву у творчості сюрреалістів, варто згадати М. Бусева.
Хоча це лише незначна частина досліджень, присвячених розвиткові європейського пейзажного живопису. Виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячено означену статтю. Незважаючи на велику кількість досліджень в галузі мистецтва пейзажу,
питання використання досвіду видатних художників-пейзажистів, притаманних їм стилів та напрямків у навчанні майбутніх мистців, розглянуто не достатньо широко. Тому є необхідним, щоб розвиток пейзажного мистецтва був досліджений завдяки аналізу якомога більшої кількості прикладів, що надасть можливість не лише орієнтуватися в стилях пейзажного мистецтва різних епох, але й в авторських стилях видатних пейзажистів минулого. Що, в свою чергу, стане підґрунтям для практичної роботи живописців. Саме тому тема даного дослідження є актуальною.
Об’єкт дослідження – особливості пейзажного живопису в європейському художньому мистецтві.
Предмет дослідження – стилістика європейського пейзажу.
Мета дослідження полягає в розгляді історії виникнення та розвитку пейзажного живопису та його стилістики у європейському художньому мистецтві.
Завдання дослідження:
- дослідити витоки пейзажного живопису як жанру художнього мистецтва, розглянути особливості його розвитку від давнини до сьогодення;
- визначити зміст, сутність феномену пейзажу та
його вплив на світову культуру;
- проаналізувати стилістичні особливості зображення пейзажів в різні історичні епохи, різними митцями;
- окреслити віхи історичного розвитку європейського пейзажу, як складову світового образотворчого мистецтва, що тісно пов'язана з історичними подіями, які відбувалися на теренах Європейського континенту.
Для вирішення поставлених завдань були застосовані такі методи дослідження:
- теоретичне вивчення і аналіз наукових праць з історії виникнення та розвитку пейзажного живопису як різновиду художнього мистецтва;
- аналіз різних зразків пейзажного живопису, їх специфіки та стилістики.
Теоретична значущість полягає в розкритті особливостей стилістики творів пейзажного живопису, створених європейськими митцями в різні історичні епохи.
Практична цінність роботи полягає у визначенні особливостей створення витворів художнього мистецтва у жанрі пейзажного живопису та їх стилістики в різні історичні епохи.
Магістр