Зразок роботи
У завдання фітопатології входить вивчення інфекційних хвороб, що викликаються грибами, бактеріями, вірусами, квітковими рослинами-паразитами та іншими патогенними організмами, неінфекційних хвороб, що виникають під впливом несприятливих для рослин умов навколишнього середовища, а також побудова науково-обґрунтованої високоефективної системи захисних заходів, яка знижувала б до мінімуму втрати, спричинені хворобами рослин, або, в ідеальному випадку, взагалі попереджала б їх виникнення та розвиток.
Велика роль розвитку фітопатології належить академіку Н.І. Вавілова (1887-1943), якого по праву можна вважати основоположником фітоімунології.[1] Його роботи у цьому напрямі здобули загальне визнання та вплинули на подальший розвиток фітопатології не тільки у нас, а й в інших країнах. Узагальнюючи численні дослідження у сфері імунітету, Н.І. Вавілов критично підходив до оцінки його приватних факторів - морфологічних особливостей, кислотності, вмісту цукрів, дубильних речовин і т.д. Паразитичній спеціалізації гриба він надавав особливого значення як фактор імунітету. Його висновки засновані не лише на узагальненні літературних матеріалів, а й на експериментах, проведених з різними видами рослин.[1] Встановлення причин захворювань рослин дозволило розробити методи та засоби боротьби з ними. Першою спробою застосування хімічних засобів боротьби з хворобами було використання мідного купоросу як протруйник насіння. У ХІХ ст. для боротьби з оідіумом на винограді в Європі почали застосовувати сірку. У 1887 р. з'явилася бордоська рідина - фунгіцид, який і понині - один з найбільш ефективних засобів проти мілдью винограду, парші яблуні та інших хвороб.[3] З цього часу почався швидкий розвиток хімічного методу боротьби із хворобами рослин. Характерна риса сучасної фітопатології - розвиток її як комплексної науки, що узагальнює цілу систему наукових дисциплін: загальну та сільськогосподарську фітопатологію, фітовірусологію, фізіологію хворої рослини, вчення про імунітет, епіфітотіологію, прогноз хвороб рослин.
Магістр