Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Решетилівщина, розташована в центральній гостинній частині Лівобережного лісостепу в межах Полтавської області.
Решетилівка відома із середини 17 століття. Статус міста районного значення наданий згідно Постанови Верховної Ради України № 2185-VIII від 07 листопада 2017 року. Населення становить 9 462 мешканців, місто відноситься до категорії малих міст України (до 50 тис. осіб) у 2020 року Уряд України ухвалив розпорядження «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Полтавської області», до якої увійшли Решетилівська, Потічанська, Демидівська, Калениківська, Кукобівська, Лиманська Друга, Лиманська Перша, Лобачівська, Малобакайська, М’якеньківська, Новомихайлівська, Пащенківська, Піщанська, Покровська, Сухорабівська, Федіївська, Шевченківська, Шилівська, Остап’ївська територіальні громади. Далі мали слідувати чергові зміни в адміністративно-територіальному поділі, але їм завадило широкомасштабне російське вторгнення в Україну.
Сучасна природно-заповідна мережа Решетилівської міської ради складається з «Гарячківського лісу», «Щербаки», «Дубина», ландшафтних заказників місцевого значення. Вона розташована на околицях сіл Прокопівки та Білоконі, села Підгорянка М’якеньківської сільської ради, яка межує з територією міської ради Решетилівського лісництва і являє собою цілинну ділянку пойми річки Говтва з фрагментами степової рослинності, нагірними дібровами, з типовими заплавними ділянками та багатим різноманітним рослинним і тваринним світом.
Навколишнє середовище міста це специфічне середовище проживання людини. Термін «навколишнє середовище» прийнято застосовувати лише у відношенні до людини або людського суспільства. Міське середовище (урбанізоване середовище) – це частина географічної оболонки, обмежена територією, зайнятою містом, його передмістями і пов’язаними з ним інженерними та транспортними спорудами. Воно включає природні та штучні компоненти, і також населення. Природні компоненти міського середовища – це повітря, вода, літосфера та живі організми (біо-, фіто- та мікроорганізми), відмінні від людини. Штучні компоненти – це об’єкти інфраструктури міста. Місто формується, функціонує та змінюється під впливом техногенних і соціальних факторів. До техногенних факторів належать: архітектурно-планувальні рішення, промислове виробництво, транспортні потоки та інші види господарської діяльності. До соціальних чинників – управління міським комплексом.
Ресурсоспоживання міста – зростаючим містам потрібно задовольняти запити у воді, їжі, енергії, рекреації (активний відпочинок (лат. recreatio — відновлення)) та інших ресурсах, а це потребує у найближчі роки якісної зміни технологій їх отримання та використання, перехід до «зелених» технологій відносно природних компонентів міського середовища, таких як:
– скорочення забору води з природних джерел шляхом зниження водоспоживання виробництв і збільшення повторного використання води;
– зниження питомої енергоємності в усіх сферах людської діяльності, використання енергозберігаючих технологій та відновлюваних джерел для виробництва енергії ;
– підвищення врожайності сільськогосподарських угідь і рекультивації;
– розвитку нових форм рекреації і формування психології життя «без надмірностей» у екологічно чистому середовищі.
Існує окрема наукова дисципліна, що досліджує особливості взаємодії міст та їх систем з навколишнім середовищем - «урбоекологія (від латинського urbs – місто)», основними завданнями якої є формування: чіткого і правильного розуміння процесів урбанізації та захисту навколишнього природного середовища, вона вивчає взаємозв’язки та взаємодію у часі і просторі двох систем – міської (її соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, адміністративної підсистем) і природної, а також ноосферне управління екосистемою.
Здавна міські поселення виникали на берегах річок і озер, які слугували джерелом водопостачання та транспортним засобом, але так само використовувалися для видалення відходів життєдіяльності людей і тварин.
Тому, нижче за течією люди повинні були з обережністю користуватися питною водою, тому що ріки перетворювались на джерела інфекційних захворювань, нажаль і до цього часу люди не навчилися запобігати забрудненню водних об'єктів. До водних об'єктів, розташованих в межах міста, відносять водотоки: їх підрозділяють на річки (малі, середні та великі), канали (штучні водотоки); водоймища (озера, водосховища і ставки); підземні води (водоносні горизонти і комплекси, які утворюють під землею басейни і родовища); підземні води, що виливаються на поверхню, називаються джерелами. До систем, які задовольняють потреби життєзабезпечення відносять системи водопостачання і водовідведення. Водні ресурси кількісно відносяться до невичерпних, але у якісному відношенні вони вичерпні. Чистої води стає все менше і менше.
До початку повномасштабного вторгнення Україна розглядала реалізацію Європейського «зеленого» курсу і зараз продовжує над ним працювати. Відповідно до основних напрямків Зеленого курсу розробка дорожньої карти “зеленого” післявоєнного відновлення українських громад має охопити такі напрямки та цілі: адаптація до зміни клімату; заходи з енергозбереження та впровадження відновлюваної енергетики; розробка й упровадження довгострокових заходів енергоефективності й енергостійкості; раціональне поводження з природними ресурсами; поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ).
Важливою складової програми відновлення є заходи по адаптації до зміни клімату – так званого загального «потепління», яке викликано викидами парникових газів у атмосферу і призводить до зневоднення водойм: «Загалом, дослідження показують, що якщо викиди парникових газів будуть продовжувати зростати, зменшення водності буде суттєво сильнішим, ніж за “м’яким” сценарієм, що передбачає скорочення викидів. Це ще раз підкреслює, що катастрофічних наслідків можна уникнути» – зазначає Соф’я Садогурська, експертка з питань зміни клімату ГО «Екодія», для цього на всіх рівнях, від керівництва держави до місцевих громад, необхідно прийняти амбітні цілі зі скорочення викидів парникових газів, переходу на відновлювані джерела енергії, збереженню природної екосистеми.
Наразі в Україні вже зараз бракує водних ресурсів, до того ж споживаються вони неефективно, а погіршує ситуацію загальне забруднення води. Навіть за найкращого сценарію підняття середньої глобальної температури, води у річках переважно меншатиме. Тож аби запобігти подальшим втратам, необхідно вже зараз враховувати прогнозований вплив зміни клімату під час управління водними ресурсами та адаптувати громади й сектори економіки до можливих ризиків.
Тому закладені дорожній карі «Зеленого курсу» у коротко-, середньо- і довгостроковій перспективі заходи, такі як, перехід від прямоточних до оборотних систем водопостачання; очищення систем водопостачання та водовідведення від осадів задля дотримання показників якості питної води; використання надлишкової температури стоків від хімічної енергії горючих речовин, що забруднюють стоки; будівництво очисних споруд, які мають обладнання для утилізації; тощо є актуальними для вирішення питань поставлених у цьому дослідженні.
Метою нашого дослідження є: вивчення вкладу екологічної складової у відновлення українських громад з урахуванням європейського досвіду.
Об’єктом дослідження: дослідження екологічної складової у розбудову системи збереження водних ресурсів і відновлення родючості ґрунтів, на прикладі Решетилівської громади, Полтавської області. Предметом дослідження: Решетилівська громада, Полтавської області.
Завдання дослідження:
Сучасний стан навколишнього природного середовища;
Провести визначення оцінок ризику невиконання екологічних цілей;
Визначити тенденції сталого розвитку громад у тенденції розбудови «Зеленої планети»
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Магістр