Зразок роботи
1.1. Сутність і структура Європейського Союзу
Сучасна міжнародна політика характеризується усвідомленням спільнотою нових викликів та загроз глобальному цивілізаційному розвитку. Спостерігається чітка тенденція до розширення змісту поняття безпеки у різних напрямках її реалізації. Нинішні інтеграційні процеси впливають на політичні та економічні рішення окремих країн, а зростаюча взаємозалежність між державами – на світове співтовариство в цілому [21].
Ідея про об’єднання західноєвропейських держав народилася після Другої світової війни, коли політики Вінстон Черчилль та Робер Шуман закликали до формування об’єднаної Європи. У 1949 році була утворена Рада Європи, головним завданням якої став захист прав людини та поширення демократії на континенті. Європейський Союз утворився в результаті послідовного розвитку інтеграції західноєвропейських країн. У 1950 році розпочалася діяльність Європейського об’єднання вугілля і сталі, біля витоків якого стояли ФРН і Франція. Наступного року вони запросили вступити до об’єднання Італію, Бельгію, Нідерланди і Люксембург. У 1951 році ці шість держав підписали Паризький договір про формування нового утворення, генеральним секретарем якого став французький дипломат Жан Монне. М. Бініон відзначає, що нова спільнота забезпечила значне економічне зростання в країнах, що об’єдналися [2, с. 17]. У 1957 році ними ж був підписаний Римський договір, який поклав початок функціонуванню Спільного ринку. У 1973 році до нього приєдналися Велика Британія, Ірландія та Данія, у 1981 році - Греція, у 1986 році - Іспанія і Португалія, що врешті-решт привело до формування Європейського Економічного Співтовариства. Поступово розширена спільнота почала перебирати на себе низку наднаціональних повноважень. З 1989 року почав функціонувати Європейський парламент, у Брюсселі – Європейська комісія з координаційним секретаріатом і адміністративним центром.
Крах соціалістичної системи став сприятливим викликом для ЄС, повноваження якого стали поширюватись не тільки на проблеми функціонування спільного ринку, поширення демократії, а й на сектори оборони та безпеки. На початку 1990-х був підписаний Маастрихтський договір, який змінив назву об’єднання на «Європейський Союз» та проголосив курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу. Саме в цей час членами ЄС висловили бажання стати такі нейтральні країни, як Австрія, Фінляндія і Швеція. В ЄС були зроблені кроки для зняття всіх торгових обмежень і створення єдиного ринку. Наприкінці 1990-х був підписаний Амстердамський договір, який вніс зміни та доповнення до Маастрихтського та Римського договорів, що дозволило у 2002 році частині країн-членів ЄС перейти на спільну валюту - євро. Паралельно проводилось виконання ще одного проекту щодо скасування внутрішніх кордонів ЄС у межах підписаної в люксембурзькому Шенгені угоди.
На початку ХХІ століття був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на можливе розширення. У 2004 році в Копенгагені на засіданні Європейської ради були затверджені договори про вступ до ЄС 10 постсоціалістичних держав.
Розширення ЄС поступово почало перетворюватися на проблему, бо стало значно складніше ухвалювати рішення, тим більше, що кожна країна-член ЄС мала право вето. Європейська комісія втрачала динамічність, не могла вчасно приймати необхідні рішення. В багатьох державах, зокрема у Великій Британії, з’явилось відчуття, що керівні органи ЄС недостатньо відповідальні, вкрай забюрократизовані, занадто обтяжені витратами. Свідченням цього є, насамперед, відсутність погодженості і скоординованості дій між Європейською комісією, Радою ЄС і Європарламентом, бюрократизація центральних органів ЄС, відсутність європейських лідерів, які здатні запропонувати своє бачення того, якою буде об’єднана Європа, наприклад, через 15 років, відсутнє серйозне обговорення питань подальшого розширення ЄС, доцільності розширення тощо [13, с. 162]. У наступному розділі курсової роботи розглянемо проблеми і перспективи розвитку ЄС.
У додатку А вказані учасники станом на 21 квітня 2016. Крім цього, зазначимо території за межами Європи, що входять до ЄС:
1. Іспанії (Канарські острови, Мелілья, Сеута);
2. Португалії (Азорські острови, Мадейра);
3. Франції (Гваделупа, Мартиніка, Реюньйон, Французька Гвіана, Майотта).
Країни-кандидати на вступ до ЄС: Албанія, Ісландія, Республіка Македонія, Сербія, Туреччина, Чорногорія.
Потенційні країни-кандидати на вступ до ЄС: Боснія і Герцеговина, Косово [16].
2.1. Сучасний стан та проблеми розвитку ЄС
В умовах наростаючої глобальної нестабільності порівняно слабкими фінансово-економічними та політичними ланками світової спільноти стають окремі держави Європейського союзу. Через високий рівень інтегрованості і господарської взаємозалежності європейських країн це неминуче позначається на становищі Євросоюзу в цілому, породжуючи в рамках цього об'єднання розломи і лінії підвищеного внутрішньополітичного та міждержавного напруження. Останнє особливо помітно, оскільки держави ЄС існують в різних політичних циклах.
Серйозним випробуванням для багатьох країн Європи стала проблема мігрантів і біженців, яка викликала ланцюгову реакцію конфліктів всередині Євросоюзу, підірвала саму основну ідею європейського інтеграційного проекту.
Все це – прояви системної багаторівневої кризи інститутів Об'єднаної Європи. Її головними каталізаторами послужили: уповільнення господарського зростання, погіршення фінансового становища, загострення соціальної обстановки, політичний наступ правого і лівого популізму, пожвавлення всіляких «євроскептиків», загроза виходу з Євросоюзу Великобританії, безперервні терористичні атаки, нова хвиля біженців з країн Близького Сходу і Північної Африки . «Європейська політика паралізована страхом перед популістами, імміграцією та тероризмом. Дуже складно вирватися з цього замкнутого кола », – вважає глава варшавського відділення Європейської ради з закордонних справ Петро Бурас [4, с. 40]. Важко точніше передати драматизм ситуації, що склалася на європейському політичному просторі.
Останнім часом (особливо під сильним впливом кризових) відбулося практично одночасне загострення цілого ряду внутрішніх проблем і ослаблення глобальних економічних і політичних позицій Європейського союзу і його окремих членів, включаючи провідні високорозвинені держави. Назвемо основні, на наш погляд, причини і ознаки цього.
1) Зайве поспішне і не завжди економічно обґрунтоване (але часто політично мотивоване) розширення меж Євросоюзу за рахунок країн Східної та Південної Європи, значно відсталих в своєму інституціональному та господарському розвитку від «корінних» держав ЄС. Досвід показав, що процес приєднання нових членів йшов значно швидше, ніж могли «перетравити» діючі комунітарні інститути [27]. Якщо Н. Тензер, керівник Ініціативи поширення французького досвіду в Європі та світі, вважає, що за умови продовження процесу прийому нових країн до Євросоюзу, потрібно вирішити, які нові інституції слід запровадити, тому що, наприклад, для вирішення фінансових питань бракує механізму, здатного забезпечити нову структуру бюджету й визначити пріоритетні питання в подоланні кризи єврозони, визначитися врешті-решт з проблемою цінностей, то французький філософ П. Тібо вважає, що найбільшою проблемою ЄС є його організаційні засади та не відкритість до зовнішнього світу. На його думку, об’єднана Європа сьогодні занадто зайнята собою, нею керують дедалі більш забюрократизовані структури, рішення на найвищому рівні, які визначають життя ЄС , іноді ухвалюються за лічені години, без належного обговорення і осмислення, без консультацій з громадянами країн-членів Євросоюзу [20, с. 42-43].
2) Перехід до єдиної європейської валюти (євро) не цілком підготовлених до цього кроку країн, що в умовах фінансово-економічної кризи позбавило їх можливості використовувати такий перевірений захисний механізм, як зниження обмінного курсу національної валюти. Зокрема, для Греції (в меншій мірі – для ряду інших держав) приєднання до зони євро стало справжньою інституційної пасткою.
3) Кризовий поділ Євросоюзу на (умовно) «північ» і «південь», при якому «жителям півночі», в першу чергу Німеччині, довелося надавати величезну фінансову допомогу південним партнерам, рятуючи їх від дефолту. Для проведення операцій з порятунку проблемних країн був вироблений механізм взаємодії ЄС - Європейський центральний банк (ЄЦБ) - МВФ (так звана «Трійка»). Наприклад, в рамках цього механізму Португалії на пільгових умовах було виділено протягом трьох років 78 млрд євро у вигляді стабілізаційного кредиту [26].
4) Сповільнене зростання приватного та державного споживання, слабкі інвестиційні показники, високий рівень безробіття, стійкий бюджетний дефіцит і безпрецедентний для європейських країн обсяг державного боргу.
5) Помітне зниження торгово-економічної та техніко-технологічної конкурентоспроможності держав Євросоюзу в порівнянні з новими лідерами глобального розвитку на чолі з Китаєм;
6) Ускладнення соціальної обстановки в європейських країнах, викликане цілим клубком проблем, які не мають простого рішення: старіння населення (демографічний провал), виникнення так званого «дефіциту демократії» – відриву політики еліт від безпосередніх інтересів і запитів значної частини населення, поглиблення майнової нерівності, погіршення становища середнього класу і ін. [30]
7) Фактичний провал стратегії, спрямованої на формування і проведення єдиної зовнішньої та оборонної політики Євросоюзу, кінцевою метою якої є зміцнення міжнародних позицій об'єднання.
8) Радикальна зміна геополітичної ситуації на зовнішньому периметрі Євросоюзу, пов'язана, в першу чергу, з різким загостренням становища в Україні, Північній Африці і на Близькому Сході. Зловісним відлунням близькосхідної кризи стала серія терористичних актів Як відзначали в зв'язку з цим експерти фірми «Stratfor», що займається підготовкою аналітики і прогнозів в області геополітичної розвідки, «для більшості європейців загроза тероризму на цей момент стала частиною повсякденного життя. Довгострокові наслідки терактів позначаться не тільки на політиці і економіці національних держав, але і на самій структурі ЄС »[28].
9) Криза європейського лідерства. За оцінками експертів, Євросоюз «дрейфує без керма і без вітрил», обмежуючись реакцією (найчастіше запізнілою і недостатньою) на виникаючі внутрішні і зовнішні проблеми.
Магістр