Формування ринку сільськогосподарської землі в Україні: проблеми та перспективи (ID:380846)

ВСТУП Постановка проблеми. Питання формування цивілізованого ринку сільськогосподарських земель і створення прошарку власників землі є найактуальнішим під час проведення реформ економічних відносин, пов’язаних із землекористуванням. Від якості та своєчасності успішного його функціонування залежить вирішення проблем продовольчої безпеки держави, раціональне й екологобезпечне використання земельних ресурсів, убезпечення природного середовища та збереження здоров’я нації. Стан дослідження. Питання, що стосуються земельного ринку, висвітлено в наукових роботах українських учених Ю. Е. Губені, А. Є. Данкевича, С. Л. Дусановського, В. Я. Месель-Веселяка, П. І. Саблука, О. В. Шебаніної, А. Д. Юрченка, О. М. Юхименка та ін. Однак теоретичні підходи до цієї проблеми є різними, деколи цілком протилежними. Дослідженням основних проблем державного регулювання ринку землі приділило увагу низка науковців та експертів, зокрема Паньків З. П., Алейнікова О. В., Зінчук Т. О, Коваленко Т. О., Дроздюк Т. М., Міщенко Д. А. Так, Паньків З. П. [18] розкриває значення та роль земельних ресурсів як важливого та стратегічного ресурсів розвитку національної економіки; Алейнікова О. В. [2] вивчала особливості функціонування економічного механізму підприємств агропромислового комплексу; Зінчук Т. О. [14] досліджував ринок земельних відносин у сільському господарстві. Це свідчить про неабияку складність проблеми. Також залишаються невирішеними і потребують подальшого вивчення питання державного регулювання земельного ринку, впровадження і розвитку різних ринкових форм трансакцій із землею. Мета – дослідити сучасний стан формування ринку сільськогосподарських земель, обґрунтувати перспективи його розвитку в контексті покращення екологічного використання землі як найважливішого ресурсу в аграрному секторі економіки. Задля досягнення мети дослідження за доцільне вважається реалізації таких завдань: 1) визначити сутність та основні етапи формування ринку землі; 2) проаналізувати структуру та характеристику ринку землі; 3) визначити провідні кроки влади щодо врегулювання ринкових відносин в аграрній сфері; 4) оцінити ринок землі та його вплив на сталий розвиток країни; 5) визначити проблеми та перспективи на ринку землі; 6) розглянути міжнародний досвід впровадження ринкових відносин у аграрний сектор країни. Об’єкт дослідження – проблеми та механізми формування ринку сільськогосподарської землі в Україні. Предмет дослідження є шляхи та інструменти мінімізації негативного впливу формування ринку сільськогосподарської землі в Україні з урахуванням міжнародного досвіду. Для розв’язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження: теоретико-критичний аналіз літератури з теми дослідження; зіставлення, узагальнення і синтезування здобутої інформації тощо. ВИСНОВКИ Отже, підсумовуючи дослідження, можна зробити такі висновки. 1. Ринок землі – це особлива товарна сфера економіки, де реалізуються економічні відносини щодо купівлі-продажу, оренди і застави, обміну землі, здійснення ефективної господарської діяльності і використання цього економічного ресурсу в контексті екологічної безпеки. 2. Ринок землі має завдання, виконання яких розкриває саму суть ринку сільськогосподарських земель. Основними з них є: надання інформації про стан земель, ціну, діапазон попиту на земельні ділянки та їх пропозицію; забезпечення перерозподілу земельних ділянок між юридичними і фізичними особами; формування ціни на землю, виходячи з конкретних ринкових умов; землі; налагодження безпосередніх контактів між суб’єктами ринку; створення конкурентних умов під час здійснення ринкових операцій зі землею. 3. Формування цивілізованого ринку землі – процес дуже складний, поступовий і довготривалий. Еволюційний шлях становлення ринку землі логічно передбачає декілька етапів. Формування ринку сільськогосподарських земель продовжується і наразі відбувається четвертий його етап. 4. Україна має близько 6% території Європи. Сільськогосподарські угіддя в країні становлять майже 19% від загальноєвропейських, зокрема, рілля – близько 27%. Показник площі сільськогосподарських угідь в розрахунку на душу населення є найвищим серед європейських країн. Площа сільськогосподарських земель становить 70% території України, а ріллі – 32,5 - 78,4% усіх сільськогосподарських угідь. В Україні також найбільша частка чорноземів. Земельний фонд максимально залучений до господарського обороту, характерною є найвища у світі розораність земельних угідь. 5. Державна земля складає 10,4 млн. га, з яких: 3,2 млн. га – в постійному користуванні; 2,5 млн. га – землі запасу; 4,7 млн. га – не використовуються, хоча могли б здаватися в оренду. Це говорить про те, що держава не є ані ефективним власником земель, ані ефективним управлінцем аграрними підприємствами. Але це може бути значним джерелом економічного зростання. Наразі на поверхні два основні напрямки підвищення ефективності використання сільськогосподарських земель. 6. Перший – реалізація права оренди через аукціони. Практика земельних торгів через СЕТАМ та ProZorroдає гарні результати, проте наразі обсяг реалізації землі доволі мізерний порівняно з обсягом всього ринку оренди державних земель. Підвищення наповненості Держгеокадастру державними та комунальними землями пришвидшить цей процес, бо оренда неможлива без їх реєстрації у цьому відомстві. Значна частина угод з неконкурентною орендною платою була укладена на тривалий термін, тож доведеться чекати, поки він сплине. Нові землі можуть виставлятися на аукціон в міру їх відображення у кадастрі, і цей процес слід пришвидшити. 7. Другий – приватизація державних підприємств та державних земель. Це стосується державних підприємств та земель НААН. Цілком очевидно, що ні держава, ні академія не потребують такої значної кількості сільськогосподарської землі. Цей напрямок потребує запровадження ринку землі. Утім, мова не про те, щоб розпродати державні землі. Йдеться про пошук ефективного власника. 8. Питання ринку землі мають тривалу історію. Мораторій був введений Верховною Радою у січні 2001 р. Закон передбачав, що мораторій діятиме короткостроково – до прийняття закону про обіг земель сільськогосподарського призначення або відповідно до норми в Земельному кодексі. Пізніше, в тому ж 2001 р., парламент прийняв Земельний кодекс, однак у ньому не йшлося про скасування мораторію, навпаки, закон продовжив його дію до кінця 2005 року. Після цього дію мораторію продовжували ще 8 разів: у 2004, 2006, 2008, 2010, 2011, 2012, 2015 і востаннє у 2016 р. – до 1 січня 2018 р. Потім було продовжено до 1 січня 2019 р. 9. Проведений аналіз показників загальної суми надходжень місцевих бюджетів від плати за землю зросла за останній рік на 20%: з 27,3 млрд. грн. у 2018 р. до 32,9 млрд. грн. – у 2019. За останній рік зріс земельний податок з юридичних осіб – більш ніж на 40%, Орендна плата з юридичних осіб – майже на 12,5%, Земельний податок з фізичних осіб – на 18,75% та Орендна плата з фізичних осіб – більш ніж на 9,5%. Однак ще єдиний податок, зростання якого відбулось на 19,2%. 10. Впровадження ринку землі вплине на надходження місцевих бюджетів. Тому, реформа має відбуватися за участі територіальних громад та органів місцевого самоврядування. Територіальні громади мають бути активними учасниками впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, адже земля – це не лише фінансовий ресурс для вирішення питань місцевого значення, а й територіальний базис для їх розвитку. 11. Перспективи, які відкриває для української економіки запровадження ринку землі: зростання ціни на землю (За останні три роки ціна на сільгоспугіддя знизилася в середньому на 25%, що частково зумовлено відсутністю здорової конкуренції. Введення відкритого і раціонального ринку землі сприятиме збільшенню вартості земельних ділянок), зростання потоку інвестицій (те, що земля фактично стане відкритим білим активом, зумовить зниження банками процентних ставок. Отримавши високоякісну заставу у вигляді земельних ділянок, банки зможуть спрямувати кошти на довгострокове фінансування всіх секторів економіки), значне прискорення зростання ВВП (з відкриттям ринку землі очікується прискорення зростання ВВП 0,6 – 1,6%, тобто від 0,7 дол. до 1,5 млрд. дол., що на тлі загальних показників 2 − 3% матиме потужний вплив на економіку). Також виведення ринку землі із тіні сприятиме появі нових гравців і посиленню конкуренції, що дасть поштовх розвитку технологій. 12. Пошук ефективних форм господарювання на землі має стратегічне значення для майбутнього країни і в контексті збереження земельних ресурсів, які є в розпорядженні, і задля формування ефективного власника, оскільки і сьогодні аграрний сектор забезпечує 12% ВВП і близько 40% валютних надходжень від експорту, при тому, що потенціал аграрного сектора у повній мірі ще не вичерпано. В цьому контексті приватна власність на землю та формування ринку землі можуть стати важелем підвищення ефективності функціонування. І певні результати ринково-орієнтованих реформ вже мають результати. 13. Так, на початок 2017 р. у держвласності знаходилося 24,1% сільськогосподарських угідь, в приватній – 74,8%, комунальній – 1,06%, колективній – 0,04%. Земельними паями в Україні володіють близько 7 млн. громадян. Загальна площа пайових угідь – 27,5 млн. га, з яких 60% передані в оренду, 17% приєднані до індивідуальних господарств без юридичної особи, 22% не використовується зовсім або використовуються без реєстрації. 14. Основними формами господарювання є агрохолдинги та фермерські господарства. В Україні функціонує 85 агрохолдингів і їх кількість зменшується впродовж останніх років, зареєстровано 46,143 тис. фермерських господарств (станом на середину 2019 р., які обробляють всього 4,3 млн. га. 15. Представлені показники свідчать про те, що агросектор не має стійкої та ефективної інституційної основи, а це викликає сумніви у спроможності господарюючих на землі суб’єктів здійснити придбання землі, на яких вони здійснюють свою діяльність. 16. Таким чином, питання змісту державного регулювання ринку землі в Україні залишається актуальним та потребує широкої науково-практичної дискусії щодо змісту, форм та термінів реалізації. Оскільки землі сільськогосподарського призначення в Україні складають понад 70% від загальної величини земельних ресурсів, то необґрунтовані державні реформи можуть призвести до втрати стратегічного ресурсу, а загалом так і не забезпечити перетворення аграрного сектора економіки у драйвер економічного зростання країни. 17. Аргументом щодо реалізації зваженого підходу до державної політики щодо ринку землі є розуміння того, що зміна відносин власності на землю вплине на ринок та, відповідно на ціни, продовольчих товарів, що є особливу чутливим в сучасних економічних умовах України. 18. Основними проблемними питаннями здійснення аграрних реформ в Україні є організаційні, фінансові та регуляторні. Але мню було наведено шляхи вирішення даних проблем. 19. Також в роботі було звернено до зарубіжного досвіду для використання його в Україні. Основними підходами, на яких повинне базуватись державне управління у сфері відносин власності на землю повинні стати: комплексний підхід – процес формування ринку землі слід розглядати в загальній сукупності проблем розвитку національної економіки, ситуаційний підхід – в процесі здійснення будь-яких реформ, а особливо реформ щодо власності на землю, слід враховувати реальну соціальну, політичну та економічну ситуацію, стратегічний підхід визначає необхідність розуміння довгострокової ролі земельних ресурсів, а не орієнтації на вирішення поточних проблем економічного розвитку.