Зразок роботи
1.1. Місце Придніпровського економічного району серед інших районів
Регіональна соціально-економічна політика – це розробка і реалізація в державних масштабах системи заходів для збалансованого соціально-економічного розвитку територій, створенню сприятливих передумов для функціонування господарських об’єктів, а також належних соціальних і економічних умов для життєдіяльності населення. Вона здійснюється відповідно до Концепції державної регіональної політики, затвердженої указом Президента України 25.05.2001 року, №341/2001 [2] і основними положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 року, №452/97- ВР [1].
Головним районоутворюючим фактором прийнято вважати географічний (територіальний ) поділ праці, в результаті якого кожна галузь виробництва або інший вид діяльності закріплюється за певними районами країни [8].
Необхідними умовами географічного поділу праці за М.М.Баранським є виробництво певної продукції в районах (спеціалізація) і обмін товарами, що виробляються (міжрайонні зв’язки).
Особливості історико-географічного розвитку різних частин території України, відмінності в їх природно-кліматичних умовах, ступені забезпеченості природно-ресурсним потенціалом, трудовими ресурсами й іншими факторами виробництва зумовили розходження в рівнях соціально-економічного розвитку її регіонів. Різна роль регіонів у географічному поділі праці, народногосподарської спеціалізації, міжрегіональних зв’язках.
Економічне районування як метод наукового дослідження та регулювання територіальної організації господарства являє собою поділ території країни на окремі таксони – райони, що відповідають ознакам специфіки і цілісності. Воно здійснюється, виходячи з об’єктивних закономірностей територіального поділу праці, формування територіальних соціально-економічних комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури району [10].
У XIX-XX ст. в Україні науковці виділяли три макрорегіони
(М. Драгоманов, С. Рудницький, В. Садовський) – Лівобережна Україна, Правобережна Україна, Причорноморська Україна (історико-географічний принцип).
На початку 1950-х років К. Г. Воблий виділяв п’ять економічний районів: Центральний, Північно-Східний, Південно-Західний, Західний. Наприкінці 1950-х років О.Т. Діброва виділив шість внутрішньо республіканських районів: Донбас, Промислове Подніпров’я, Північно-Східний, Центральний, Західний, Причорноморський. У 1957-1965 рр. територія УРСР поділялась на одинадцять, потім на чотирнадцять, а наприкінці – на сім економічних районів, якими керували ради народного господарства – раднаргоспи.
У 1961 р. була затверджена нова схема великих економічних районів СРСР, три з яких були на території України:
– Донецько-Придніпровський;
– Південно-Західний;
– Південний.
На початку 1980-х р. Інститут географії НАН України (під керівництвом
О. М. Маринича) розробив схему природно-господарської регіоналізації країни: Західне Полісся, Українські Карпати, Київське Придніпров’я, Лівобережне Придніпров’я, Промислове Придніпров’я, Донбас, Українське Причорномор’я, Крим [9].
1.2. Характеристика та природно-ресурсний потенціал Придніпровського економічного району
Придніпровський економічний район є найбільш забезпеченим природно-ресурсним потенціалом, зокрема мінеральними і земельними ресурсами. Інтегральний природно-ресурсний потенціал району становить 15% від загального в Україні. Район відноситься до групи дуже добре забезпечених мінеральними ресурсами, добре забезпечених земельними ресурсами, середньо забезпечених водними та рекреаційними з практичною відсутністю лісових ресурсів. Унікальне поєднання природних умов і ресурсів є однією з основних передумов формування потужного територіально-виробничого комплексу Придніпровського району [9].
Придніпровський район є дуже багатим на мінеральні ресурси і характеризується їх вдалим поєднанням: поряд із залізо- і марганцеворудними басейнами розташовані запаси кам’яного і бурого вугілля, уранових руд тощо. Мінеральні ресурси району представлено паливними, рудними і нерудними.
З паливних ресурсів у районі є кам’яне вугілля Донецького і буре вугілля Дніпровського басейнів. Поклади кам’яного вугілля зосереджено в межах східної частини Дніпропетровської області (Західний Донбас), запаси якого становлять майже 8,6 млрд. тонн. Поклади бурого вугілля виявлені в П’ятихатському, Верхньодніпровському, Криворізькому і Синельниківському районах, нафта та природний газ – у Царичанському і Новомосковському районах Дніпропетровської області.
Основним природним багатством району є рудні ресурси, серед яких виділяються Криворізький і Білозерський залізорудні басейни та Нікопольський і Великотокмацький марганцеворудні. Запаси Криворізької залізної руди становлять понад 12 млрд. тонн, або понад 80% запасів залізної руди в Україні. У Дніпропетровській області є й інші перспективні залізорудні родовища, такі як Оріхово-Павлоградська та Чортоницька магнітні аномалії, Жовтянське родовище у П’ятихатському районі. На Нікопольський і Великотокмацький басейни припадає 100% запасів марганцевих руд в Україні. Усі ці запаси є потужною базою для розвитку чорної металургії району. Руди кольорових металів представлено родовищами титану (Самотканське родовище Дніпропетровської області), бокситів (Високопільське родовище Дніпропетровської області), рутило-ільменітових руд, цирконію, кобальту. На їх основі розвивається кольорова металургія району.
Промислове значення мають нерудні корисні копалини, передусім будівельні матеріали – граніти (Бородаївське, Нікопольське, Кудашівське родовища), каоліни (Просянське родовище), вогнетривкі глини, вапняки (Криворіжжя), графіт, польовий шпат, діабаз, кварцеві піски тощо.
Клімат району є помірно-континентальним з тривалим вегетаційним періодом, жарким посушливим літом та малосніжною нехолодною зимою. Основна частина території розташована на Придніпровській низовині. Вздовж морського узбережжя простягаються довгі, вузькі піщані коси, намиті морем. Серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи: на півночі – чорноземи звичайні, на півдні – південні та південні солонцюваті. Рівнинний характер рельєфу і високоврожайні ґрунти в поєднанні з сприятливими агрокліматичними умовами створюють передумови для розвитку інтенсивного багатогалузевого землеробства, а в цілому сприятливі для проживання та господарської діяльності населення даного регіону. Землі району майже повністю розорано.
2.1. Передумови розвитку Придніпровського економічного району;
Господарське освоєння території Придніпровського району порівняно з іншими регіонами України розпочалось не так давно.
У середині ХV ст. лівобережжя району входило до складу Кримського ханства, правобережжя – Великого Князівства Литовського. Після Люблінської унії 1569 р. запорізькі землі відійшли до Польщі, Приазов’я перебувало в Кримському ханстві. З 30-х рр. ХVI ст. до 1709 р. на території району знаходилось особливе політико-адміністративне утворення – Запорізька Січ (з центром на
о. Хортиця), а у 1734-75 рр. – Нова Січ [13].
За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Запоріжжя юридично знаходилось під подвійною владою Польщі та Росії, за Бахчисарайським миром 1681 р. – Польщі, фактично перебуваючи під владою Росії, що юридично закріплено «Вічним миром» 1686 р. Проте правобережні землі південніше Тясмина («задніпровські місця») мали залишатись незаселеними. 1764 р. Запоріжжя ввійшло до складу новоствореної Новоросійської губернії, а з 1775 р. – Новоросійської (правобережне) та Азовської (лівобережне) губерній, які у 1783 р. об’єднані в Катеринославське намісництво. Приєднані до Росії 1783 р. землі Кримського ханства ввійшли до створеної наступного року Таврійської області.
1796 р. всі землі району було об’єднано у складі Новоросійської губернії, де повітовими центрами стали Новоросійськ (Катеринослав), Павлоград і Новомосковськ. 1802 р. у результаті її розділу територія району увійшла до Катеринославської (повітові центри – Верхньодніпровськ, Катеринослав (Дніпропетровськ), Новомосковськ, Олександрівськ (Запоріжжя), Павлоград) та Таврійської (Бердянськ, Мелітополь) губерній.
Початок багатьом поселенням на території району поклали створені у ХVII ст. зимівники запорізьких козаків, які поселялися для несення служби по долинах Дніпра та його притоках до Кальміуса, який розмежовував землі запорізьких і донських козаків [9].
У ХVII ст. Запоріжжя було важливим районом виробництва селітри, металообробки. У сільському господарстві домінувало тваринництво (передусім скотарство), землеробство було розвинене лише у північній частині (вирощування гречки, ячменю, вівса, гороху).
Після ліквідації Запорізької Січі та російсько-турецької війни 1768-74 рр. активізувалось освоєння «задніпровських місць».
Для захисту південно-західної частини Російської імперії від татар та турків у 1770-71 рр. була закладена Дніпровська укріплена лінія (між річками Дніпро, Берда), в складі якої збудована Олександрівська фортеця (згодом – місто Олександрівськ). Після російсько-турецької війни 1775 р. для зв’язку центра Новоросії – Кременчука – з військами на півдні було розпочато будівництво Кизикерменського поштового тракту (засновано 10 пунктів, у тому числі Кривий Ріг). 1776 р. засновано Катеринослав, 1780 р. – Нікополь, Павловськ (Павлоград).
Але лише з кінця ХVIII ст. поселення району почали отримувати статус міст – Нікополь (1782), Катеринослав (1783), Новомосковськ (1784), Павлоград (1797), Олександрівськ (1806), Бердянськ (1841), Мелітополь (1841).
У ХІХ ст. найбільшим містом району, основним економічним, торгівельним, науково-освітнім, банківським регіональним центром став Катеринослав – четверте за кількістю жителів місто на території України (113 тис. жителів,
1897 р.). Населення решти міст не перевищувало 30 тис.
Дослідження залізних руд Криворіжжя розпочалися з другої половини
ХVIII ст., а їх промислова експлуатація – століттям пізніше. З 80-х рр. ХІХ ст.
2.2. Оцінка Придніпровського економічного району
Площа Придніпровського економічного району у складі Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської областей, становить 83,7 тис. км2. Це, насамперед, промислово-аграрний район, де промисловість на більшості території значно переважає сільське господарство (6:1). Виняток становить Кіровоградська область, де це співвідношення більш збалансоване.
У районі нараховується майже 100 тис. га курортно-рекреаційних територій. Рекреаційний потенціал району складають мінеральні бальнеологічні води, лікувальні грязі, морські, річкові пляжі, ліси рекреаційного призначення.
Галузі спеціалізації господарства Придніпровського економічного району – це чорна і кольорова металургія; електроенергетика; машинобудування, а саме електротехнічне, важке, транспортне, сільськогосподарське; хімічна промисловість, а саме коксохімія, виробництво мінеральних добрив, гумотехнічних та лакофарбових виробів, пластмас; промисловість будівельних матеріалів; харчова промисловість.
Вигідність суспільно-географічного положення району визначають:
– розміщення у центрально-східній частині України;
– район перетинає велика водна транспортна магістраль Дніпро і омиває з півдня Азовське море (приморське положення), що дає можливість розвивати річковий і морський види транспорту та рекреаційне господарство;
– густа мережа сухопутних транспортних шляхів, а також велика водна артерія Дніпро, що створюють сприятливі умови для різноманітних зв’язків з іншими районами України та з деякими зарубіжними країнами;
– розміщення у межах Степової природно-господарської зони із сприятливими умовами для розвитку сільськогосподарського виробництва.
Демографічна ситуація в районі характеризується високою смертністю, яка перевищує середній показник в Україні, низькою народжуваністю, значним природним скороченням населення, що перевищує середньодержавне значення [5]. У статевій структурі населення жінки значно переважають (на 1000 жінок припадає 865 чоловіків) (рис. 2.1).
3.1. Проблеми розвитку Придніпровського економічного регіону
Найактуальнішими проблемами Придніпровського економічного району і можливостями розвитку на перспективу є:
1) Проблема охорони навколишнього середовища, гострота якої посилюється тим, що в районі знаходяться великі міста-забруднювачі – Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ (розміщений на відстані 45 км від Дніпропетровська), Кривий Ріг (151 км), Верхньодніпровськ (73 км), Запоріжжя, Бердянськ. Висока територіальна концентрація потужних металургійних, хімічних та машинобудівних виробництв загострює проблему охорони атмосфери, водних ресурсів, земельних угідь.
Так, наприклад, кількість джерел, що здійснюють викиди шкідливих речовин у м. Кривий Ріг становить 4 562, кількість підприємств – 88. Сумарні обсяги забруднюючих речовин, що відходять від стаціонарних джерел міста становлять 2,3 млн тонн, у т.ч. в атмосферу викидається без очищення 650 тис. тонн. У структурі викидів в атмосферу 84% припадає на газоподібні та рідкі і 16% – на тверді. Головними забруднювачами навколишнього середовища м. Кривий Ріг є такі підприємства: ВО «Криворіжзалізобетон», Північний гірничозбагачувальний комбінат, гранітний кар’єр, Центральний гірничозбагачувальний комбінат, силікатний завод, ТЕЦ, шахти «Гвардійська», «Глибока-Гігант», ім. Артема, цементний завод, металургійний комбінат «Криворіжсталь», Південний гірничозбагачувальний комбінат та інші. Кривий Ріг є найзабрудненішим містом України [4].
Проведене спеціалістами зонування району за ступенем гостроти екологічної ситуації дало можливість виділити такі ареали з кризовою екологічною ситуацією – Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Криворізький, Запорізький, Нікопольський та Павлоградський та території з небезпечною екологічною ситуацією в районах видобутку корисних копалин, їх збагачення і транспортування.
2) Проблема раціонального використання зрошених земель і гідротехнічних меліоративних споруд, забезпечення оптимального розподілу засобів і ресурсів, які спрямовуються на освоєння осушених земель, їх гіпсування. Дуже гостро в макрорайоні постає проблема реконструкції існуючих меліоративних систем, поліпшення їх водозабезпеченості, ліквідації засоленості і підвищення кислотності ґрунтів.
Кар’єрний спосіб видобування залізної руди в районі призводить до порушення міцності ґрунтів, зникнення підземних вод, осідання газово-димчастих твердих часток на десятки кілометрів навколо гірничо-збагачувальних комбінатів. Внаслідок цього забруднюються ґрунти і знижується на 15-20% урожайність сільськогосподарських культур [4].
Щороку на території Придніпровського району спостерігаються пилові бурі, посухи і суховії, що знищують посіви сільськогосподарських культур, видувають верхній шар ґрунту і, таким чином, завдають значної шкоди агропромисловому виробництву. В окремі, дуже посушливі роки орний шар ґрунту повністю висихає, гинуть посіви, на 40% менше за норму випадає опадів. Усе це призводить до зменшення урожайності окремих сільськогосподарських культур майже на 50%.
3) Проблема паливно-енергетичного комплексу. У зв’язку з підвищенням собівартості видобутку вугілля постає питання про закриття деяких нерентабельних шахт. Доцільно оснастити діючі шахти газовловлювачами для подальшого використання зрідженого газу метану як палива на транспорті та в електроенергетиці.
3.2. Перспективи розвитку Придніпровського економічного регіону
Основні напрями розв’язання проблеми охорони навколишнього середовища – це впровадження безвідходних технологій на виробництві, зокрема на підприємствах чорної металургії, гірничодобувної, хімічної промисловості, широке використання відходів, рекультивація земель тощо.
Реконструкцію існуючих меліоративних систем, поліпшення їх водозабезпеченості, ліквідацію засоленості і підвищення кислотності ґрунтів. можна досягти будівництвом на заболочених і підтоплених землях дренажних систем, закритих зрошувальних систем з автоматизацією водорозподілу і поливу тощо. Особливої уваги потребує ліквідація негативних наслідків роботи Каховської зрошувальної системи – підняття рівня ґрунтових вод, підтоплення земель тощо [4].
Магістр