«Управління лісовими ресурсами національної економіки» (ID:599404)

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Лісове господарство як об’єкт державного управління Розвиток лісового господарства (як і решти галузей національної еко-номіки) істотною мірою залежить від впливу держави, яка “відіграє провідну роль у регулюванні суспільних відносин щодо лісів”. Відповідний вплив здійснюється в різних формах. Наприклад, задавання “траєкторії” розвитку галузі забезпечується державною політикою у сфері лісових відносин - комплексом правових, фінансових, адміністративних та організаційних заходів, включаючи процес прийняття рішень, із використанням яких держава цілеспрямовано впливає на регулювання суспільних відносини, що стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Ураховуючи той факт, що переважна більшість лісів і суб’єктів госпо-дарювання, які там господарюють, мають державну форму власності, цілком виправданим убачається державне управління лісовим господарством. Зокрема, деякі науковці акцентують на необхідності “державного управління лісами - організації ведення лісового господарства, здійсненні контролю за дотриманням лісового законодавства, охороні та захисту лісів, використанні лісових ресурсів, що включає увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики”, тим самим, з одного боку, доволі точно відображаючи зміст регуляторного впливу держави в цій царині, а з іншого - займаючи дискусійну позицію щодо об’єкта такого впливу (ліси, а не лісове господарство). У цьому контексті більш правомірним є пропоноване Е. Дробко, В. Левківським поняття “державне управління у сфері лісових відносин”, тлумачення якого відображає загальні засади управлінського впливу держави, але не лише не розкриває його специфіку стосовно лісового господарства, а й навіть не містить згадки про цю галузь 9, с. 148-149. Функції державного управління лісовим господарством реалізуються через побудову відповідного механізму, під яким М. Бизова розуміє “сукуп-ність практичних заходів, засобів, важелів і стимулів, за допомогою яких суб’єкти державного управління лісовим господарством здійснюють цілес-прямований вплив на сферу лісового господарства з метою досягнення пос-тавлених цілей та узгодження інтересів”. Загалом перелік механізмів державного управління та особливості їхнього застосування істотною мірою залежать від наявних проблем і доступних ресурсів, необхідних для їх вирішення. При цьому дискусійними є пропозиції окремих науковців упровадити ринкові механізми, хоча зазначені механізми впливають на суспільні процеси постійно й поза волею держави та суб’єктів господарювання та мають за мету виправити недоліки державного управління 3, с. 7. Виправити загалом невтішну ситуацію в лісовому господарстві Украї-ни можливо лише за умови консолідації держави, бізнесу та громадськості. При цьому цілком слушними є такі пропозиції науковців: - поєднати економічні, соціальні й екологічні складові національної системи лісоуправління; - запровадити екологоорієнтоване лісоуправління на місцевому рівні з урахуванням наявних потреб; - враховувати екологічну вразливість лісових екосистем, еколого-економічних умов лісокористування в окремих регіонах; - оптимізувати параметри лісистості територій відповідно до їхніх природних і соціально-економічних умов; - перейти на якісно нову системну і до того ж активну форму управлін-ня охороною та відтворенням лісів у системі екологічної мережі; - вдосконалити системи та технології державного контролю за дотри-манням лісового законодавства; - розробити та використовувати механізм зонування територій лісового господарства за функціональним призначенням з урахуванням рівня економічної доступності лісів; - запровадити механізм оцінювання рівня прибутковості лісових ресу-рсів на засадах ренти; - активізувати процес сертифікації лісогосподарських послуг і лісогос-подарської продукції; - опрацювати механізм надання в заставу банківським установам діло-вої деревини під отримання кредитних ресурсів для укладання лізингових угод і придбання сучасного високотехнологічного обладнання; - реалізувати пілотний проект формування вертикально інтегрованої підприємницької структури в найбільш заліснених районах; - створити регіональні лісопереробні центри для виробництва лісогос-подарської продукції; - формувати кластер приватних лісових власників головним чином за рахунок платного або безоплатного отримання у власність малопридатних і непридатних для сільськогосподарського використання земель та заліснення їх; - відокремити лісокористування від лісівництва; - стимулювати створення на базі держлісгоспів лісових асоціацій і роз-виток кооперативного руху щодо розширення масштабів агролісомеліорації та створення захисних лісосмуг; - активізувати участь лісового господарства в торгівлі квотами на ви-киди парникових газів; - провести реконструкцію насіннєвих плантацій, що існують; - збільшити норми заготівлі деревини в стиглих і перестиглих лісових масивах; - використовувати механізми публічно-приватного партнерства для за-лучення додаткових ресурсів у розвиток галузі 8, с. 21-22. Проведені узагальнення публікацій за даною проблематикою та ре-зультати власних досліджень дозволили: 1. Виокремити характерні ознаки вітчизняного лісового господарства: пріоритет екологічної та рекреаційної функції над економічною та соціаль-ною; незначна (порівняно з іншими європейськими країнами) лісистість те-риторії; низька інвестиційна привабливість галузі через державну власність на ліси та тривалий (близько 100 років) термін виробничого циклу. 2. На підставі результатів дослідження сутнісних характеристик вжива-ного поняттєвого апарату дістало подальшого розвитку тлумачення поняття “державне управління лісовим господарством ”, під яким слід розуміти комплексне використання уповноваженими органами державної влади доступних сил і засобів регуляторного впливу для примноження та ефективного використання лісових ресурсів, належного виконання галуззю покладених на неї функцій. 3. Удосконалити класифікацію механізмів впливу на розвиток галузі: а) за формою впливу: державна лісова політика, державне управління лісовим господарством, державне регулювання та управління діяльністю; б) за способом впливу: інституційні, економічні, організаційні, правові; в) за об ’єктом впливу: лісове господарство; лісовий сектор економіки; лісовий, лісоресурсний комплекс; суспільні відносини щодо охорони, використання та відтворення лісів; діяльність лісогосподарських підприємств; г) за спрямованістю впливу: реалізації права власності на ліси; розподілу функцій з розпорядження лісами між органами державної влади різних рівнів; екологізації лісового комплексу; запровадження принципів сталого управління агроландшафтами; формування та забезпечення економіко-правової відповідальності у сфері лісокористування й лісовирощування; залучення зацікавлених осіб до системи управління лісами та лісовим господарством; охорона й відтворення лісових насаджень; взаємоузгодження системних змін власне галузевих структур лісового комплексу. 4. Конкретизувати перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) державного управління лісовим господарством: а) адміністративні: поділ лісів на категорії залежно від значення й основних виконуваних функцій; екологічна сертифікація лісів; державні стандарти, що регулюють технологічні процеси відтворення та використання лісів; дозволи на ведення лісового господарства; стягнення за порушення правил лісокористування та шкоду, заподіяну лісовому господарству; б) економічні: лісоресурсна рента; плата за використання лісу на коре-ні (зокрема, попенна плата), за землі лісового фонду; субсидії та дотації на лісозахисні заходи; пільги при сплаті екологічних податків і платежів за лісокористування; в) правові: Лісовий кодекс України, укази Президента України, поста-нови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Державного аге-нтства лісових ресурсів України та міністерств - користувачів лісових маси-вів; г) організаційні: ведення державного лісового кадастру, обліку і моні-торингу лісів; приватизація деградованих і малопродуктивних угідь для за-ліснення; відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, що мають експлуатаційне значення; передання окремих лісових земель при-ватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (приро-доохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо). Продовження наукових розвідок за даною проблематикою сприятиме подальшому розвитку національного лісового господарства 1, с. 23-24. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Лісове господарство як об’єкт державного управління Розвиток лісового господарства (як і решти галузей національної еко-номіки) істотною мірою залежить від впливу держави, яка “відіграє провідну роль у регулюванні суспільних відносин щодо лісів”. Відповідний вплив здійснюється в різних формах. Наприклад, задавання “траєкторії” розвитку галузі забезпечується державною політикою у сфері лісових відносин - комплексом правових, фінансових, адміністративних та організаційних заходів, включаючи процес прийняття рішень, із використанням яких держава цілеспрямовано впливає на регулювання суспільних відносини, що стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Ураховуючи той факт, що переважна більшість лісів і суб’єктів госпо-дарювання, які там господарюють, мають державну форму власності, цілком виправданим убачається державне управління лісовим господарством. Зокрема, деякі науковці акцентують на необхідності “державного управління лісами - організації ведення лісового господарства, здійсненні контролю за дотриманням лісового законодавства, охороні та захисту лісів, використанні лісових ресурсів, що включає увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики”, тим самим, з одного боку, доволі точно відображаючи зміст регуляторного впливу держави в цій царині, а з іншого - займаючи дискусійну позицію щодо об’єкта такого впливу (ліси, а не лісове господарство). У цьому контексті більш правомірним є пропоноване Е. Дробко, В. Левківським поняття “державне управління у сфері лісових відносин”, тлумачення якого відображає загальні засади управлінського впливу держави, але не лише не розкриває його специфіку стосовно лісового господарства, а й навіть не містить згадки про цю галузь 9, с. 148-149. Функції державного управління лісовим господарством реалізуються через побудову відповідного механізму, під яким М. Бизова розуміє “сукуп-ність практичних заходів, засобів, важелів і стимулів, за допомогою яких суб’єкти державного управління лісовим господарством здійснюють цілес-прямований вплив на сферу лісового господарства з метою досягнення пос-тавлених цілей та узгодження інтересів”. Загалом перелік механізмів державного управління та особливості їхнього застосування істотною мірою залежать від наявних проблем і доступних ресурсів, необхідних для їх вирішення. При цьому дискусійними є пропозиції окремих науковців упровадити ринкові механізми, хоча зазначені механізми впливають на суспільні процеси постійно й поза волею держави та суб’єктів господарювання та мають за мету виправити недоліки державного управління 3, с. 7. Виправити загалом невтішну ситуацію в лісовому господарстві Украї-ни можливо лише за умови консолідації держави, бізнесу та громадськості. При цьому цілком слушними є такі пропозиції науковців: - поєднати економічні, соціальні й екологічні складові національної системи лісоуправління; - запровадити екологоорієнтоване лісоуправління на місцевому рівні з урахуванням наявних потреб; - враховувати екологічну вразливість лісових екосистем, еколого-економічних умов лісокористування в окремих регіонах; - оптимізувати параметри лісистості територій відповідно до їхніх природних і соціально-економічних умов; - перейти на якісно нову системну і до того ж активну форму управлін-ня охороною та відтворенням лісів у системі екологічної мережі; - вдосконалити системи та технології державного контролю за дотри-манням лісового законодавства; - розробити та використовувати механізм зонування територій лісового господарства за функціональним призначенням з урахуванням рівня економічної доступності лісів; - запровадити механізм оцінювання рівня прибутковості лісових ресу-рсів на засадах ренти; - активізувати процес сертифікації лісогосподарських послуг і лісогос-подарської продукції; - опрацювати механізм надання в заставу банківським установам діло-вої деревини під отримання кредитних ресурсів для укладання лізингових угод і придбання сучасного високотехнологічного обладнання; - реалізувати пілотний проект формування вертикально інтегрованої підприємницької структури в найбільш заліснених районах; - створити регіональні лісопереробні центри для виробництва лісогос-подарської продукції; - формувати кластер приватних лісових власників головним чином за рахунок платного або безоплатного отримання у власність малопридатних і непридатних для сільськогосподарського використання земель та заліснення їх; - відокремити лісокористування від лісівництва; - стимулювати створення на базі держлісгоспів лісових асоціацій і роз-виток кооперативного руху щодо розширення масштабів агролісомеліорації та створення захисних лісосмуг; - активізувати участь лісового господарства в торгівлі квотами на ви-киди парникових газів; - провести реконструкцію насіннєвих плантацій, що існують; - збільшити норми заготівлі деревини в стиглих і перестиглих лісових масивах; - використовувати механізми публічно-приватного партнерства для за-лучення додаткових ресурсів у розвиток галузі 8, с. 21-22. Проведені узагальнення публікацій за даною проблематикою та ре-зультати власних досліджень дозволили: 1. Виокремити характерні ознаки вітчизняного лісового господарства: пріоритет екологічної та рекреаційної функції над економічною та соціаль-ною; незначна (порівняно з іншими європейськими країнами) лісистість те-риторії; низька інвестиційна привабливість галузі через державну власність на ліси та тривалий (близько 100 років) термін виробничого циклу. 2. На підставі результатів дослідження сутнісних характеристик вжива-ного поняттєвого апарату дістало подальшого розвитку тлумачення поняття “державне управління лісовим господарством ”, під яким слід розуміти комплексне використання уповноваженими органами державної влади доступних сил і засобів регуляторного впливу для примноження та ефективного використання лісових ресурсів, належного виконання галуззю покладених на неї функцій. 3. Удосконалити класифікацію механізмів впливу на розвиток галузі: а) за формою впливу: державна лісова політика, державне управління лісовим господарством, державне регулювання та управління діяльністю; б) за способом впливу: інституційні, економічні, організаційні, правові; в) за об ’єктом впливу: лісове господарство; лісовий сектор економіки; лісовий, лісоресурсний комплекс; суспільні відносини щодо охорони, використання та відтворення лісів; діяльність лісогосподарських підприємств; г) за спрямованістю впливу: реалізації права власності на ліси; розподілу функцій з розпорядження лісами між органами державної влади різних рівнів; екологізації лісового комплексу; запровадження принципів сталого управління агроландшафтами; формування та забезпечення економіко-правової відповідальності у сфері лісокористування й лісовирощування; залучення зацікавлених осіб до системи управління лісами та лісовим господарством; охорона й відтворення лісових насаджень; взаємоузгодження системних змін власне галузевих структур лісового комплексу. 4. Конкретизувати перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) державного управління лісовим господарством: а) адміністративні: поділ лісів на категорії залежно від значення й основних виконуваних функцій; екологічна сертифікація лісів; державні стандарти, що регулюють технологічні процеси відтворення та використання лісів; дозволи на ведення лісового господарства; стягнення за порушення правил лісокористування та шкоду, заподіяну лісовому господарству; б) економічні: лісоресурсна рента; плата за використання лісу на коре-ні (зокрема, попенна плата), за землі лісового фонду; субсидії та дотації на лісозахисні заходи; пільги при сплаті екологічних податків і платежів за лісокористування; в) правові: Лісовий кодекс України, укази Президента України, поста-нови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Державного аге-нтства лісових ресурсів України та міністерств - користувачів лісових маси-вів; г) організаційні: ведення державного лісового кадастру, обліку і моні-торингу лісів; приватизація деградованих і малопродуктивних угідь для за-ліснення; відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, що мають експлуатаційне значення; передання окремих лісових земель при-ватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (приро-доохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо). Продовження наукових розвідок за даною проблематикою сприятиме подальшому розвитку національного лісового господарства 1, с. 23-24. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Лісове господарство як об’єкт державного управління Розвиток лісового господарства (як і решти галузей національної еко-номіки) істотною мірою залежить від впливу держави, яка “відіграє провідну роль у регулюванні суспільних відносин щодо лісів”. Відповідний вплив здійснюється в різних формах. Наприклад, задавання “траєкторії” розвитку галузі забезпечується державною політикою у сфері лісових відносин - комплексом правових, фінансових, адміністративних та організаційних заходів, включаючи процес прийняття рішень, із використанням яких держава цілеспрямовано впливає на регулювання суспільних відносини, що стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Ураховуючи той факт, що переважна більшість лісів і суб’єктів госпо-дарювання, які там господарюють, мають державну форму власності, цілком виправданим убачається державне управління лісовим господарством. Зокрема, деякі науковці акцентують на необхідності “державного управління лісами - організації ведення лісового господарства, здійсненні контролю за дотриманням лісового законодавства, охороні та захисту лісів, використанні лісових ресурсів, що включає увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики”, тим самим, з одного боку, доволі точно відображаючи зміст регуляторного впливу держави в цій царині, а з іншого - займаючи дискусійну позицію щодо об’єкта такого впливу (ліси, а не лісове господарство). У цьому контексті більш правомірним є пропоноване Е. Дробко, В. Левківським поняття “державне управління у сфері лісових відносин”, тлумачення якого відображає загальні засади управлінського впливу держави, але не лише не розкриває його специфіку стосовно лісового господарства, а й навіть не містить згадки про цю галузь 9, с. 148-149. Функції державного управління лісовим господарством реалізуються через побудову відповідного механізму, під яким М. Бизова розуміє “сукуп-ність практичних заходів, засобів, важелів і стимулів, за допомогою яких суб’єкти державного управління лісовим господарством здійснюють цілес-прямований вплив на сферу лісового господарства з метою досягнення пос-тавлених цілей та узгодження інтересів”. Загалом перелік механізмів державного управління та особливості їхнього застосування істотною мірою залежать від наявних проблем і доступних ресурсів, необхідних для їх вирішення. При цьому дискусійними є пропозиції окремих науковців упровадити ринкові механізми, хоча зазначені механізми впливають на суспільні процеси постійно й поза волею держави та суб’єктів господарювання та мають за мету виправити недоліки державного управління 3, с. 7. Виправити загалом невтішну ситуацію в лісовому господарстві Украї-ни можливо лише за умови консолідації держави, бізнесу та громадськості. При цьому цілком слушними є такі пропозиції науковців: - поєднати економічні, соціальні й екологічні складові національної системи лісоуправління; - запровадити екологоорієнтоване лісоуправління на місцевому рівні з урахуванням наявних потреб; - враховувати екологічну вразливість лісових екосистем, еколого-економічних умов лісокористування в окремих регіонах; - оптимізувати параметри лісистості територій відповідно до їхніх природних і соціально-економічних умов; - перейти на якісно нову системну і до того ж активну форму управлін-ня охороною та відтворенням лісів у системі екологічної мережі; - вдосконалити системи та технології державного контролю за дотри-манням лісового законодавства; - розробити та використовувати механізм зонування територій лісового господарства за функціональним призначенням з урахуванням рівня економічної доступності лісів; - запровадити механізм оцінювання рівня прибутковості лісових ресу-рсів на засадах ренти; - активізувати процес сертифікації лісогосподарських послуг і лісогос-подарської продукції; - опрацювати механізм надання в заставу банківським установам діло-вої деревини під отримання кредитних ресурсів для укладання лізингових угод і придбання сучасного високотехнологічного обладнання; - реалізувати пілотний проект формування вертикально інтегрованої підприємницької структури в найбільш заліснених районах; - створити регіональні лісопереробні центри для виробництва лісогос-подарської продукції; - формувати кластер приватних лісових власників головним чином за рахунок платного або безоплатного отримання у власність малопридатних і непридатних для сільськогосподарського використання земель та заліснення їх; - відокремити лісокористування від лісівництва; - стимулювати створення на базі держлісгоспів лісових асоціацій і роз-виток кооперативного руху щодо розширення масштабів агролісомеліорації та створення захисних лісосмуг; - активізувати участь лісового господарства в торгівлі квотами на ви-киди парникових газів; - провести реконструкцію насіннєвих плантацій, що існують; - збільшити норми заготівлі деревини в стиглих і перестиглих лісових масивах; - використовувати механізми публічно-приватного партнерства для за-лучення додаткових ресурсів у розвиток галузі 8, с. 21-22. Проведені узагальнення публікацій за даною проблематикою та ре-зультати власних досліджень дозволили: 1. Виокремити характерні ознаки вітчизняного лісового господарства: пріоритет екологічної та рекреаційної функції над економічною та соціаль-ною; незначна (порівняно з іншими європейськими країнами) лісистість те-риторії; низька інвестиційна привабливість галузі через державну власність на ліси та тривалий (близько 100 років) термін виробничого циклу. 2. На підставі результатів дослідження сутнісних характеристик вжива-ного поняттєвого апарату дістало подальшого розвитку тлумачення поняття “державне управління лісовим господарством ”, під яким слід розуміти комплексне використання уповноваженими органами державної влади доступних сил і засобів регуляторного впливу для примноження та ефективного використання лісових ресурсів, належного виконання галуззю покладених на неї функцій. 3. Удосконалити класифікацію механізмів впливу на розвиток галузі: а) за формою впливу: державна лісова політика, державне управління лісовим господарством, державне регулювання та управління діяльністю; б) за способом впливу: інституційні, економічні, організаційні, правові; в) за об ’єктом впливу: лісове господарство; лісовий сектор економіки; лісовий, лісоресурсний комплекс; суспільні відносини щодо охорони, використання та відтворення лісів; діяльність лісогосподарських підприємств; г) за спрямованістю впливу: реалізації права власності на ліси; розподілу функцій з розпорядження лісами між органами державної влади різних рівнів; екологізації лісового комплексу; запровадження принципів сталого управління агроландшафтами; формування та забезпечення економіко-правової відповідальності у сфері лісокористування й лісовирощування; залучення зацікавлених осіб до системи управління лісами та лісовим господарством; охорона й відтворення лісових насаджень; взаємоузгодження системних змін власне галузевих структур лісового комплексу. 4. Конкретизувати перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) державного управління лісовим господарством: а) адміністративні: поділ лісів на категорії залежно від значення й основних виконуваних функцій; екологічна сертифікація лісів; державні стандарти, що регулюють технологічні процеси відтворення та використання лісів; дозволи на ведення лісового господарства; стягнення за порушення правил лісокористування та шкоду, заподіяну лісовому господарству; б) економічні: лісоресурсна рента; плата за використання лісу на коре-ні (зокрема, попенна плата), за землі лісового фонду; субсидії та дотації на лісозахисні заходи; пільги при сплаті екологічних податків і платежів за лісокористування; в) правові: Лісовий кодекс України, укази Президента України, поста-нови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Державного аге-нтства лісових ресурсів України та міністерств - користувачів лісових маси-вів; г) організаційні: ведення державного лісового кадастру, обліку і моні-торингу лісів; приватизація деградованих і малопродуктивних угідь для за-ліснення; відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, що мають експлуатаційне значення; передання окремих лісових земель при-ватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (приро-доохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо). Продовження наукових розвідок за даною проблематикою сприятиме подальшому розвитку національного лісового господарства 1, с. 23-24.