«Управління рекреаційними ресурсами національної економіки» (ID:599412)

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ РЕКРЕАЦІЙ-НИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Основні аспекти державного управління рекреаційними ресурсами Вивчення основних проблем діяльності рекре¬аційно-оздоровчого комплексу регіону ґрунтується на необхідності дослідження самого поняття «рекре¬ація». Слід відзначити, що у різноманітній науковій літературі, яка вивчає проблематику рекреації (соці¬ально-економічній, медичній, географічній, держав¬но-управлінській та ін.), ще не склалося єдиного підхо-ду до визначення її сутності. Слово «рекреація» у перекладі з латині означає відновлення сил, а з французької і польської - перерву, відпочинок, розвагу, зміну дій, що не по-в'язані з трудовою діяльністю, і характеризує місце, простір, де відбуваються ці дії. Розглянемо та проаналізуємо деякі із визначень, що зустрічаються у науковій літературі. У великому тлумачно¬му словнику сучасної української мови рекреація розгля¬дається як перекладний аналог із французької та латин¬ської мови і трактується як «відпочинок, поновлення сил людини, витрачених на трудову діяльність». Визначення рекреації як суспільного явища, яке відображає ставлення з приводу відтворення і розвит¬ку життєвих сил людини, наведене В. К. Мамутовим, А. І. Амошею є недостатньо чітким і таким, що не повною мірою характеризує засоби досягнення відтворен¬ня та розвитку життєвих сил людини. Дещо звуженим є трактування рекреації В. І. Мацоли, який стверджує, що рекреація - це об'єктивно зу¬мовлений процес витрат суспільної праці, спрямованої на збереження, відновлення та розвиток функцій робо¬чої сили. На нашу думку, досить вдалим є визначення рекре¬ації М. С. Миронен-ком і І. Т Твердохльобовим, які роз¬ширили та деталізували це поняття і роз-глянули його як «сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі ви¬користання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної, культурно-освітньої діяльності людей на спеціалізованих територіях, що розташовані поза насе¬леним пунктом - місцем їх постійного проживання». Єдиним недоліком цього визначення є обмеження рекреації тільки спеціалізованими територіями, оскільки із просторової точки зору рекреація може бути як актив¬ною - пов'язаною із переміщенням за межі постійного місцепроживання, так і пасивною - відпочинок поблизу постійного місце проживання. Отже, проаналізувавши усі вищевикладені визна¬чення поняття «рекре-ація» і взявши їх за основу, можна визначити рекреацію як систему заходів, які пов'язані із використанням вільного часу для оздоровчої, спортив¬ної та культурно-пізнавальної діяльності, що спрямовані на збереження та відтво-рення фізичного, психологічного та духовного стану здоров'я людини та її життєвих сил 2, с. 93-94. Аналізуючи рекреацію та рекреаційну діяльність, слід відзначити, що ці поняття мають подвійний зміст. По-перше, рекреація - це відпочинок лю-дини, відпо¬відно, рекреаційна діяльність - це поведінка людини, направлена на задоволення своїх потреб. По-друге, ре¬креація - це галузь невиробничої сфери, а рекреаційна діяльність - розвиток державою, суспільними та іншими організаціями системи заходів щодо задоволення ре¬креаційних потреб членів суспільства. Оскільки рекреація є видом соціальної діяльності людини, то вона ви-конує комплекс суспільних функцій, серед яких виділяються наступні: меди-ко-біологічна, соціально-культурна, економічна, суспільно-політична та природоохоронна. Здійснення вищеперерахованих функцій рекреації можливе лише за наявності від¬повідних рекреаційних ресурсів та їх освоєння, а також якісному державному управлінні рекреаційною сферою. Рекреаційні ресурси можна визначити як об'єкти та явища антропоген-ного та природного походження, що використовуються для оздоровлення, відпочинку та туризму. Основними їх властивостями є лікувально-оз-доровче значення, естетична привабливість, художня та історична цінність і унікальність. Фахівці виділяють три типи рекреаційних ресурсів: природні, істори-ко-культурні та соціально-економічні. Під природними рекреаційними ресурсами розуміють фактори, речовини та властивості компонентів природ¬ного середовища, які мають сприятливі для рекреацій¬ної діяльності якісні та кількісні параметри: використо¬вуються або можуть використовуватися для організації відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення. До них відносяться: лікувальні та оздоровчі фактори багатоці¬льового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місце¬вості, поверхневі води), лікувальні речовини (лікувальні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, природоохоронні території. Історико-культурні рекреаційні ресурси - це куль¬турна спадщина, створена людиною, яка має суспіль¬но-виховне значення, являє собою пізна-вальний інте¬рес і може бути використана для задоволення духовних потреб населення (історико-архітектурні та історичні пам'ятки, унікальні сучасні споруди, спортивні та куль¬турні об'єкти, традиційні промисли і ремесла, пам'ятки народної творчості). Це, в свою чергу, передбачає увагу до них з боку держави, зокрема, у контексті розвитку соціогуманітарної сфери України, про що нині говорять науковці галузі державного управління. Соціально-економічні рекреаційні ресурси являють собою матеріально-технічну базу рекреаційних об'єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосеред¬ньо забезпечує потреби рекреації, об'єкти інфраструк¬тури, які використовуються рекреацією, а також зайняті у рекреаційному господарстві трудові ресурси. Рекреаційна діяльність є цілісною системою із ви¬робництва і реалізації рекреаційних послуг або рекре¬аційного продукту. Рекреаційні послуги - це комплекс лікувально-оздоровчих, соціально-культурних та турис¬тичних послуг наданих на певному рекреаційному під¬приємстві. У результаті критичного аналізу літературних дже¬рел, виокремлено наступні специфічні риси та особли¬вості рекреаційного продукту. 1. Нерозривність виробництва та споживання послуг. Процеси вироб-ництва та споживання рекреаційного продукту збігаються у часі й просторі, тобто рекреаційні послуги виробляються у момент їх споживання і зазви¬чай не існують відособлено від виробника і споживача. 2. Неможливість зберігання рекреаційних послуг. На¬дання певних ви-дів послуг можливе лише за наявності певного комплексу умов, у першу чергу із урахуванням фактору часу, оскільки ці послуги не можна зберігати з метою їх наступної реалізації чи транспортування до іншого регіону. У зв'язку з цим суттєво зростає роль проведення досліджень стосовно попиту на рекреаційні ресурси та можливостей використання наявних і потен-ційних ресурсів. Держава, на наше переконання, не має стояти осторонь цих процесів. 3. Протиріччя статичності пропозиції та динамічності попиту. Оскільки підприємства рекреаційної сфери зна¬ходяться у місцях розташування рекреаційних ресурсів, то споживання рекреаційних послуг відбувається у міс¬ці їх локалізації. Тому рекреаційний продукт не пере-носиться до інших районів, де знаходиться споживач, відповідно, пропозиція являється статичною. Перемі¬щення споживача послуг певного виду - передумова їх споживання. Звідси виникає протиріччя між статичною пропозицією та динамічним попитом. 4. Можливість пакетування рекреаційних послуг. Існує можливість на-дання на певному рекреаційному об'єкті різних видів взаємодоповнюючих рекреаційних послуг з необхідним урахуванням їх сумісності і роз¬робкою відповідних засобів щодо їх територіального та часового розмежування 6, с. 21-22. Для дослідження сутності поняття «локальний ре¬креаційно-оздоровчий комплекс» проаналізуємо види рекреаційної діяльності та форми рекреації. В. К. Євдокименко стверджує, що з точки зору органі¬зації управління рекреаційним процесом, рекреаційний комплекс слід представляти у вигляді трьох підсистем: санаторно-курортної, туристичної і відпочинкової. І. М. Школа виділяє такі субгалузі рекреаційної сфери - туризм, відпо-чинок, спорт і санаторно-курортне лікування. І. В. Смаль виділяє три форми рекреації: туризм, лі¬кування і відпочи-нок, а В. С. Кравців наводить такі види та підвиди рекреаційної діяльності: санатор¬но-курортна (кліматолікування, бальнеологія, грязелі¬кування), оздо-ровча (купально-пляжна, прогулянкова), спортивна (туристичний, мислив-ський, гірськолижний, альпіністський, водний та ін.) і пізнавальна. Аналіз літературних джерел, що вивчають рекре¬аційну діяльність, за-свідчує наявність різних підходів щодо визначення рекреаційно-оздоровчого комплексу. Деякі вчені наводять визначення рекреаційного комп¬лексу, інші - рекреаційно-туристичного. Е. В. Рогатенюк розглядає рекреаційний комплекс як функціонально-територіальну систему, що є водночас основою і формою розвитку регіона-льного економічного простору, виділяючи при цьому три групи організацій¬но-структурних одиниць регіонального рекреаційного комплексу: 1) рекреаційні за призначенням - курортні установи та туристські організації; 2) організаційно-структурні одиниці, що забезпечу¬ють рекреаційну ді-яльність - підприємства інфраструк¬тури рекреаційного регіону та підприємс-тва ринкової інфраструктури; 3) органи управління рекреаційною діяльністю у ре¬гіоні, функції яких полягають у нормативному, методич¬ному та організаційному забезпеченні. Д. С. Стеченко розглядає рекреаційно-туристичний комплекс у двох аспектах: 1) як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і набувають розвитку економічні відноси¬ни з виробництва, обміну і споживання рекреаційно-ту¬ристичного продукту; 2) як складову соціальної інфраструктури територій різного рівня, що становить комплексну систему (мере¬жу) підприємств і закладів із вироб-ництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг 14, с. 1320. Отже, локальний рекреаційно-оздоровчий комплекс можна визначити як частину господарства регіону, пов'я¬зану з використанням територіальних особливостей для оздоровлення людини через організацію відпочинку та лікування з метою відновлення її життєвих сил. Проаналізувавши вищевикладене можна зробити висновок, що рекреація як система заходів, пов'язаних із використанням вільного часу для оздоровчої, спор¬тивної та культурно-пізнавальної діяльності на спеці-алізованих територіях, що спрямовані на збереження і відтворення фізичного, психологічного та духовного стану здоров'я людини та її життєвих сил, набуває на сучасному етапі розвитку суспільства особливого зна¬чення. Вона сприяє відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та здоров'я. Рекреаційна діяльність є цілісною системою із виробництва і реалізації рекреаційних послуг або ре¬креаційного продукту, якому притаманні певні специфіч¬ні риси: нерозривність виробництва і споживання по¬слуг; неможливість зберігання рекреаційних послуг; протиріччя статичності пропозиції та динамічності попиту. На даний час актуальною проблемою є формування такої системи дер-жавного управління рекреаційними ресурсами, яка б відповідала реаліям сьогодення, меті реалізації функцій рекреації і задоволення рекреацій¬них потреб населення та забезпечувала узгодження соціальних, економічних та екологічних інтересів дер¬жави, суб'єктів господарювання, окремих громадян та суспільства в цілому. Перспективи подальших досліджень, на нашу думку, пов'язані з розробкою концептуальних основ форму¬вання регіональної політики розвитку рекреаційно-оз¬доровчої сфери та впровадження ефективних методів її державного регулювання 19, с. 69-70.