Зміст
РЕФЕРАТ
Дана робота містить 41 сторінку, 1 таблицю, 100 джерел використаної
літератури.
Предмет дослідження: собівартість продукції
Методи дослідження: 1)теоретичні, 2)аналітичні
Задачі дослідження: дослідити планування собівартості продукції, проаналізувати проблеми, що виникають з плануванням собівартості
Мета роботи – визначити та проаналізувати планування собівартості продукції, знайти слабкі сторони та недоліки
Ключові поняття:
СОБІВАРТІСТЬ, ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ, ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Ізм. Аркуш № документа Підпис Дата
Розробив Таран І.В.
Літера Аркуш Аркушів
Консульт. Школяренко О.А. 4 33
Керівник Школяренко О.А. КІ І ДонНТУ
гр. МП-07 А
Н. контр.
Зав. каф. Лисенко
Зміст
ВСТУП………………………………………………………………….……..6
1. Планування собівартості продукції: мета складання, особливості та основні методи…………………………………………………………..…..9
2. Шляхи зниження собівартості продукції за рахунок вдосконалення нормативних витрат…………………………….………………….……....26
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….34
5
33
Ізм. Аркуш № док. Підпис Дата
Вступ
Сучасний стан економіки України характеризується економічною та фінансовою нестабільністю.
У зв’язку з цим виникає необхідність в плануванні та прогнозуванні господарської діяльності суб’єктів господарювання. Цього вимагають і реалії сьогодення, пов’язані з динамічністю політичної та соціально-економічної ситуації в країні, оскільки змінюються закони та нормативні акти, що регламентують господарську діяльність підприємств в сферах оподаткування, фінансово-кредитних відносин, ціноутворення та інше.
Підприємство повинно виробити гнучку стратегію, оперативно реагувати на зміни в економічній, соціальній та фінансових сферах, а також альтернативні варіанти рішень для різних економічних ситуацій.
Зміни визначаються певними факторами, серед яких можна виділити макроекономічні ( виробничі) показники.
Макроекономічними можна вважати:
- інфляцію;
- девальвацію національної валюти;
- ріст валового внутрішнього продукту;
- зміни в законодавстві;
- зміни в оподаткуванні;
- кредитно-фінансовій політиці тощо.
В якості мікрофакторів використовуються:
1) рентабельність;
2) ріст заробітної плати;
3) зміни тарифів на енергоносії;
4) ріст цін на сировину тощо.
Всі ці фактори в першу чергу впливають на собівартість продукції.
За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємств оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень життя його працівників, виконання надходжень до бюджету країни.
Починаючи з 1932 року в СРСР було введено узагальнений показник ─ виконання плану зі зниження собівартості рівня продукції. У планах передбачалось завдання зі зниження собівартості в абсолютній сумі та у відсотках.
В умовах ринкової економіки виникає проблема не скільки у визначенні втрат, їх розподілі за об’єктами та забезпеченні мінімізації, скільки в управлінні ними і визначенні доцільності та досягнення необхідної їх прибутковості.
Тому зниження цих затрат на виготовлення продукції зменшує ціни і збільшує реальні доходи населення, і має наступні позитивні результати для підприємства:
1) покращення фінансових результатів;
2) покращення фінансового стану підприємства;
3) модернізація виробництва власними коштами;
4) надання якісної продукції споживачам.
Аналіз собівартості продукції, робіт, послуг має важливе значення, оскільки дозволяє пояснити тенденції зміни даного показника, виконання плану, розрахувати вплив на приріст собівартості, визначити резерви і дати оцінку роботи підприємства стосовно використання можливостей зниження собівартості продукції.
Для досягнення цієї мети використовується системний підхід, в основу якого покладено дослідження об’єктів собівартості та витрат, розкриття їх цінності і взаємозв’язку, зведення їх в єдину теоретичну систему.
Цей підхід до аналізу передбачає:
1) виявлення місця та ролі показників собівартості і витрат в оцінці ефективності виробництва;
2) розроблення принципової схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів раціоналізації витрат;
3) визначення методів вимірювання і резервів раціоналізації витрат;
4) визначення основних напрямків мобілізації виявлених резервів раціонального використання виробничих ресурсів у поточному і перспективному плануванні собівартості продукції.
1. Планування собівартості продукції: мета складання, особливості та основні методи
Процес виробництва є важливою стадією кругообігу коштів підприємства. В ході його здійснення підприємство, витрачаючи матеріальні, технічні, трудові та фінансові ресурси, формує собівартість продукції та фінансові результати діяльності ─ прибуток та збиток.
За типовим положенням з плану, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим постановою Кабінети Міністрів України від 26.04.1996р. №473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) ─ це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут[1].
Як економічна категорія собівартість являє собою:
1) основу для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізації продукції;
2) слугує базою ціни товару і її нижньою межею, «обмежувачем» для виробника (підприємство не може встановлювати ціну нижчу за собівартість, оскільки воно матиме збитки;
3) визначає прибуток і рентабельність;
4) відображає ефективність використання виробничих ресурсів, впровадження нових технологій та нововведень, удосконалення системи організації та управління виробництвом;
5) є важливим елементом економічного обґрунтування управлінських та інвестиційних рішень.
Рівень собівартості продукції перебуває в прямій залежності від продуктивності праці, раціонального використання основних фондів, енергоресурсів, скорочення непродуктивних витрат, організації виробництва, якості управління та інших факторів.
Собівартість продукції підприємства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію.
Отже, відображаючи процеси виробництва, обігу та розподілу, собівартість виступає як один з важливих синтетичних показників діяльності підприємства[6, с.102-105].
Принципи формування собівартості продукції :
1) чітке розмежування витрат підприємства по сферах господарської діяльності ─ виробнича, адміністративна, капітальні вкладення, невиробнича, збутова;
2) безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва та обігу;
3) зміщення витрат в процесі відтворення для відновлення основної виробничої діяльності;
4) повний облік фактичних витрат незалежно від рівня дотримання встановлених норм та умов;
5) прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом часу.
В господарській практиці склад витрат, які включають в собівартість промислової продукції, визначається в централізованому порядку. Для забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції і фінансових результатів на підприємствах України незалежно від форм власності рекомендується дотримуватися основних засад «типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості».
Планування собівартості продукції для підприємства є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і включає систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що включаються до складу собівартості валової продукції, а також витрати усього промислового циклу по етапах управління[22, с.45-47].
Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства.
Головним завданням аналізу собівартості продукції є[25, с.310-315]:
1) оцінка обґрунтованості планових завдань із собівартості продукції;
2) перевірка достовірності інформації про фактичну собівартість;
3) оцінка виконання планових завдань за узагальнюючими показниками їх динаміки;
4) дослідження структури витрат порівняно з плановими даними та в динаміці;
5) виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;
6) розроблення заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції.
Визначивши мету, завдання, послідовність розробки плану, необхідно з'ясувати, що саме впливає на рівень витрат на виробництво.
Собівартість продукції є комплексним показником, в якому відображена велика кількість факторів, що впливають на рівень собівартості. Усі фактори можуть бути поділені на зовнішні, тобто ті, які знаходяться поза підприємством та внутрішнього порядку.
До зовнішніх відносяться:
1) зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, пальне, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств;
2) зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов’язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування);
3) зміна тарифів на перевезення вантажів;
4) інші.
Основними внутрішніми факторами є:
1) підвищення продуктивності праці;
2) зниження трудомісткості продукції;
3) зниження матеріаломісткості продукції;
4) ліквідація втрат від браку;
5) інші[25, с.320-322].
На відхилення фактичної собівартості одиниці продукції від планової впливають зміни: обсяг виробництва; постійних витрат; змінних витрат.
Розрахунок вищеназваних чинників на відхилення фактичної собівартості одиниці продукції проводять методом ланцюгових підстановок.
Розрізняють поточні та перспективні резерви зниження собівартості включають усі види непродуктивних витрат (явні і приховані), також перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів, виявлених в ході аналізу.
До перспективних резервів відносять:
1) збільшення обсягів випуску продукції;
2) впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Дослідженню відносного рівня витрат за кордоном надають великого значення. Аналіз відносного рівня витрат закордонні економісти вважають одним із наріжних каменів аналізу конкуренції.
Відносний рівень витрат звичайно виражається індексом, який обчислюють як частку від ділення витрат даного підприємства на середні витрати кожного з його конкурентів. Таким чином, якщо індекс дорівнює одиниці, то це означає, що витрати даного підприємства збігаються з втратами його конкурентів. Якщо індекс менший від одиниці – витрати нижчі, якщо більший, то конкуренти мають переваги.
Для того, щоб домогтися успіхів у майбутньому і не витрачати зайвого часу на виявлення резервів збільшення обсягу продукції (послуг) і зниження собівартості за минулі періоди, необхідно систематично вести оперативний, внутрігосподарський, порівняльний аналіз[37, с.100-104].
Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тим заходам, що здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною економією і її частиною, врахованої в планових розрахунках попереднього року. По заходах, що плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без обліку масштабів упроваджених до початку року.
Розрахунки планової собівартості окремих видів товарної, реалізованої продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, внутрішньовиробничого планування, формування цін і стратегії розвитку підприємства[97, с.206].
Таблиця 1.1. -
Групування витрат за кваліфікаційними ознаками
Ознака кваліфікації Групування витрат
За способом перенесення вартості на продукцію Прямі витрати;
Непрямі витрати
За видами продукції Витрати на вироби;
Витрати на групи виробів;
Витрати на замовлення
З економічним змістом (елементами витрат) Матеріальні витрати ;
Витрати на оплату праці;
Відрахування на соціальні заходи;
Амортизація;
Інші витрати
З цільовим призначенням (статтями калькуляції) Прямі виробничі витрати;
Витрати на утримання й експлуатацію машин і механізмів;
Загально виробничі витрати;
Адміністративні витрати;
Витрати на збут
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат Умовно-змінні витрати;
Умовно-постійні витрати;
Інші (змішані, незворотні, альтернативні)
За місцем виникнення витрат Витрати виробництва;
Витрати цеху;
Витрати дільниць;
Витрати функціональних служб
За календарними періодами Поточні витрати;
Одноразові витрати
За функціями управління Виробничі витрати;
Невиробничі витрати
За рівнем планування і контрольованості Регульовані (нерегульовані) витрати;
Нерегульовані (неконтрольовані) витрати
За звітними періодами Капітальні витрати;
Фінансові витрати
В залежності від доцільності їх здійснення Продуктивні витрати;
Непродуктивні витрати
За ступенем залежності від прийняття рішень Релевантні витрати;
Не релевантні витрати
За порядком обчислення Фактичні витрати;
Планові (бюджетні) або прогнозовані;
Нормативні витрати
За ознакою переносу вартості в часі Операційні витрати;
Витрати на амортизацію
Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами і інші витрати на випуск продукції.
Вона використовується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію.
Собівартість продукції тісно пов’язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання прибутку підприємства. Через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів тощо[52, с. 147-149].
Проаналізувавши все вищесказане, можна сказати, що таким чином у собівартість продукції включають такі витрати:
1) на проведення дослідження ринку для виявлення потреби в певному виді продукції;
2) підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;організацію виробництва, виключаючи усі витрати на сировину, матеріали, теплову і електроенергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу тощо;
3) обслуговування виробничого персоналу та управління ним;
4) реалізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення і інші витрати);
5) розвідування, використання й охорону природних ресурсів (геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, охорону повітряного й водного басейнів);
6) організацію навчання й підготовку кадрів;
7) поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, якості продукції) [67, с. 169-173].
У собівартість продукції також включаються витрати від браку, недостач, і псування матеріалів у межах встановлених норм, які передбачені технологічним регламентом.
В собівартості продукції знаходить своє відображення дія ринкових економічних законів, які сприяють зниженню витрат на виготовлення продукції за рахунок прискорення науково-технічного розвитку, поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, ресурсозбереження, впровадження мало ─ та безвідходних технологій, інтенсифікації виробництва. Собівартість продукції є мірилом рівня затрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. Вона використовується для контролю за використанням матеріальних і всіх інших ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів.
Основними проблемами собівартості для виробників, а в кінцевому розрахунку, - для споживачів є використання відносно дешевих замінників сировини для зниження собівартості, а відповідно до цього – зростання прибутку. Використання цих замінників призводить до зниження якості продукції.
Собівартість продукції є якісним показником діяльності підприємства, тому що в ній відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому[73, с.325-327].
Собівартість продукції є одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який впливає на рентабельність і самоокупність підприємства. Крім того, собівартість продукції визначає ступінь досягнення стратегії зниження витрат у зміцненні конкурентоспроможності підприємства.
Облік виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції є найважливішою ланкою бухгалтерського обліку підприємства. Управління підприємством у цілому та за функціями управління неможливе без отримання достатньої, достовірної, облікової та оперативної інформації. Однак якщо управління виробничим процесом, управління персоналом, управління технічною підготовкою виробництва ґрунтуються переважно на даних оперативного обліку, то управління виробничими витратами та собівартістю неможливе без наявності достовірної бухгалтерської інформації[1].
В умовах ринкової економіки собівартість привертає особливу увагу виробників. Якщо за умови планової економіки собівартість продукції відігравала одну з неголовних ролей, то сьогодні, коли витрати на виробництво покладені не на державу, а на самих виробників, ця стаття витрат набуває нового сенсу. Управління собівартістю продукції, її аналіз стає головною метою більшості підприємств.
В умовах господарської самостійності підприємств, складності їхньої орієнтації в ринкових умовах істотно зростає роль обліку й аналізу собівартості продукції як єдиного інструмента для прийняття різних управлінських рішень.
Проблема полягає в практичному застосуванні на підприємстві добре розроблених прийомів і методів економічного аналізу. Оскільки економічний аналіз набув широкого застосування в економіці загалом та на підприємствах в кожному окремому випадку зовсім нещодавно (економічний аналіз набув статусу науки на початку ХХ століття, отже, ця наука є зовсім молодою з огляду еволюції).
Розглянемо аналіз собівартості продукції з точки зору економічного аналізу за стадіями життєвого циклу товару для виявлення проблем формування собівартості.
"Життєвий шлях" продукції - це послідовне проходження певних етапів її створення і споживання. Такими послідовними етапами життя кожного виробу є: наукове відкриття у даній сфері - визначення можливості створення виробу - технічне втілення задуму шляхом розробки видів - освоєння їх у виробництві - виготовлення в промислових умовах -споживання (експлуатація) - утилізація. Ці етапи повторюються в житті кожного виду продукції. А, як відомо, різні повторення, що піддаються визначенню, у науці позначають терміном "цикл". Тому для характеристики стадій, що послідовно повторюються, й етапу у житті виробів використовують термін "життєвий цикл продукції"[15, с. 514-518].
Собівартість продукції змінюється відповідно до настання кожного нового етапу життєвого циклу товару, тому вбачається доцільним проаналізувати собівартість відповідно до кожного етаау.
Склад повного життєвого циклу продукції збільшено можна розподілити на 4 стадії: передпроектну, проектну, освоєння і виробництво, експлуатацію (споживання).
Розробка методики аналізу собівартості за стадіями життєвого циклу продукції потребує вивчення складу і структури кожної стадії з метою з'ясування їх особливостей і впливу останніх на процес формування витрат і на вибір методів економічного аналізу собівартості.
Перед проектна стадія складається з трьох етапів: фундаментальних і теоретичних досліджень; пошукових досліджень; прикладних науково-дослідних робіт.
При цьому прикладні дослідження є ніби єдиною ланкою між новими знаннями, отриманими у ході теоретичних досліджень, і прикладними знаннями. У результаті виконання робіт на цих етапах суспільство отримує інформацію про можливості матеріалізації нових знань, тобто про технічне втілення ідей, відкриттів тощо. Потрібно зазначити, що планування робіт як у вартісному, так і часовому аспектах тут має невизначений характер, бо точно передбачити дату наукового відкриття і витрати на нього дуже важко[15, с. 525-529].
Проектна стадія складається з двох основних етапів життєвого циклу продукції: конструкторської і технологічної підготовки виробництва. Метою конструкторської підготовки виробництва є розробка принципових конструкторських рішень, що дають можливість створення всього комплексу робочої конструкторської документації на проектований виріб, тобто всі дані, необхідні для виготовлення промислового взірця.
На цьому етапі здійснюють такі розрахунки і техніко-економічні обґрунтування, як: на підетапі "Технічне завдання" - економічне обґрунтування доцільності конструкторської розробки, розрахунок ефективності (попередній), визначення граничної ціни, орієнтовного попиту, технічного рівня виробу; на підетапі "Технічна пропозиція" - перевірка виробу на конкурентоздатність, порівняльна характеристика за економічним, естетичним, та іншими показниками; визначення питомої трудомісткості, матеріаломісткості, очікуваних техніко-економічних показників, визначення потенційного ефекту в споживача на основі прогнозованих експлуатаційних властивостей; на підетапі "Ескізний проект" - оцінювання на технологічність, вибір варіантів технічних рішень, визначення техніко-економічних характеристик і собівартості проектованого виробу; на підетапі "Технічний проект" -обґрунтування технічних рішень і аналіз конструкцій на технологічність, оцінювання витрат на транспортування, зберігання, монтаж на місці застосування, оцінювання експлуатаційних витрат, уточнення розрахунків собівартості проектованих виробів; на підетапі "Розробка робочої документації" - встановлення собівартості і гуртової ціни виробу, визначення очікуваного економічного ефекту[15, с. 539-542].
Стадію "Освоєння і виробництво" збільшено можна поділяти на дві підстадії: підготовку промисловості до виробництва нового (вдосконаленого) виробу і його освоєння; власне виготовлення виробу як продукту праці. У серійному (масовому) виробництві виріб проходить ряд послідовних етапів: економічне освоєння (доведення технологічних процесів, конструкторської документації, адаптація всіх служб і т. ін.); стабільне (стале) виготовлення продукції; модернізація і вдосконалення споживчих властивостей продукції; зняття з виробництва.
І нарешті, остання стадія "життя" виробу - стадія "Експлуатації". Суть цієї стадії виходить за межі створення або матеріалізації задуму в новій продукції, переходячи до сфери використання продукції за її функціональним призначенням.
Стадія експлуатації виробу складається з п'яти етапів, серед яких підготовка і транспортування, транспортування, зберігання; монтаж і підготовка до експлуатації; власне експлуатація знарядь праці (застосування предметів праці), враховуючи обслуговування, ремонт, відновлення, тобто експлуатацію продукту з метою вияву його корисного ефекту, заради якого продукцію було створено; зняття з виробництва (демонтаж); утилізація ліквідованих знарядь праці (предметів споживання).
На цій стадії є кілька цілей. На першому етапі ціль полягає у збереженні якості готової продукції у період від виготовлення до споживання. На етапі власне експлуатації ціллю буде високоефективне використання продукції у споживача. Цю ціль реалізовують шляхом розробки експлуатаційної документації і науковообгрунтованих норм витрачання запасних частин, забезпечення необхідного рівня надійності продукції.
Вивчення складу і змісту робіт на кожному етапі і стадії життєвого циклу продукції показує, що процес формування витрат за всіма стадіями доволі складний і має на кожному етапі свої особливості. Ці особливості безпосередньо впливають на побудову методики економічного аналізу витрат за стадіями життєвого циклу продукції.
Розглянемо спочатку особливості процесу формування витрат за етапами і стадіями та вплив витрат за окремими етапами на сумарні витрати по всьому життєвому циклу[15, с.560-563].
Основними витратоформуючими стадіями є ранні стадії життєвого циклу продукції, тобто передпроектні і проектні. Їх часто називають також стадіями НДДКР. Ці стадії зумовлюють до 60 - 80% всієї собівартості. Разом з цим, самі витрати на цих стадіях становлять найчастіше менше однієї десятої відсотка від загальних витрат. Таким чином, на цих стадіях наявна найбільша невідповідність між рівнем власних витрат і тим впливом, який справляють ці стадії на сумарні витрати по всьому життєвому циклу продукції.
На тривалість і рівень витрат всього процесу освоєння великий вплив має етап виготовлення дослідного взірця. Повне і детальне відпрацювання конструкції на дослідному взірцеві, скорочує цикл подальшого налагодження вдосконалення виробу в ході серійного виробництва, зменшує витрати на його виготовлення. На цьому етапі наочно виявляється необхідність управління витратами за стадіями життєвого циклу, суть якого полягає не лише і не стільки у зниженні витрат на конкретному етапі, скільки в сумарному зменшенні витрат на всіх стадіях.
Значна частка витрат припадає на стадію "Експлуатація". При транспортуванні (доставці виробу до місця споживання) основними витратами є витрати на тару, вантажно-розвантажувальні роботи, витрати на зовнішні транспортні послуги, витрати на утримання й експлуатацію транспортних засобів. Підготовка до експлуатації нерідко пов'язана з улаштуванням фундаменту, передмонтажною ревізією обладнання, випробуванням його, підготовкою кадрів і т. ін. Тут потрібно враховувати два види витрат: витрати, пов'язані з монтажем обладнання і з підготовкою кадрів.
Отже, на кожній стадії й етапі є більша або менша свобода у виборі варіантів оптимізації витрат по всьому життєвому циклу продукції. Тому при аналізі собівартості за стадіями життєвого циклу продукції необхідно враховувати, що посилення уваги до зниження витрат на конкретній стадії, етапі, підетапі може привести до зворотного результату -збільшення сумарних витрат[43, с.258].
Звідси витрати потрібно вивчати з позиції цілеспрямованого системного впливу на їх зниження по всьому життєвому циклу. Важливим знаряддям такого вивчення є економічний аналіз.
Яким же має бути економічний аналіз собівартості за стадіями життєвого циклу продукції?
Оскільки собівартість виготовлення виробу в умовах промислового виробництва залежить, з одного боку, від того, як ефективно було спроектовано виріб, а з іншого - від того, які вимоги до споживчих властивостей ставить споживач, то необхідним є комплексний системний підхід до аналізу собівартості виробу за всіма стадіями життєвого циклу. Велика кількість взаємно переплетених за стадіями й етапами "життя" виробу чинників, що впливають на його собівартість, потребує організації техніко-економічного аналізу собівартості на кожній стадії і по всьому життєвому циклу загалом.
Техніко-економічний аналіз собівартості за стадіями життєвого циклу продукції -системне дослідження техніко-економічних, конструктивно-технологічних, функціональних і естетичних характеристик, створюваних або вдосконалювальних виробів у поєднанні з вивченням витрат на різних стадіях життєвого циклу.
Техніко-економічний аналіз собівартості за стадіями життєвого циклу проводять за такою програмою: постановка завдання аналізу - дослідження варіантів вирішення постановленого завдання - вибір базового варіанта для порівняння - вибір критеріїв і показників собівартості, чинників зниження витрат, їх обґрунтування - розробка методів, алгоритмів розрахунку аналітичних показників, визначення впливу чинників на собівартість виробу - збір, систематизація і підготовка вихідних даних для інформаційного забезпечення техніко-економічного аналізу собівартості - проведення техніко-економічних розрахунків, обчислень - аналітична обробка проведених розрахунків - аналіз результатів і вибір найоптимальнішого технічного рішення, розробка заходів щодо зниження собівартості нового (вдосконаленого) виробу[66, с.153-155].
З визначення техніко-економічного аналізу собівартості за стадіями життєвого циклу продукції і послідовності його проведення випливає, що методика аналізу собівартості за стадіями залежить від точності і достатності використовуваної інформації, точності розрахунку собівартості і чинників, що визначають її величину на кожному етапі.
Розробка інформаційного забезпечення аналізу - доволі складний процес у зв'язку з безліччю різних параметрів і чинників, що впливають на собівартість на різних етапах життєвого циклу продукції. Усі джерела інформації для аналізу витрат за стадіями життєвого циклу можна поділити на нормативно-довідкові, внутрішньо-планові, облікові та позаоблікові.
На ранніх стадіях життєвого циклу виробу великого поширення набуває використання нормативно-довідкової інформації. До її складу входять: державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, методичні вказівки, технічні матеріали для керівництва, інструкції. Відправними нормативно-довідковими документами при аналізі витрат на виріб є вітчизняні стандарти, вітчизняні стандарти з управління якістю продукції, розвитком науки і техніки, системою розробки і впровадження на виробництві виробів, системою стандартизації й уніфікації у процесі дослідно-конструкторських робіт, функціонально-вартісного аналізу.
Провідними джерелами інформації у складі інформаційної бази аналізу витрат на виріб за стадіями життєвого циклу є нормативна і звітна інформація НДІ, КБ, виробничих об'єднань (підприємств) - виробників і споживачів продукції. Важлива умова управління витратами за стадіями життєвого циклу - це єдність інформації обліку і внутрішньовиробничого плану.
Основними джерелами для аналізу собівартості виробів у НДІ та КБ є: ф. № 1 "Виробничо-тематичний бізнес-план", "Кошторисна калькуляція вартості науково-дослідних, дослідно-конструкторських і проектних робіт", звітні калькуляції, матеріали бухгалтерського й оперативного обліку (нагромаджувальні відомості, матеріальні вимоги, наряди, змінні рапорти, табелі, інвентаризаційні відомості тощо) [1].
Потрібно зазначити, що характеристика ранніх стадій життєвого циклу виробу не має достатньо повного відображення у бізнес-плані і звітності. Часто інформацію доводиться вибирати з первинної документації, що потребує додаткових витрат праці і часу. Значна тривалість і трудомісткість етапу збору інформації - характерна особливість організації економічного аналізу витрат на ранніх стадіях життєвого циклу продукції. Від проведення цього етапу залежать оперативність, достовірність і практична цінність аналітичних висновків.
Для ранніх стадій життєвого циклу продукції характерною є наявність обмеженої інформації для формування й аналізу собівартості. При проведенні теоретичних, пошукових і прикладних досліджень, а також у процесі розробки технічного завдання на стадії науково-дослідного проектування і навіть ескізного проектування коло інформації щодо проектованого виробу, часто обмежене лише кількома основними його параметрами. Як вихідну інформацію тут використовують технічні вимоги, огляди, наукові звіти, проект технічного завдання, особливі вимоги замовника. Вихідна ж інформація на стадії розробки і проектування характеризується такими документами: технічне завдання на ДКР; техніко-економічне обґрунтування; відомості технічної пропозиції, ескізного і технічного проекту; звіти; макети; програми випробувань; робочі креслення; технічні умови на дослідний взірець; документація на дослідну партію; технічні умови на серійне виробництво; акти приймання і впровадження[81, с.35-37].
Повніше оцінювання науково-технічного рівня виробу й організаційно-технічного рівня підготовки виробництва, а також їх впливу на собівартість продукції можливе на основі даних, що містяться у конструкторсько-технічній документації. Найпростішим конструкторським документом є креслення, на його основі складають іншу конструкторську документацію; конструкторську документацію на вузол, зведену конструкторську специфікацію на виріб і т. ін. Конструкторська документація служить вихідною базою для складання технологічної документації: маршрутно-технологічного паспорта, маршрутно-технологічної карти, інструментальної відомості та ін.
Важливим джерелом інформації для аналізу витрат на ранніх стадіях життєвого циклу продукції є карта технічного рівня. Перевага цієї форми полягає у тому, що вона передбачає зіставлення технічних характеристик проектованого виробу і виробу-еталона. Як аналоги беруть найліпші взірці як вітчизняні, так і зарубіжні.
Враховуючи з відмінності інформаційної бази, на різних стадіях життєвого циклу продукції використовують і різні прийоми визначення собівартості та її аналізу.
Для передвиборних стадій характерне використання наближених прийомів попереднього визначення собівартості. Пояснюють це тим, що на ранніх стадіях життєвого циклу продукції ще нема достатніх і достовірних відомостей про новий виріб, нема ще специфікації, норм і нормативів. Такий стан змушує дослідників і розробників використати наближені методи.
Існують такі методи попереднього визначення собівартості виробу: метод питомої ваги, графоаналітичний, метод раціональної функції, складного коефіцієнта якості, бального оцінювання, регресивного аналізу. Класифікація наявних методів попереднього визначення собівартості за стадіями життєвого циклу продукції та їх характеристика наведені у табл. 34. Як показують дані табл. 34, попереднє визначення собівартості шляхом прямого калькулювання стає можливим, лише починаючи з підсумкових етапів розробки і проектування[80, с.198-200].
Отже, оскільки методи вивчення та аналізу собівартості продукції ми визначили, тому визначимо шляхи зниження собівартості продукції.
2. Шляхи зниження собівартості продукції за рахунок вдосконалення нормативних витрат
Розрізняють кошторисну, планову і фактичну собівартість. Кошторисна собівартість робіт чи продукції являє собою виражені в грошовій формі витрати організації на виконання робіт чи одиницю продукції. Вона складається з витрат на оплату результатів минулої праці (сировини, напівфабрикатів, енергії, амортизації основних фондів і ін. ресурсів) і витрат на оплату знову витраченого (на заробітну плату, включаючи нарахування)
Планова собівартість визначається на кожен планований період з урахуванням запланованих завдань по зниженню собівартості. Вона встановлюється шляхом технико-економічних розрахунків виходячи з конкретних умов виробництва. Планова собівартість визначає рівень припустимих витрат на виробництво продукції в планований період.
Фактична собівартість виконання робіт чи одиниці продукції відбиває в грошовій формі усі фактичні витрати організації, у тому числі штрафи, пени, утрати матеріалів і т.д. Зіставлення фактичної собівартості з планової дозволяє визначити, чи не перевищений організацією рівень передбачених витрат, а також оцінити ефективність її діяльності. Враховуються як виробничі витрати на виконання робіт чи випуск одиниці продукції, так і невиробничі. Виробничими називають необхідні витрати, що випливають з існуючих технологій і організації виробництва, а невиробничими - ті, котрі є наслідком порушення технологій, низького рівня організації виробництва, недотримання договірних і інших умов і т.д[67, с.320-325].
Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, росту нагромаджень.
Планування зниження собівартості на промислових підприємствах здійснюється у відповідність с. характером виробленої продукції і застосовуваних показників собівартості.
Виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків
Заходи щодо зниження собівартості виробництва продукції поділяються на дві групи: зовнішні стосовно діяльності організації, багато в чому не залежні від її, і внутрівиробничі, що характеризують рівень управлінської роботи, і які реалізуються самим підприємством.
Зовнішні фактори – це зміна цін на ресурси й енергію, запровадження в дію нових законодавчих актів по праці і зарплаті, по оподатковуванню і т.д. Ці фактори встановлюють загальні «правила гри» у сфері управлінської діяльності.
Внутрівиробничі фактори – це поліпшення використання матеріальних і трудових ресурсів, поліпшення організації виробництва, технічного розвитку, удосконалювання планово-економічної роботи і керування підприємством у цілому.
При розробці плану по зниженню собівартості повинні бути враховані також фактори, що підвищують витрати на виробництво продукції. При виборі конкретних заходів щодо зниження собівартості необхідно спланувати їх так, щоб їхнє виконання забезпечувало намічене зниження собівартості на планований період.
Зниження собівартості продукції досягається за рахунок різних чинників, тобто заходів, які викликають зміну її складових. Всі чинники поділяються на дві групи: народногосподарські і виробничі.
Народногосподарські не залежать від діяльності підприємства і реалізуються в централізованому порядку. Вони включають: зміну вартості енергоносіїв, нормативів відрахувань на соціальне страхування, пенсійне забезпечення, перегляд тарифних ставок, митних правил та ін[52, с.176-178].
Виробничі (техніко-економічні) – це чинники, які залежать від діяльності конкретного підприємства. До них належать: підвищення технологічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, ціна обсягу і структури продукції, галузева та інші фактори зниження.
Результати грошового вираження витрат на виробництво відбиваються в кошторисі витрат, що представляє собою внутрішній документ підприємства, що дозволяє не тільки контролювати загальний рівень витрат й їхню динаміку, але й зіставляти їхню величину по структурних підрозділах. Кошторис витрат дозволяє визначити рівень самоокупності по підприємству в цілому і його окремих підрозділах.
Тому для дослідження собівартості продукції, аналізу та розробки динаміки її зростання чи зниження на підприємствах мають складатися такі документи – кошториси якісно, чітко та зрозуміло.
Крім того, підприємство має застосовувати відповідні методи економічного аналізу для прогнозування собівартості, її зниження, контролю.
Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов збільшення прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його діяльності.
До основних джерел зниження собівартості продукції підприємства належать скорочення:
- витрат уречевленої праці, що досягається за рахунок поліпшення використання засобів та предметів праці;
- затрат живої праці, які можна скоротити за рахунок підвищення продуктивності праці;
- адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягається шляхом розумної економії[6, с.124-125].
Зниження собівартості продукції підприємства досягається скороченням витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі, зокрема, під впливом таких факторів, як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці, зміни структури та обсягу продукції, галузевих та інших чинників.
Підвищення технічного рівня виробництва сприяє економії витрат за рахунок:
• зниження норм витрат матеріалів. У цьому разі економію розраховують за формулою
(2.1)
де Н0, Н1 — норма витрат матеріалів відповідно до і після здійснення заходу, натур. од.; Ц1 — ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.; N1 — обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур. од.;
• підвищення продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості праці. У цьому разі економію обчислюють так:
(2.2)
де t0, t1 — трудомісткість одиниці продукції відповідно до і після здійснення заходу, нормо-год; С0, С1 — середньогодинна ставка працівників відповідно до і після здійснення заходу, грн.; %дзп — середній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії працівників; %в.с.з — встановлений законодавством відсоток відрахувань на соціальні заходи.
Удосконалення організації виробництва і праці на підприємстві сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації й розширення кооперування, яку визначають так:
(2.3)
де S — собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується на спеціалізованих підприємствах, грн.; Цопт — оптова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн.; Т — транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн.; Nk — кількість виробів, що буде отримано при кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту здійснення спеціалізації до кінця року, натур. од.
Зміна структури і обсягу продукції сприяє відносному зниженню умовно-постійних витрат підприємства. У цьому разі економію обчислюють за формулою
(2.4)
де АQ — приріст обсягу випуску продукції у плановому році, %; Пуп — сумарні (повні) умовно-постійні витрати в базовому році, грн.
Загальний вплив зазначених факторів на собівартість продукції визначають так:
(2.5)
де і — фактор впливу на собівартість продукції.
Зниження собівартості продукції за факторами розраховують у такій послідовності.
1. Визначають витрати на 1 грн товарної продукції в базовому році:
(2.6)
де Ббаз — собівартість продукції в базовому році, грн.; Обаз — обсяг випуску товарної продукції у базовому році, грн[47, с. 41-43].
2. Обчислюють собівартість товарної продукції у плановому році на рівні витрат базового року:
(2.7)
де 0пл — обсяг випуску товарної продукції підприємства у плановому році, грн.
3. Розраховують економію затрат з урахуванням техніко-економічних факторів методом прямого розрахунку.
4. Обчислюють планову собівартість продукції:
(2.8)
5. Визначають витрати на 1 грн товарної продукції у плановому році:
(2.9)
6. Розраховують зниження витрат на 1 грн у плановому році порівняно з базовим:
(2.10)
Розрахувати зниження собівартості продукції за факторами можна не тільки методом прямого розрахунку, а й індексним методом. Цей метод ураховує вплив факторів на собівартість за укрупненим способом.
Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них обчислюють так:
(2.11)
де Ін м, Іц — індекси зміни відповідно норм витрат матеріалів на один виріб і ціни на одиницю матеріального ресурсу;
амв — питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, %.
Зменшення собівартості продукції за рахунок підвищення продуктивності праці обчислюють за формулою
(2.12)
де Ізп, Іпп — індекс підвищення відповідно середньої заробітної плати та продуктивності праці;
азп — питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %.
Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни умовно-постійних витрат розраховують так:
(2.13)
де Іуп, Ід — індекс підвищення відповідно умовно-постійних витрат і обсягу випуску продукції;
аупв — питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %[81, с.47-51].
Отже, ми проаналізували основні методи зниження собівартості за рахунок нормативних витрат.
ВИСНОВКИ
В умовах ринкової економіки витрати на виробництво й реалізацію продукції, що формують собівартість продукції - це найважливіший показник комерційної діяльності підприємств, що характеризує ступінь й якість використання трудових і матеріальних ресурсів, результати впровадження нової техніки, ритмічність виробництва, ощадливість у витраті засобів, якість керування. Собівартість продукції є вихідною базою для визначення цін, а також безпосередньо впливає на прибуток, рівень рентабельності й формування загальнодержавного тла - бюджету. Формування собівартості продукції здійснюється відповідно до Положення про склад витрат, а також змінами й доповненнями до нього.
На практиці керування витратами для цілей планування, обліку й калькулювання витрат на виробництво продукції класифікуються по різних ознаках: по виду виробництва, виду продукції, місцю виникнення витрат, по складу й економічному змісті, і т.д. Для практичного використання в системі управлінняння формуванням витрат доцільно використати класифікацію по елементах і статтям витрат.
В умовах ринкової економіки класифікація витрат у господарстві буде спрощуватися й наближатися до закордонної практики. У закордонній практиці широко прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У розвинених країнах широко використається метод визначення витрат на виробництво продукції по обмеженій, скороченій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати.
Керування витратами на виробництво й реалізацію продукції - це складний процес, що означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює вага сторони виробничих процесів, що відбуваються. На практиці під керуванням витратами виробництва розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів і зниження. Основними елементами системи керування собівартістю продукції є прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі вони функціонують у тісному взаємозв'язку.
Список використаних джерел
1. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку: Затв. наказами Мінфіну України, 1999.
2. Аналіз вигід і витрат. Практичний посібник / Секретаріат Ради скарбниці. Канада. Пер. з англ. — К.: Основи, 1999.
3. Абрютина М. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. - М.: Дис, 2000.
4. Аксимова . Постоянные и переменные затраты // Баланс . – 1999 - №18 .
5. Андреев Б. Ф. Системный курс экономической теории.- Л., 98г.
6. Артеменко В. Г., Белендир М. В. Финансовый анализ: Учеб. по-соб.- М.: Изд-во «Дис», НГАЗиУ, 1997.- 128 с.
7. Аудиторская деятельность в Украине. Сборник нормативних документон.- X.: ООО «Каус», 2001.- 192 с.
8. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. - 3-е изд., перераб. М.: Финансы и статистика, 1994. 288 с.
9. Балабанов И. Финансовый анализ и планирование хозяйственного субьекта. - М.: ФиС, 2000.
10. Бандурка А.М., Черников И. М. Финансово – экономический анализ. – Харьков: из.-во ХУВД, 1999г.
11. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности. Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 1996г.
12. Басовский Л. Теория экономического анализа: Уч.пос. - М.: Инфра-М,2001.
13. Бердникова Т. Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособ.- М.: ИНФРА-М, 2001.-215с.
14. Білуха М.Т. Теорія бухгатерського обліку: Підручник. - К.: КДТЕУ,-2000.
15. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Зриляна. - М.: Институт новой экономики, 1997. - 864 с.
16. Болюх М. А. Горбаток М. І. Збірник задач з курсу «Економічний аналіз»: Навч. посіб,- К., 2002.- 232 с.
17. Болюх М. А., Бурчевський В. 3., Горбаток М. І. Економічний аналіз: Навч. посібник // За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка.-К.:КНЕУ, 2001.-540с.
18. Бондар І.Ю. , Пахомов В.І. Управління витратами виробництва і собівартістю продукції: Навч. посібник - К.: Київ держ.торг. - 2000. - 65с.
19. Бутинець Ф.Ф. Економічний аналіз, Житомир: ПП. Рута, 2003
20. Буфатина И. Особенности учета расходов по национальным стандартам // Все о бухгалтерском учете - 2000 - №12 - с. 4
21. Ванинский А.Я. Факторный анализ хозяйственной деятельности. – М.:Финансы и статистика, 1984г.
22. Волков О. И., Скляренко В. К. Экономика предприятия: Курс лекций.- М.: ИНФРА-М, 2003.- 484 с.
23. Гнилицкая Л. Апробация новой (журнальной) формы бухгалтерского учета. //Бухгалтерский учет и аудит - 2001. - №3 - с. 3.
24. Грабова Н.Н., Добровский В.Н. Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях. - К.: А.С.К., 2000. - 624с.
25. Грицак М. Г., Колот В. М., Наливайко А. П. и др. Экономика пред-приятий // Под ред. С. Ф. Покропивного,- К.: КНЗУ- 608 с.
26. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет. – М.:Аудит, ЮНИТИ, 1994г
27. Економіка підприємства: Підручник / За заг. рсд. С. Ф. 1 Покро-пивного.- Вид. 2-е, перероб. та доп.- К.: КНЕУ, 2001.- 528 с.
28. Економічний аналіз / За ред. акад. НАНУ, проф. Чумаченка М.Т. Навчальний посібник. – К.КНЕУ, 2001.-540с.
29. Зозульов 0.І Про посилення конкурентних переваг підприємств // Економіка України.- 2003.- № 8.- С. 33 - 38.
30. Економічний аналіз: Навч. Посіб./ За ред. акад. НАНУ проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2001.
31. Економіка: Підручник / Під ред. доц. А. З. Булатова. 2-е видавництво, перераб. і доп. — М.: Видавництво БЕК, 1997. — 816 с.
32. Ефимова О.В. Финансовый анализ. – М.: Бухгалтерский учет, 1996г.
33. Є.К. Бабець, М.І. Горлов, С.О. Жуков, В.П. Стасюк. Теорія економічного аналізу. Навч. посіб. – К.: ВД «Професіонал», 2007. – 384 с.
34. Зудилин А.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятий развитых капиталистических стран: учебное пособие. – М.: из.-во УДН,1986г.
35. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу. - К.: Знання, 2000.- 207 с.
36. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навч. посібник.- 3-є вид., перероб. і доп.- К.: Знання-Прес, 2002.- 190 с.
37. Іващенко В. І., Болюх М. А. Економічний аналіз господарської діяльності.- К.: КНЕУ, 1999.- 204 с.
38. Ізмайлова Е. В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб.- 2-е вид.- К: МАУП, 2001.- 147 с.
39. Индукаев В.П. Организация оперативного учета и контроля издержек производства. М.: Финансы и статистика, 1986. 143 с.
40. Житня И.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств, Київ: Вища школа, Головне видавництво. 1992; 198с.
41. Завгородний В. П., Савченко В. Я. Бухгалтерський учет, контроль и аудит в условиях рынка. - К.: Блиц-Информ, 1999. - 832 с.
42. Индукаев В.П. Организация оперативного учета и контроля издержек производства. М.: Финансы и статистика, 1986. 143 с.
43. Калина А.В., Конева М.И. Современный экономический анализ и прогнозирование: Учеб. Пособие для вузов, - 2-е изд.-К., 1998. – 272 с.
44. Каракоз И. И., Самборский В. И. Теория экономического анализа. — К.: Вища шк., 1989. — 255 с.
45. Кирьянова З.В., Трусов А.Д. Бухгалтерский учет М.: Финансы, 1974. 160 с.
46. Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 1996.
47. Ковбасюк М.Р., Соколовская З.Н., Беспалов В.М. Анализ финансовой деятельности предприятия с использованием ПЭВМ. – М.: Финансы и статистика, 1990г.
48. Количественные методы финансового анализа: Пер.с англ. С. Дж. Брауна и М.П. Крицмена. – М.: ИНФРА – М, 1996г.
49. Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники. — Фінанси України, № 11, 2003. — 245 с.
50. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання, 2000.
51. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. — К.: Ніка-Центр, 2002. — 216 с.
52. Мацкевичюс И.С., Кальчинскас Г.Л. Управление затратами. М.: Финансы и статистика, 1989. 221 с.
53. Мицкевич А.А. Управление затратами и прибылью. – М.: ОЛМА-ПРЕСС Инвест: Институт экономических стратегий, 2003. – 192 с.
54. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. - 152с.
55. Мец В.О, Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. – Київ.: КНЕУ, 1999. – 132с.
56. Мних Е.В., Буряк П.Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. – Львів: Наука, 1998г.
57. Мякота В. Себестоимость продукции: от выпуска до реализации. - Х.: Фактор, 2002. -264с
58. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ..- К.: Молодь, 1997. - 1000с.
59. Гукасьян Г. М . экономическая теория : ключевые вопросы . Учебное пособие .- М . : инфра –М ., 98 год.
60. Олейник О.В., Бойко С.В. Аналитико-контрольное значение калькулирования в системе экономической информации хозяйствующего субъекта //Развитие бухгалтерского учета и контроля в контексте европейской интеграции: Монография. – Житомир- Краматорск: ЧП «Рута». – 2005. – 588 с
61. Основи економічної теорії / За ред. А. А. Чухна, Київ, 2002
62. Основи ринкової економіки / За ред. В. М. Летюха, Київ, 1995
63. Основы экономической теории / С. В. Мочерный, В. К. Симоненко, В. В. Секретарюк и др.; Под ред. С. В. Мочерного, Киев, 2000
64. Павленко А. Ф., Чумаченко М. Г. Трансформація курсу «Економічний аналіз діяльності підприємства»: Навч. посіб.- К.: КНЕУ, 2001.- 88 с.
65. Павлова Л.П. Финансовый менеджмент: учебник. – М.: ИНФРА – М, 1996г.
66. Палій В.Ф., Суздальцева Л.П. Техніко-економічний аналіз проїзводственно- господарської діяльності машинобудівних підприємств: М.:Машиностроение,1989.-272 с.
67. Пінчук Н. С., Галузинський Г. П., Орленко Н. С. Інформаційні системи і технології в маркетинг у: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.
68. Прікин Б.В. Экономический анализ предприятия. - М.: ЮНИТИ,2001.
69. Петрова В.И. Системный анализ себестоимости. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 175 с.
70. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. — К.: Вікар, 2002. — 176 с.
71. Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі. — К.: КНЕУ, 2002. — 316 с.
72. Попович П.Я. Економічний аналіз і аудит на підприємстві. – Тернопіль: Економічна думка, 1999г.
73. Русак Н. А., Стражев В. И., Мигун О. Ф. и др. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности. 4-е изд. — Минск: Высшая шк., 1999. — 398 с.
74. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Минск: Высшая школа, 1999г.
75. Слав`юк Р. А. Фінанси підприємств.: Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2005. — 460 с.
76. Семёнов В.М. Экономика предприятия. — М.: Филинъ, 2001. — 272 с.
77. Стражев В.И. Аналіз хозяйственной деятельности в промышлености. – Минск: Высшая школа, 1999г.
78. Сопко В. Бухгалтерський облік . Навчальний посібник . –2-ге видання , перероб. І доп .- К. : КНЕУ , 1999- с 282-329, 408-419.
79. Сук П.Л. Облік виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції в умовах ринку: методологія і практика. – К.: 2007. –330 с.
80. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. - Львів: ЛБУ НБУ, 2000. - 485с.
81. Теория экономического анализа: Учебник. - 3-е изд., перераб. М.: Финансы и статистика, 1994. 288 с.
82. Череп А. В. Управління собівартістю й ціною в умовах ринкової економіки // Держава та регіони. Сер. Державне управління.- Запоріжжя, 2003.- № 1.- С. 119 – 12
83. Чумаченко Н. Г. Внутризаводской экономический анализ. — К.: Техника, 1968. — 288 с.
84. Чумаченко Н. Г. Учет и анализ в промышленном производстве США. — М.: Финансы, 1974. — 238 с.
85. Чумаченко Н. Г., Заботина Р. И. Теория управленческих решений: Учеб. пособие для вузов. — К.: Вища шк., 1981.
86. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект: Пер с англ. / Под ред. Я.В.Соколова.– М.: Финансы и статистика, 2000.– 416 с.
87. Факторный анализ эффективности производства./ Под.ред. В.Ф. Палия. М.: Финансы, 1973. - 112с.
88. Фінансово-інвестиційний аналіз : Навч. посіб./ Я.Комаринський, І.Яремчук. – К.: Аудит-Інформ, 1996. – 300 с.
89. Финансы: Учеб. Пособие / Под ред. Л.М. Ковольовой. – М.: Финансы и статистика, 1996г.
90. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / под ред. Е.С. Стояновой. – М.: Из.-во Перспектива, 1996г.
91. Федоренко В. Гаврилова Т. Економічне становище підприємств та інвестиційні процеси // Економіка України. — № 5. — 2003. — C. 28 — 33.
92. Чернелевський Л.М. Економічний аналіз на підприємствах промисловості і торгівлі. Підручник .- К.‚ 2003‚ –312с.
93. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика фінансового анализа. – М.: ИНФРА – М, 1995г.
94. Шеремет А. Д.Теория экономического анализа: Учебник. — М.: Инфра-М, 2002. — 333 с.
95. Шкарабан С. И. Основы оперативного экономического анализа. — Львов: Изд-во при Львов. госун-те изд. объединения «Вища школа», 1988. — 136 с.
96. Экономика и статистика фирм. Адамов В.Е., Ильенкова С.Д., Сиротина Т.П., Смирнов С.А. — М.: Финансы и статистика, 2002.— 415 c.
97. Экономика предприятия / Под ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Е.М.Куприянова. — М.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 2001.— 278 c.
98. Экономика предприятия / Под ред. Проф. О.И.Волкова. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 312 с.
99. Янковой О.Г. Моделювання парних зв'язків в економіці./ Навч. посібник. - Одеса: Оптимум, 2001. - 198с.
100. Яцків Т.І. Теорія економічного аналізу. – Львів: Світ, 1993г.
Магістр