Зразок роботи
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУТНОСТІ КАПІТАЛУ
1.1 Еволюція капіталу
Провідна роль капіталу у процесі економічної діяльності підкреслюється семантичним навантаженням цього поняття, яке утворилося від латинського “capitalis”, що означає “основний”, “ґрунтовний”, “головний”. Капітал є одним з фундаментальних понять економічної науки, що відображає її еволюцію [3, с. 120].
В античні часи під словом “капітал” розуміли в першу чергу багатство, обсяг нагромаджень. Першу спробу дати науковий аналіз процесу капітал утворення зробив Аристотель, який розглядав капітал як набуте в результаті певної економічної діяльності багатство. На думку мислителя, капітал може бути двох видів:
1) дане природою багатство, яке пов’язане з постійним нагромадженням засобів, необхідних для життя і корисних для держави чи домашнього об’єднання;
2) накопичення грошей, необхідних для їх примноження. Аристотель вважав, що накопичення капіталу є зайвою (непродуктивною) діяльністю, а процентні доходи вважав сумнівною формою доходу, оскільки гроші призначені для обміну і не можуть породжувати нові гроші. Меркантилісти (В.Стаффорд, А.Мокретьєн, Т.Ман, Г.Скаруффі та ін.) розглядали капітал через призму нагромадження грошей або грошових цінностей (у золоті, сріблі та коштовностях) [3, с.120].
Одначе, у наукових розвідках вони майже не застосовували поняття “капітал”, натомість розуміли, що для зростання багатства гроші мають вкладатися в процес нового виробництва, тобто набути виробничої форми, або згодом перетворитися у товарну, і згодом – у грошову. Згідно позиції меркантилістів лише процес виробництва створює підґрунтя для утворення та нарощування багатства, а тому виробництво потребує постійної підтримки, при цьому безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, в якій виготовлені продукти мають здатність перетворюватися на гроші [3, с.121].
Фізіократи (В.Гурне, Ф.Кене, А.Тюрго, М.Рікеті та ін.) розглядали капітал як “над історичну категорію”, що історично притаманна всім способам виробництва, всім періодам розвитку людства і всім народам. Мислителі цієї школи розглядали капітал в уречевленій формі, а грошам відводили роль засобу платежу за придбані речі з метою отримання “чистого продукту”, що має утворюватися як різниця між доходом та витратами. Фізіократи першими почали розглядати процеси капіталоутворення у реальному виробництві (в якому відбувається поєднання природних ресурсів та людської праці), а не лише у сфері обігу, що є їхньою безсумнівною заслугою [3, с.121].
Яскравий представник школи фізіократів Ф.Кене запропонував власне бачення капіталу: “це не гроші, а ті засоби виробництва, за допомогою яких створюється “чистий продукт” – багатство, яке формує дохід націй і є продуктом, який залишається після сплати всіх видатків з доходу, що отримується з володінь” [3, с.121].
Крім того, Ф.Кене у своїй знаменитій праці “Економічна таблиця” зробив першу в історії економічної науки спробу класифікації капіталу з точки зору його участі (внеску) у формуванні макротенденцій. Вчений увесь суспільний капітал поділив на дві частини: первісні аванси, що використовуються 10 і більше років (інвентар і худоба) та щорічні аванси, що використовуються протягом року (витрати на насіння і робочу силу). Фактично, як можна помітити, йдеться про поділ на основний та оборотний капітал [3, с.121].
Класики політичної економії (А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.-Б.Сей, Дж.Мілль та інші) розглядали капітал як певний запас або ресурс, що має вкладатися у виробництво задля отримання продукту. Згідно висновку А.Сміта, капітал є результатом минулої праці і певний час може бути незадіяним у виробничому процесі. Іншими словами, капітал виступає засобом формування певного потенціалу, який здатен накопичуватися, переміщуватися та зберігатися. А.Сміт у праці “Дослідження про природу і причину багатства народів” запропонував власне бачення капіталу, під яким розумів запаси засобів виробництва, що використовуються для господарських потреб і приносять дохід. В той же час, на думку ученого, ті запаси, які вилучаються з обігу і зберігаються для майбутнього споживання, не можуть бути капіталом [3, с.121].
А.Сміт зробив важливий висновок, що капітал створюється внаслідок привласнення певною категорією осіб продуктів виробництва, що були створені працею інших осіб (наймані працівники). Учень А.Сміта –Д.Рікардо продовжив розвідки свого вчителя. Він пропонував здійснювати поділ капіталу на основний і оборотний, виходячи із строків його використання у виробництві.
Суттєвий внесок у розвиток теорії капіталу зробив Дж.Мілль. Він фактично обґрунтував такі теоретичні положення, що пояснюють роль та значення капіталу у процесі суспільного відтворення: існує пряма залежність економічного розвитку від наявності капіталу, при цьому незадіяний капітал стримує розвиток, а інвестований у виробництво додатковий капітал дає можливість створити нові робочі місця; капітал формується в результаті заощаджень, які перетворюються на капітал лише в процесі виробництва; майбутнє споживання за рахунок утримання від поточного споживання може забезпечуватися лише через розширене відтворення; капітал – це, у першу чергу, засоби, що спрямовані на організацію продуктивної праці; попит на товари здатен показати, в якій конкретно галузі потрібно задіяти працю і капітал [3, с.122].
Іншим дослідником, який поставив капітал у центр власних наукових розвідок, був К.Маркс. У відомій праці “Капітал” він навів результати розвідок з питань визначення ролі і значення капіталу у розширеному відтворенні. На думку дослідника, капітал може існувати лише за певних соціально-економічних умов, зокрема при високорозвиненому товарному виробництві й обігу, а також наявності мотивації для діяльності підприємця або капіталіста (можливість власного збагачення або розширення сфери впливу). К. Маркс, на противагу від попередників, не ототожнював гроші і капітал, а сформулював чіткі умови, при яких гроші перетворюються на капітал (це наявність розвинутого товарного обігу, при яких гроші перетворюються на товар, а потім товар знову перетворюється у гроші, але з деяким приростом: Г –Т –Г’). Ключовою тезою теорії, що була сформульована К. Марксом, була зміна капіталом своєї форми в процесі кругообігу, відповідно до якої капітал послідовно проходить три стадії: грошову, виробничу і товарну. В процесі зміни форм капіталу, як показав К. Маркс, первісна авансована вартість зберігається й змінює свою величину завдяки прирощеній вартості, яка і перетворюється у капітал. Він, таким чином, розглядав капітал як вартість, що має властивість до самозростання [3, с.122].
Помітний внесок у дослідження проблематики утворення та функціонування капіталу зробили представники неокласичної економічної школи. Представники цієї школи сформували закон спадаючої віддачі, який є справедливим і для капіталу. А.Маршалл дійшов висновку, що ефективність економічної діяльності багато в чому пояснюється процесами капітал утворення та капітал використання. Воснові теорії капіталу А.Маршалла лежить синтез маржиналістських концепцій, теорії факторів виробництва, а також теорії попиту і пропозиції (в тому числі на економічні ресурси). Згідно висунутої теорії капітал складається з тих речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безкоштовними дарунками природи; іншими словами, капітал є сховищем певних речей, результатом людських зусиль і відповідних жертв [3, с.122].
Капітал, на противагу від інших форм багатства, може забезпечити зайнятість найманих працівників. Згідно позиції А.Маршалла, капітал –це та частина багатства, яка виділяється на одержання майбутнього доходу у формі грошей або придбання певних речей у сфері обігу. Безперечною заслугою А.Маршалла є і те, що він розглядав капітал через його поділ на основний і оборотний. Закони формування та використання капіталу досліджував Дж.Кларк, який модифікував теорію граничної корисності і сформулював теорію граничної продуктивності, яка є справедливою і для капіталу. Дж.Кларк розглядав ключові фактори виробництва –працюта капітал. Учений зробив висновок, що продуктивність суспільної праці в значній мірі залежить від співвідношення капіталу до праці.
Фактори виробництва, за Дж.Кларком, можуть зростати у своїй вартості доти, доки вартість продукту, що сформована завдяки використанню певного фактора, не зрівняється з його ціною. Саме цією обставиною вчений пояснював межу використання певного фактору у виробничому процесі. Дж.Кларк запровадив поняття “перманентний капітал”, під яким розумів капітал, що швидко перетворюється на різні форми у процесі кругообігу. Такий капітал здатен “залишати” нижчі форми (неліквідні) і переходити у вищі (ліквідні), якщо розміри капіталу швидко зростають [3 с.122].
1.2 Сутність економічної категорії «капітал»
У сучасних економічних джерелах обґрунтована позиція, що капітал як економічна категорія може розглядатися з різних позицій в залежності від об’єкта конкретного дослідження. Дані підходи подані на рис. 1.1.
Рис. 1.1 - Підходи до трактування капіталу
Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:
— відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;
— утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин - найманих працівників і капіталістів;
— перетворення робочої сили найманих працівників на товар;
— перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;
— перетворення грошей на капітал [4, с. 98].
Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст та суспільну форму. В їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії. [5, с. 205].
Капітал — система відносин економічної власності при капіталізмі, за яких знаряддя праці та інші об'єкти власності дають змогу власникам знарядь привласнювати частину чужої неоплаченої праці у всіх сферах суспільного відтворення.
Визначальна роль у пізнанні сутності цієї економічної категорії належить характеристиці суспільної форми, відносинам економічної власності. Саме тому "капітал — це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства, виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру" [5, с. 205].
Засоби виробництва, матеріальні блага не на всіх етапах цивілізації були знаряддям експлуатації. За первісного ладу вони були спільною власністю, а за рабовласницького — раб належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складалася і за феодалізму. Правда, земля у власності феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, оскільки він віддавав певну її частину селянинові, який за це змушений був кілька робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника [5, с. 205].
Економічною передумовою виникнення капіталу є товарне виробництво, зокрема, та стадія його розвитку, коли товаром стає робоча сила. Цей процес розпочався у період первісного нагромадження капіталу [5, с. 205].
Капітал підприємства є основним фактором виробництва, базою створення та подальшого розвитку підприємства. В економічній теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність підприємств: капітал; земля та інші природні ресурси; трудові ресурси. У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна роль, оскільки він об'єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс [6]. На рис. 1.2 відображено економічну сутність капіталу.
Рис .1.2 - Характеристика економічної сутності капіталу підприємства
Капітал с основним джерелом формування добробуту його власників як у поточному, так і в перспективному періоді - частина капіталу, яка спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, має задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту [6, с. 25].
Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості. У даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного капіталу, який використовує підприємство, одночасно характеризує і потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими факторами, формується база оцінки ринкової вартості підприємства [6, с. 25].
Постійний капітал існує у формі різноманітних засобів виробництва (верстати, машини, устаткування, виробничі будівлі, споруди, сировина, паливо тощо), вартість яких конкретною працею робітника переноситься на новостворений продукт.
Постійний капітал — частина фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.
Інша частина затрат капіталу, яка авансується на придбання робочої сили, у процесі виробництва змінює свою вартість, тобто не тільки відтворює свій власний еквівалент, а й створює надлишок.
Змінний капітал — частина капіталу, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки синергічному ефекту додаткову вартість.
Магістр