Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
1.1 Поняття праці як фактору виробництва
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства [1, с. 58].
Праця як фактор виробництва — це зайнята у виробництві людська робоча сила, або розумова та/чи фізична діяльність, спрямована на виготовлення благ. Лише завдяки праці уречевлені ресурси приводяться в рух, фактично стають засобами виробництва. Звичайно, у робочій силі поєднуються як природні здібності людини (фізична сила, витривалість, генетичні риси, здоров'я тощо), так і набуті властивості (рівень освіти, фах, досвід, звички, традиції, життєві цінності тощо). Тому важливо, щоб не лише людина пристосовувалася до вимог конкретного виробництва, але й виробництво модернізувалося, пропонуючи сприятливі умови для як найповнішого розкриття творчого потенціалу людини та реалізації її інтересів [2, с. 205].
Праця - доцільна діяльність людини, результатом якої є продукт, що задовольняє ту чи іншу потребу.
Здатність людини до виробництва продуктів не є незмінною. Вона змінюється в залежності від ряду факторів: фізіологічних особливостей людини, рівня кваліфікації, його ставлення до праці, старанності і т. д.
При приблизно однакових якісних параметрах і однаковою напруженості праці кількість продукції, що випускається в одиницю часу різними виробниками, приблизно однаково. Воно залежить від напруженості праці або його інтенсивності. Інтенсивність праці - це напруженість праці, визначається витратами праці на виробництво продукції в одиницю часу.
Разом з тим відмінність фізичних даних, здібностей, темпераменту і т. д. може привести до відмінностей в інтенсивності праці, умовно розділяються на три рівні: 1) низький, 2) середній, 3) високий.
Визначаючи механізми суспільно необхідних витрат праці (або суспільної вартості товару), К. Маркс в якості одного з найважливіших факторів вважав середній рівень вмілості та інтенсивності праці.
При зміні інтенсивності праці, відповідно, в тому ж напрямку змінюється кількість продукції, що випускається: чим вище інтенсивність праці, тим більша кількість продукції випускається працівником, зниження інтенсивності праці зумовлює зменшення кількості випускається. Наприклад, за одиницю робочого часу - одна година праці - в першому випадку працівник виробляє 4 дерев'яні ложки. У другому випадку напруженість чи інтенсивність його праці збільшується в два рази. При цьому кількість продукції, що випускається також збільшується в два рази. В результаті він буде випускати не 4, а 8 дерев'яних ложок. Таким чином, має місце пряма пропорційна залежність між факторами: збільшення інтенсивності праці в два рази призвело до збільшення кількості продукції, що випускається також у два рази.
При збільшенні інтенсивності (або витрат праці) в два рази кількість продукції також, відповідно, збільшується в два рази.
При співвіднесенні витрат праці та кількості виробленої продукції виявимо пропорційну динаміку. Вона означає, що на одиницю продукції і в першому, і в другому випадках доводиться однакову кількість робочого часу, отже, вартість одиниці продукції не змінюється. Таким чином, можна зробити висновок: підвищення інтенсивності праці призводить до збільшення кількості продукції, що випускається, при цьому вартість товарної маси зростає прямо пропорційно напруженості або витратам праці, разом з тим вартість одного виробу не змінюється, залишається тією ж.
Слід зазначити, що ситуація, в якій фактори і умови виробництва не змінюються не залишається незмінною протягом тривалого періоду часу.
Розвивається науково-технічний прогрес призводить до зміни фак-торів і умов виробництва. Виробництво дерев'яних ложок може виявитися надзвичайно дорогим, якщо буде базуватися виключно на ручній праці і незмінності кваліфікації працівників. Суспільство може втратити інтерес до таких дорогих ложкам.
Однак у ринковій економіці вакуум корисностей неминуче призводить до припливу капіталів. Тому найбільш підприємливі товаровиробники в умовах розвивається науково-технічного прогресу можуть придбати, наприклад, деревообробний верстат і значну частину робіт, допустимо до лакування або фарбування ложок, механізувати. При цьому в порівнянний годину робочого часу вони вироблять не 4, а 12 ложок.
Фактором, що забезпечує настільки значну динаміку кількості випущеної продукції в цьому випадку виступає не сама людина, а машина, деревообробний верстат, який є безпосередньою підставою полегшення праці, збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, якщо в першому випадку передумовою аналізу була незмінність умов і факторів виробництва, в даному випадку відбувається їх зміна - впроваджується техніка, підвищується кваліфікація працівника, керуючого нею.
1.2 Ринок праці, його функції, елементи, різновиди, структура
Визначення соціально-економічної сутності ринку праці потребує з'ясування загального поняття категорії "ринок". В класичні політичній економії існує чотири напрями щодо визначення сутності ринку [3, с. 88].
Так, представники першого напряму, О. Курно, Дж. М. Кейнс, А.Маршал, визначають ринок як "будь-який район, де економічні зв'язки покупців і продавців до такого рівня вільні, що ціни на однакові товари досить легко і швидко вирівнюються". Представники новоавстрійської школи, зокрема, Ф. Хайек, керуючись положенням А. Сміта, що ринок — це природний процес, породжений діями індивідуумів, які намагаються досягти своєї мети і із різноманітності їх дій економічний порядок, підкреслюють, що ринок ніким не регулюється, функціонує без певної мети, не узгоджено з організаційної точки зору, поєднуючи різні конкуруючі цілі [3, с. 88].
Прибічники другого напряму ринкової теорії — неокласичного, визначають ринок як сукупність продавців і покупців, у результаті дії яких об'єкти обміну отримують ціну. Представники третього напряму - монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Макхлуп, Л. Роббінс) визначають ринок як спосіб координації дій учасників, який забезпечує їм свободу вибору, наділяють ринок рисою цілеспрямованості з елементами ринкової і директивної економічної координації. Різновидом останнього напряму є марксистська теорія, згідно із якою ринок визначається у вузькому розумінні — як відносини між продавцями та покупцями у сфері обігу за властивими йому законами і формами організації, та в широкому — як форма зв'язку між виробниками та споживачами товарів.
В прийнятій урядом концепції переходу України до ринкової економіки ринок визначено як систему товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача [3, с. 88].
Підсумовуючи вище наведені підходи до визначення ринку, можна зробити такі узагальнення:
ринок являє собою соціально-економічну систему взаємозв'язків між її суб'єктами: покупцями та продавцями;
дана система є просторово визначеною;
взаємозв'язки між суб'єктами системи мають конкуруючі або протилежні цілі (продавці— максимізації зиску, покупці— мінімізації прибутку);
для одночасного досягнення цілей суб'єктів даної території має бути запроваджено систему централізованого цілеспрямованого регулювання;
метою такого регулювання має бути максимізація сукупного зиску суб'єктами системи даної території на основі оптимізації використання її продуктивних сил.
Основні функції ринку праці:
розподіляє трудові ресурси між виробниками товарів і послуг;
стимулює ефективне використання робочої сили роботодавцями та сумлінне ставлення найманих працівників до праці, зацікавлює їх у підвищенні кваліфікації, зміні професії;
реалізує економічну свободу людини, відкриває можливості забезпечення нормального для неї рівня доходів та добробуту [2, с. 206].
Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.
Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Типи ринку праці, *
* сформовано автором на основі джерел [2, с. 206]
Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх зміст [4, с. 305].
На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об’єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об’єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.
Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, всередині якого розміщення робочої сили і визначення її ціни, тобто заробітної плати, відбуваються згідно з адміністративними правилами і процедурами [4, с. 305].
Внутрішній ринок передбачає рух кадрів усередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації [4, с. 305].
Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Типи ринку праці
* сформовано автором на основі джерел [4, с. 305]
Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків [4, с. 305].
1.3 Умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці
Умовами виникнення вiльного ринку, як i товарного виробництва загалом, стали: суспiльний подiл працi, завдяки якому здiйснюється спецiалiзацiя виробників на виробництві тих чи iнших конкретних товарiв; економiчна відокремленість виробникiв на основi приватної власностi на засоби виробництва, що в основному забезпечує еквiвалентнiсть товарного обмiну; самостiйнiсть виробника та свобода пiдприємництва; наявнiсть попиту на товар, що виробляється, з боку покупцiв [5, с. 205].
Вiдповiдно до марксистської теорiї, аналогiчними є умови виникнення i ринку працi. Першою умовою є юридична свобода i здатнiсть власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатись своїми здiбностями до працi. Однак цiєї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку працi є вiдсутнiсть у людини всього необхiдного для ведення свого господарства як джерела одержання всiх потрiбних для життя засобiв iснування. За цiєї умови людина мусить економiчно продавати свою робочу силу. Але, як вiдомо, поява на ринку продавця товару ще не гарантує його продаж — для цього потрiбен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку працi є поява на ньому покупця — пiдприємця, який економiчно змушений вийти на ринок працi, щоб купити запропоновану для продажу здатнiсть до працi потрiбних йому працiвникiв [5, с. 205].
Магістр