Зразок роботи
Вступ
Категорії – це такі основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, яка з даним аспектом дійсності має справу. Говорячи про категорії моральної свідомості, потрібно усвідомити, що вони – зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Існування подібних категорій свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоки.
Категорії моральної свідомості:
категорія добра і зла;
категорії сенсу життя і ставлення до смерті;
категорія обов’язку;
категорія відповідальності;
категорія справедливості;
категорія щастя.
Так, категорія добра, яка розглядається як цінність і провідна ідея моральної свідомості, що безпосередньо виводить її до проблем буття, проблем морального упорядження світу, визначає разом з тим і фундаментальну внутрішню форму діяння самої цієї свідомості. Для того, щоб серйозно ставитися до своїх обов’язків, прагнути до реалізації добра, шукати можливість зробити свій внесок у розвиток позитивних начал зовнішнього буття, людина передусім має бути впевненою, що ці позитивні начала справді-таки існують, має бути переконаною у благості буття загалом; в іншому разі її життєве завдання могло б бути зведене до примітивного егоїстичного самоствердження.
Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов’язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування. Адже мало тільки бажати добра – добра, як вони його розуміли, нерідко хотіли й найжорстокіші тирани, - мало і працювати задля його реалізації. Важливою є здатність добром робити добро – так вибудувати конфігурацію своєї дії, своїх учинків і стосунків, щоб за будь-якого позитивного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю. Але щоб скласти повніше, детальніше уявлення про добро як фундаментальну категорію моральної свідомості потрібно врахувати й категоріальну специфіку його одвічного антагоніста – морального зла.
Добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Ще Гегель у „Філософії права” підкреслював „необхідність зла” як принципу суб’єктивної індивідуальності, котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку. Така „необхідність зла” не означає, що потрібно його спеціального вигадувати, тягти звідкілясь у власне життя. Не слід турбуватися про те, що зла для когось не вистачить. Оскільки людина не є всемогутньою, для неї завжди залишатиметься відкритою царина морального вибору, один з полюсів якого буде позначений як зло. Потрібна тільки готовність мужньо й відкрито, не втрачаючи ні власної гідності, ні любові до ближніх, стрічати зло там, де воно вторгається в наше життя.
Магістр