Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ДОКУМЕНТУВАННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ
1.1. Роль традиційних медіа у документуванні воєнних злочинів
З 24 лютого 2023 року на території України армія Російської Федерації щоденно вчиняє військові злочини з порушенням прав людини. Щоб гарантувати, що ці порушення притягнуті до відповідальності та не залишаться безкарними, вживаються активні зусилля для документування цих інцидентів.
Військові злочини — серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (порушення законів і звичаїв війни), вчинення яких визначає кримінальну відповідальність осіб на національному та міжнародному рівнях [31].
Поняття «воєнні злочини» відсутнє в Кримінальному кодексі України, але є суттєвим у міжнародному гуманітарному праві.
Згідно з чотирма Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом 1 до них від 8 червня 1977 року [19], держави зобов’язані криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права у своєму національному законодавстві. Цю вимогу Україна виконує насамперед шляхом включення до Кримінального кодексу України статті 438 «Порушення законів і звичаїв війни» [4].
Давайте розглянемо деякі ключові моменти та періоди в історії документування військових злочинів:
1. Друга світова війна: у цей час журналісти, фотографи та інформаційні агентства, які документували те, що відбувалося на фронті, відігравали важливу роль у документуванні військових злочинів. Нюрнберзький і Токійський процеси над нацистськими та японськими лідерами відіграли важливу роль у створенні прецедентів для документування та відповідальності за військові злочини.
2. Післявоєнний період Другої світової війни: створення Міжнародного Комітету Червоного Хреста та інших гуманітарних організацій для підтримки жертв війни стало поштовхом для розробки нових методів документування та збору доказів. Зі створенням Женевських конвенцій у 1949 році було зміцнено правову базу для захисту військовополонених, цивільних осіб і документування військових злочинів.
3. Конфлікти після Другої світової війни: у таких конфліктах, як війни у В’єтнамі, Боснії та Герцеговині, Косово, Афганістані та інших регіонах, воєнні злочини були задокументовані організаціями-учасниками та журналістами, а також ООН.
4. Роль нових засобів масової інформації: з появою мобільних телефонів із камерами та підключенням до Інтернету громадяни могли записувати відео та фотографії в реальному часі та ділитися ними в соціальних мережах, роблячи документування військових злочинів більш доступним і прозорим.
5. Міжнародні трибунали. Створення Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії та Трибуналу по Руанді у 1990-х роках відіграло важливу роль у притягненні до відповідальності осіб, які вчинили військові злочини та геноцид.
6. Сучасні технології. Сучасні технології, такі як штучний інтелект, аналіз зображень і геолокаційні дані, дозволяють ефективніше документувати та аналізувати докази військових злочинів.
Моніторинг, документування та звітування про військові злочини є важливим елементом забезпечення відповідальності, захисту прав людини та запобігання подібним порушенням у майбутньому.
Традиційні ЗМІ, такі як телебачення, радіо, газети та журнали, відіграють важливу роль у документуванні військових злочинів і наданні широкій аудиторії доступу до інформації та доказів порушень міжнародного гуманітарного права та прав людини під час воєн і конфліктів. Відзначимо основні аспекти ролі традиційних ЗМІ у документуванні військових злочинів:
1. Поширення інформації: Традиційні ЗМІ мають широкий охоплення та здатність до масового поширення інформації. Ви можете оперативно інформувати світову аудиторію про події та порушення у військових конфліктах.
2. Привернути увагу світової спільноти: традиційні ЗМІ допомагають привернути увагу світової спільноти до військових злочинів. Журналісти створюють новини, дослідження та документи, які привертають увагу всього світу.
3. База доказів: Традиційні ЗМІ зазвичай надають фотографії, відео та інші докази військових злочинів. Згодом ці матеріали можуть бути використані правозахисними організаціями та міжнародними судами як частина доказової бази під час розслідувань та судових розглядів.
4. Прозорість і підзвітність: Публікації та звіти традиційних ЗМІ заохочують держави, організації та сторони конфлікту брати на себе більшу відповідальність за свої дії та вчинки.
Інтеграція традиційних медіа з іншими джерелами, такими як соціальні мережі та громадянська журналістика, є актуальною та дуже ефективною в сучасному світі, що дає змогу створити комплексну картину військових злочинів та їх наслідків.
1.2. Зміна в практиці документування через появу нових медіа та соціальних мереж
Завдяки новим медіа, таким як соціальні медіа та інші сучасні засоби, сучасне суспільство має зручний спосіб збирати та поширювати інформацію про події під час війни. Це можуть бути фотографії або короткі відео, зроблені на мобільний телефон і викладені в Інтернет. Коли люди публікують щось подібне в соціальних мережах, це привертає велику увагу людей у всьому світі. Це сприяє підвищенню обізнаності громадськості про важливі події та порушення прав людини. Однак важливо зазначити, що інформацією також можна маніпулювати або спотворювати її.
За допомогою сучасних технологій також можна визначити, де саме відбувалися події. Деякі фотографії та відео містять інформацію про місцезнаходження (геолокацію), яка допомагає точно визначити, де і коли сталася певна подія (воєнний злочин). Інформація про військові злочини, безсумнівно, є корисною та допомагає притягнути винних до відповідальності, забезпечуючи тим самим захист прав людини. Але його також потрібно перевірити та проаналізувати, щоб переконатися, що він справжній.
Роль фотожурналіста, фотографа чи оператора відрізняється від інших ролей у журналістиці тим, що вони завжди повинні реально бачити, що відбувається. Ти маєш бути там – у контексті того, що відбувається, як свідок. Але, як і всі журналісти, вони мають розуміти історію та залучених людей. Вам потрібно швидко налагодити відносини з місцевими ресурсами, щоб знати, що відбувається, і передбачити події.
З роками змінилися як технології, так і умови в зонах конфлікту. Кожен у зоні конфлікту, включно з солдатами, краще розуміє, як працює фотографія, тому їх не вдасться обдурити, просто видаливши зображення на задній панелі камери. У деяких регіонах у 1990-х лише присутність і присутність камери, що представляє західний світ, могла зупинити те, що відбувається. Зараз це нікого не хвилює.
Змінилися і завдання. Оскільки фотографи часто виявляються першими на місці конфлікту, тепер від них очікують не лише візуальні зображення, а й контекст. Якби фотограф кілька років тому був у Бучі, де на подвір’ї лежать двоє мертвих, він би якнайкраще сфотографував, задокументував ситуацію і підписав: «В Бучі на подвір’ї лежать двоє мертвих» Тепер ви повинні зрозуміти контекст і передумови. Поговоріть з кількома людьми, зберіть усі документи, відповідні факти та контактні телефони – і створіть якомога повніший підпис і контекст для цього зображення.
Люди з нових ЗМІ та соціальних мереж повинні отримати якомога більше інформації зі своїх традиційних ЗМІ, таких як New York Times або Guardian, перш ніж публікувати подію та повідомляти про неї. від колег; від довірених військових прес-офіцерів, від місцевих ЗМІ; від громадських організацій і від місцевих журналістів або продюсерів, також відомих як фіксери, які допомагають.
Допомога фіксаторів, яких також називають місцевими продюсерами, надзвичайно важлива з точки зору перекладів, доступу до військових, командирів міліції, політиків тощо та доступу до лінії фронту. Важливо будувати стосунки з місцевим населенням. Ідентифікація як західної преси – з перекладом терміну «ПРЕСА» на місцеву мову – може бути корисною в ситуаціях, коли люди розуміють, що преса є інструментом для публікації їхніх історій. Але іноді це має зворотний ефект, тому що вони представляють зовнішній світ, і люди можуть не потребувати свідків. У таких випадках краще не ідентифікувати себе з ярликом «преса». Кожна ситуація має свої правила та аналіз.
Обмін інформацією між фотожурналістами в Україні зараз на надзвичайно високому рівні. Серед них український уряд і проукраїнські активісти, які пишуть: «Бій починається тут» або «ракети щойно влучили в цей район». Ця інформація була дуже корисною для України – особливо в перший місяць війни, коли атакували різні частини Києва і потрібно було якомога швидше дістатися туди, щоб задокументувати наслідки.
Публікація доказів можливих військових злочинів може вимагати делікатного балансування, особливо коли йдеться про документування особливо жахливих або шокуючих подій. Коли New York Times опублікувала на першій сторінці графічне зображення вбитої в Ірпені української родини, Лінсі Аддаріо, яка зробила фото, похвалила Times за розміщення зображення на такому видному місці, що, чесно кажучи, було приємно, сміливий з Times і досить незвичний для американських ЗМІ.
Ці рішення мають забезпечити баланс між повагою, послідовністю та медіакультурою. Через це фотографам іноді доводиться боротися за те, щоб зображення потрапило туди, де його могли побачити більше людей. Проте слід визнати, що зображення військових злочинців чи їхніх жертв публікуються не щодня. Але редактори також повинні бути дуже обережними, щоб не звикнути до звірств і не сказати: «Наша аудиторія бачила щось подібне минулого тижня, тому не варто повторювати: «Чому ці вбивства мирних жителів продовжуються?» Щоб нагадати людям злочинів день за днем, які ніколи не закінчуються.
Магістр