Сучасні технології медіа маніпулювання (на прикладі роботи телеканалів «1+1» й «ICTV») (ID:175835)

Маніпуляція людською свідомістю не з’явилася спонтанно й не була кимось винайдена. Це невід’ємна частина людської психології, один зі шляхів міжособистісної комунікації. Наука стверджує, що навичка маніпулювати розвивається в малюків із дитинства, коли вони починають помічати реакцію дорослих на їхні дії й використовувати цю реакцію задля власних цілей. З роками людина вчиться екстраполювати маніпуляцію на ширше коло суб’єктів. Прицільно вивчати сутність і технології маніпуляції людською свідомістю почали відносно недавно. Історія дослідження розпочалася на початку XX сторіччя у зв’язку з розвитком політології, психології, лінгвістики, а також із розгортанням масштабних збройних конфліктів у світі й активною розробкою методів пропаганди – психологічного впливу на населення. Американський політолог Г. Лассуел під час Першої та Другої світових воєн вивчав методи воєнної комунікації, зокрема політичні листівки, й описав у своїй праці «Техніка пропаганди у світовій війні» (1927) виявлені факти прихованої пропаганди. На основі своїх досліджень він створив власну теорію пропаганди. Г. Лассуел вважав, що «пропаганда» – це стратегія психологічного впливу на людину, сукупність заходів, за допомогою яких можна вкоріняти у свідомість «готові до вжитку» ідеї [25; 267]. Сам термін «маніпуляція» почав застосовуватись у науковій літературі з психології початку 1920-х років [35; 33]. Це слово походить від латинського manus «рука» (manipulus – «жменя», від manus і ple – «наповнювати») [64]. Його розуміють як використання об’єктів у певних цілях. У техніці «маніпуляторами» називають пристрої, які імітують продовження людської руки. Внаслідок метафоризації цього слова, використання його в переносному значенні й виник термін «маніпуляція» – спритне використання людини у своїх цілях [19; 57]. Однією з перших книжок, присвячених маніпуляції свідомістю, стала праця «Маніпульована людина» (1964) німецького соціолога Г. Франке. Науковець зауважує, що «маніпуляція» – це діяльність спрямована проти об’єктивних інтересів суспільства, «свого роду психологічний вплив, який проводиться таємно, отже, на шкоду тим особистостям, на яких він розрахований» [63; 49]. Суттєво поглибив вивчення маніпуляції свідомістю американець, професор факультету засобів масової інформації університету Каліфорнії, Герберт Шиллер. У своїй найвідомішій праці «Маніпулятори свідомістю» (1980) він визначає маніпуляцію як прихований примус, програмування думок, відчуттів, намірів і спонукань до дій. Науковець акцентує увагу на тому, що вплив на свідомість спрацює лише тоді, коли об’єкт маніпуляції повірить у природність і невідворотність подій, що відбуваються. «Інакше кажучи, – пише Г. Шиллер, – для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, у якій її [маніпуляції] присутність не буде відчуватися» [57; 36]. Головною ціллю маніпуляторів масовою свідомістю, дослідник вважає досягнення пасивного стану особистості, доведення її до інертності, яка попередить будь-яку дію загалом [57; 37]... ******* Прийом плавної зміни смислового значення виразу полягає в тому, що адресант інформаційного повідомлення для позначення одного й того ж предмета, дії, явища, ситуації використовує слова-синоніми з різним ступенем емоційності й вираження негативної або позитивної оцінки. Наприклад:  Л. С. Виготський свого часу звернув увагу на те, що позначення Наполеона I Бонапарта як «переможця при Иєні» – кардинально відрізняється від позначення його як «переможеного при Ватерлоо» [53].  Можна повідомити, що «підприємець має пошарпану квартирку в Києві», і зовсім інакше буде сприйматися інформація «він володіє нерухомістю в столиці»... ******** Подивимося на практиці, як вони працюють. Прикладом технології контрасту є подання новини про результати суду над журналістом-блогером Русланом Коцабою телеканалами «1+1» й «ICTV». Було використано фотографії, зроблені на одному й тому ж засіданні, однак вираз обличчя підсудного на них різний. Перша фотографія (див. додаток Є, рис. 19) була опублікована 11 травня 2016 р. під заголовком «Івано-франківського журналіста Коцабу кинули за ґрати на 3,5 роки»...